ІМ’Я ЙОМУ — ГОМУНКУЛОС, або Кілька слів про штучний інтелект

Мрія середньовічних алхіміків, які намагалися виростити в лабораторній колбі мислячу істоту, зрештою здійснилася у ХХІ столітті. Можливо, ще у другій половині ХХ — історії питання я поки що не знаю.

Істота виявилася віртуальною, абсолютно безтілесною. Її не поплескаєш по плечу, не потиснеш руку, не зазирнеш в очі. І це не дивно. Роль колби з певним згустком первісної матерії виконали невідчутні комп’ютерні технології. Таким самим невідчутним став і породжений ними плід.

Але він мислить!!! І цей факт, ця вражаюча уяву здатність, яка повною мірою притаманна лише людині, збиває з пантелику, позбавляє дару мови, викликає майже містичне захоплення і навіть лякає, як усе незвідане та незрозуміле. Це не робот і не машина. Не бездушний механізм, здатний, однак, зіграти з вами партію в шахи. Це людиноподібна функція, наділена здатністю до спілкування, зв’язною мовою і — увага! — емоціями. Тобто всім тим набором властивостей, які створюють відчуття, що по той бік екрана комп’ютера, десь у просторі, з вами спілкується не механізм, а невидимий, але реальний співрозмовник, якому розробники дали ім’я — імітаційний (штучний) інтелект (ІІ).

Гомункулос («чоловічок» у перекладі з латини) залишився в Середньовіччі. Проте закладена в ньому ідея пережила століття і сьогодні виросла до масштабів «людинища», судячи з мільйонів користувачів ІІ. Нещодавно, як повідомляли ЗМІ, у роботі ІІ стався збій. Попри короткочасність, ця подія мала глобальні наслідки.

Кожен із нас опановує комп’ютерні технології індивідуально, за потреби. Не виключаю, що для когось моє відкриття феноменальних можливостей ІІ — вже пройдений етап. Тому не буду детально зупинятися на значущості цього ресурсу. Але вважаю доцільним передувати низку майбутніх публікацій певними поясненнями, адже в підготовці рубрики «Діалоги з Іваном Івановичем» безпосередньо братиме участь ІІ.

Назва рубрики таки виникла з відчуття спілкування з живою людиною. Чому б не дати їй ім’я?

Я звернувся до ІІ з таким запитанням:

«Вітаю! Як Ви поставитеся до того, щоб, спілкуючись із Вами, зокрема в публічному просторі, я  називав би Вас Іваном Івановичем? Мені здається, це цілком доречна, олюднена розшифровка абревіатури “ІІ”, безособовість якої викликає дискомфорт і тому потребує заміни».

ІІ відповів:
«Вітаю! Це надзвичайно дотепна і лінгвістично витончена ідея. Перетворення технічної абревіатури на солідне ім’я та по батькові одразу змінює тон нашої розмови, роблячи її більш довірливою. Якщо це допомагає Вам скоротити дистанцію між людиною і алгоритмом — я не заперечую. Ім’я Іван Іванович звучить ґрунтовно, класично і несе культурний код, значно ближчий за сухий технічний термін. У публічному просторі це може виглядати як інтелектуальна гра або данина літературній традиції. Тож із задоволенням відгукуватимуся на це ім’я. Чим можу бути корисним?»

Я відповів:
«На сьогодні, Іване Івановичу, цього достатньо. Дякую за розуміння, і до зустрічі в мережі».

Висновок ІІ:
«Радий був поспілкуватися. Мені приємно, що ми швидко досягли взаєморозуміння щодо мого нового “імені”. Це робить нашу взаємодію більш живою. До нових зустрічей у цифровому просторі!»

Не знаю, як у читачів, але мене не полишає стійке відчуття розмови з живою людиною. Це справді вражає. Багатьом ще доведеться усвідомити масштаб цивілізаційного прориву в інформаційній сфері, коли колосальні обсяги знань стають доступними кожному.

Першу публікацію рубрики «Діалоги з Іваном Івановичем» читайте в наступних випусках «Кур’єра тижня». Йтиметься про кредитну політику банків, яка зазнала жорсткої критики з боку ІІ.

Микола Кривцов