Ще одне свідчення злочинів Суворова.

Чого тільки варті звірства цього прислужника царизму в ході придушення Коліївщини (козацько-селянського національно-визвольного повстання у Правобережній Україні у 1768-1769 рр.) чи жорстокішої розправи 1794 р. над мирними жителями Праги (передмістя Варшави), що зазвичай називають «Празькою різаниною».

Так, безперечно, треба враховувати історичний контекст. Однак навіть з урахуванням цього Суворов не зупинявся ні перед чим і був запеклим садистом та руйнівником. Зайвим доказом цієї характеристики є свідчення того, що зробив цей виродок з Ізмаїлом під час широко відомого штурму 1790 р. Багато раніше невідомих широкому загалу деталей відкрив відомий український вчений-історик Андрій Красножон у своїй публікації «Ізмаїл на плані Ф. Кауффера 1797 р.».

Спочатку потрібно уточнити, ким був Франсуа Кауффер. Це був французький військовий інженер на османській службі, який виконав цілу низку планів османських фортець, розташованих у Причорномор'ї. Серед іншого на плані Кауфера 1797р. показано місто Ізмаїл після суворовського штурму грудня 1790 р.

Слід зазначити, що Ізмаїл на кінець XVIII ст. існував вже двісті років і був одним із найбільших центрів дунай-дністровського міжріччя. Цінність плану Кауффера Ізмаїльської фортеці полягає в тому, що на ньому досить докладно відображено наявність великої кількості елементів міської забудови, які пізніше зникли.

Барон фон Кампенгаузен під час відвідування Ізмаїла після суворовського штурму 1790 р. називав 17 чудових кам'яних та дерев'яних мечетей, які існували у місті. Але після суворовського штурму на плані Кауффера збережених мечетей вказано лише шість! Серед інших втрачених об'єктів слід назвати великий за розмірами ринок, будівлю митниці, грецькі церкви, державні палац та пекарню, палац Ефенді, татарські колібі (традиційне сезонне житло пастухів), будівлю керівника будівництва, татарське селище, велику баню, щонайменше два турецькі цвинтарі. Старовинний караван-сарай на південний схід від Свинцевої мечеті (це єдина споруда, яка збереглася після суворовського штурму). Пізніше будівля караван-сараю була розібрана на будматеріали місцевим населенням.

От скажіть: який сенс був у руйнуванні цих цілком цивільних об'єктів? Адже вони цілком могли б використовуватися в ході освоєння захопленої фортеці та й самого міста теж.

Але що там будинки! В Ізмаїлі сталася тотальна різанина! Добре б вона стосувалася османського воїнства, але, на жаль, «під роздачу» потрапили сотні мирних жителів – дітей, жінок, людей похилого віку, іншого цивільного населення. Турецьких трупів у місті було так багато, що Суворов наказав не ховати їх, а скидати до Дунаю. Але навіть при цьому на очищення міста від тіл пішло шість діб! Власне, і сьогодні в Україні ми спостерігаємо таку ж тактику російського «воїна-визволителя».

Як можна, знаючи про все перераховане, сумувати за нелюдом Суворовим сьогодні? Відповідь проста, як купа дров: потрібно більше цікавитися нашою історією, а потім включити мозок (зрозуміло, якщо він є).

Ігор ОГНЄВ,

член Національної спілки краєзнавців.