Постанова №821 поки не діє, але Кабмін і Мінсоцполітики намагаються її повернути

Про це повідомляє ІП "Кур'єр".

Справа №320/51895/25 щодо визнання нечинною Постанови КМУ №821 має значний суспільний та фінансовий інтерес, адже вона стосується механізму виплат пенсійних боргів, сума яких сягає 96,7-97 млрд грн. Постанова №821 створювала механізм, за якого виплати за рішеннями судів здійснювалися лише за наявності бюджетних коштів і частинами на невизначений термін. Проте після того, як Київський окружний та Шостий апеляційний адміністративні суди визнали цей акт нечинним, справа перейшла до етапу розгляду Верховним Судом.

Касація відкрита, але постанова 821 не діє
Верховний Суд своєю ухвалою від 21 липня офіційно розпочав розгляд скарги Кабінету Міністрів. Головна мета суду - вперше сформувати чітку правову позицію щодо того, чи має Уряд повноваження відтерміновувати виплати пенсій, посилаючись на Закон про Держбюджет та воєнний стан.

Проте головним для пенсіонерів є рішення ВС відмовити у задоволенні клопотання Уряду про зупинення виконання рішень попередніх інстанцій. Це означає, що протягом усього часу касаційного перегляду постанова №821 залишається нечинною.

Мінсоцполітики подало самостійну касаційну скаргу
Цікавим поворотом стала спроба Міністерства соціальної політики самостійно оскаржити рішення судів. Поки тисячі пенсіонерів чекають на виконання судових рішень, Міністерство соціальної політики теж вирішило вступиту в гру, оскаржуючи визнання нечинною Постанови №821. При цьому, при поданні касаційної скарги відомство припустилося базових процесуальних помилок.

Верховний Суд ухвалою від 5 серпня залишив касаційну скаргу Міністерства без руху.

Колегія суддів виявила щонайменше три проблеми у касаційній скарзі Міністерства, через які станом на 5 серпня суд не зміг відкрити касаційне провадження.

Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України, документ про сплату судового збору є обов’язковим додатком до касаційної скарги. Проте Міністерство такого документа не надало.

Суд окремо розрахував суму збору. З урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2025 рік - 3028 грн - та коефіцієнта 0,8 за подання документів через «Електронний суд» до сплати належало 1937,92 грн.

Відсутність підтвердження сплати навіть цієї відносно невеликої для державного органу суми стала однією з підстав для залишення касаційної скарги без руху.

Другою проблемою став пропуск строку на касаційне оскарження. Повний текст постанови апеляційного суду було складено 16 червня. Відповідно, 30-денний строк на подання касаційної скарги спливав 16 липня.

Однак Мінсоцполітики подало касаційну скаргу лише 20 липня. Міністерство посилалося на те, що отримало постанову в електронному кабінеті 18 червня. Оскільки 18 липня припадало на суботу, на думку скаржника, останнім днем строку мало бути 20 липня - понеділок.

Суд із таким підходом не погодився.

При цьому Міністерство не надало доказів отримання повного тексту постанови саме 18 червня та не заявило клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.

У результаті до проблеми зі сплатою судового збору додалася ще одна - пропуск строку на касаційне оскарження без належного клопотання про його поновлення.

Проте, найбільше запитань у суду виникло не лише до формальних недоліків касаційної скарги, а й до її змісту. Суд наголосив: самої незгоди з рішенням суду недостатньо для касаційного оскарження - скаржник має чітко вказати передбачену законом підставу касаційного перегляду та належно її обґрунтувати.

Мінсоцполітики посилалося на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, однак не пояснило, які саме норми права суди попередніх інстанцій застосували неправильно та в чому полягає подібність правовідносин у наведених справах.

Міністерство заявило про наявність підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, тобто про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права. Водночас конкретну норму, щодо якої, на думку скаржника, відсутній такий висновок, у скарзі належним чином не визначено.

Верховний Суд нагадав, що саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Замість обґрунтування підстав касаційного перегляду скаржник навів положення законодавства та фактичні обставини справи. Однак саме по собі відтворення норм права й опис обставин не замінює належного обґрунтування касаційної скарги.

Таким чином, проблема виявилася не лише у пропущеному строку та відсутності документа про сплату судового збору. Суд поставив під сумнів і те, чи обґрунтувало Міністерство належним чином необхідність перегляду справи Верховним Судом у касаційному порядку.

Міністерству надали лише 10 днів на усунення недоліків. Якщо за цей час вони не сплатять збір, не доведуть поважність пропуску строку та не перепишуть правове обґрунтування, скарга буде повернута, а Міністерство остаточно втратить шанс на самостійну касацію.

Поки скарга Мінсоцполітики зависла без руху, а виконання рішень за скаргою Кабміну не зупинено, пенсіонери мають юридичне вікно можливостей. Постанова №821 залишається нечинною, що дозволяє вимагати виконання рішень суду через зміну способу виконання (ст. 378 КАС) або судовий контроль.

Хоча остаточне рішення у справі ще попереду, позиція ВС вже зараз чітка: відсутність коштів не може використовуватись як автоматичне право на ігнорування судових актів. Якщо Верховний Суд підтримає позицію пенсіонера, це стане одним із найважливіших прецедентів, що змусить державу змінити підхід до соціальних гарантій та виконання власних зобов’язань перед громадянами.
Підготувала Рина ТЕНІНА