Україна покаже Румунії, де раки зимують

У нижній течії Дунай, розгалужуючись, створює велику, прорізану густою мережею рукавів та озер болотисту дельту завдовжки із заходу на схід 75 км і завширшки з півночі на південь 65 км. Ізмаїльський Чатал — мис у вершині дельти Дунаю за 80 км від гирла по Кілійському гирлу. Біля мису основне русло Дунаю розпадається на Кілійське та Тульчинське гирло. Так от, ще у 1902 році біля мису Ізмаїльський Чатал була створена струєнапрямна гребля, що частково перекрила частину Кілійського гирла Дунаю з метою збільшити обсяг води, що надходить до Сулінського гирла. У поєднанні з облаштуванням Сулінського та Георгіївського каналів (їх випрямлення, поглиблення, розширення, укріплення берегів каменем і бетоном) це зрештою призвело до перерозподілу дунайського стоку на користь Румунії. І якщо на початку 20 століття по Кілійському гирлу проходило 70% дунайської води, то, наприклад, до 2003 року цей показник знизився до 52%. Також додатковим чинником зниження української частки у водному балансі річки стало будівництво Румунією штучних каналів, що щорічно забирають близько двох кубічних кілометрів води з Кілійського русла.

Авторитетні українські видання зазначали, що до 2009 року існувало вже дев'ять таких точок водозабору. І якщо в природних умовах вода із заповідних заболочених територій між Сулінським і Кілійським гирлами живила Кілійський рукав, то тепер після румунського гідротехнічного втручання на цій території вода з неї відводиться до румунського Сулінського гирла.

Зрозуміло, що Румунія й не думає припиняти свої гідротехнічні роботи, а отже, частка стоку Кілійського гирла продовжуватиме стрімко падати. Це своєю чергою неминуче призведе до подальшої деградації української частини дельти Дунаю. Українське Придунав'я вже зараз на межі екологічної катастрофи: міліють, замулюються та відмирають українські рукави Дунаю — Степовий і Дунаєць, близька до критичної ситуація у Кислицькому. Також падає рівень води в Придунайських озерах, а в регіоні стоїть гостра боротьба з питною водою — вода іде з колодязів і свердловин.

Слід наголосити ще й на тому, що мало того, що через активну діяльність Румунії у своїй частині дельти водний баланс був змінений на її користь — румуни ще й скидають викачаний із дна своїх рукавів мул і пісок у спільні води, що призводить до ще більшого замулення українських рукавів. Більша частина скинутого в Кілійський рукав ґрунту переноситься течією далі й осідає на перекатах, що призводить до зменшення водостоку, зафіксованого українськими гідрологами. Але частина скидів осідає на незначній відстані за струєнапрямною греблею на мисі Ізмаїльський Чатал на румунському березі, поступово утворюючи мілину, що збільшується. Результати української космічної зйомки показують: якщо на початку 2003 року цієї мілини ще не було, то в березні 2006 року її площа становила вже 4,3 тис. кв. м, а в серпні 2008 року — майже 20 тис. кв. м. Які неприємності віщує Україні подальше зростання цієї мілини на румунській стороні? Звісно ж — територіальні. Адже наш державний кордон проходить по середині фарватеру, а зі збільшенням мілини на території Румунії він зсуватиметься у бік України. І знаючи агресивність та наполегливість румунської дипломатії, є всі підстави побоюватися, що через якийсь час Бухарест може запропонувати Києву переглянути кордон на Дунаї.

Звичайно, було б не зовсім справедливим стверджувати, що раніше Україна не вживала жодних кроків для захисту своїх національних інтересів у Придунав'ї. Однак робилося це так непереконливо, що мимоволі виникала думка, що у нас з'явився щодо Румунії комплекс «молодшого брата».

А якщо додати до цього ситуацію з появою порту Джурджулешти, який став сильним конкурентом Ізмаїльському та Ренійському портам, а також об'єктивні й суб'єктивні причини, що призвели до занепаду всього морегосподарського комплексу загалом, прогнозовану відмову від проекту «Дунайський коридор», то складалося враження, що держава, швидше за все, махнула рукою на Українське Придунав'я і перевела мешканців цього регіону до розряду «пасинків».

Однак, як стало відомо з достовірних джерел у Верховній Раді, вище керівництво країни вирішило нарешті «показати свої пазурі» й незабаром відбудеться повне переформатування основної бази для економічної складової Української Бессарабії. Справа в тому, що в депутатських комітетах підготовлено до розгляду в секретному режимі законопроект про перерозподіл дунайського стоку на нашу користь. Проект погоджений з Академією наук України та низкою відомих європейських учених. Отже, передбачається, що протока «Скунда» (Дунай — оз. Кугурлуй–Ялпуг), розташована перед струєнапрямною греблею біля мису Ізмаїльський Чатал, буде значно розширена, в результаті чого основна частина водного потоку піде до українського озера, що з'єднується з рядом інших вітчизняних водойм. Звичайно, вчені передбачили, що таке збільшення навантаження для озера Кугурлуй–Ялпуг може призвести до рясного затоплення прилеглих територій. Тому, природно, для вирівнювання водного балансу приблизно в районі 105 км (тобто вже за межами злощасного мису Ізмаїльський Чатал) буде розширено ще один канал «105 км», що дає вихід у Дунай надлишкам води. Ось таким нехитрим методом і відбудеться революційний перерозподіл водостоку на користь нашої країни. Це нарешті дасть Україні можливість грати на нижньому Дунаї з позиції сили і стане значним поштовхом для відновлення колишньої слави морегосподарського комплексу. При цьому Україна не порушує жодної угоди про Дунай. Адже канали «Скунда» та «105 км» — існуючі, діючі, знаходяться на нашій території і лише підлягають реконструкції. Ну а румунам дістанеться те, про що вони так довго й наполегливо ратували для нас — незаймана Богом заболочена й мулиста частина дельти з чаплями та жабами. Що ж, екологічний туризм для наших румунських сусідів — це теж цілком непоганий спосіб заробітку.

Законопроект має набрати чинності на початку другого півріччя поточного року. Тож до початку Ренесансу Українського Придунав'я залишилося чекати зовсім небагато.

Микита Тернавський