Буджак та XIX століття
1892 р. вийшло з друку цікаве видання – праця Помпея Батюшкова «Бессарабія. Історичний опис». Головний зміст видання більш ніж 130-річ давнини – опис історії цього самобутнього краю. Ми звернемося до тієї його частини, яка присвячена положенню Бессарабії в XIX ст. Щоправда, ця частина розповіді автора присвячена головним чином стану освіти та духовних конфесій. Про це й поговоримо.
Регіон, приєднаний до Російської імперії тільки в 1812 р., вже в перші роки почав вкрай потребувати канцелярських чиновників і переписувачів з числа місцевого населення. Відповідно до цього цивільне керівництво нещодавно зоснованої Бессарабської області звернулося до архієпископа Кишинівського і Хотинського Димитрія Суліма з проханням зайнятися відкриттям на території регіону «правильно організованих училищ» під назвою «ланкастерських шкіл».
Декілька слів про цей незвичний для сьогоднішнього вуха термін. Ланкастерські школи на початку ХІХ ст. були однією з прогресивних на той час педагогічних технологій. Белль-ланкастерська система навчання, що поширилася в багатьох країнах Європи та Росії, отримала другу назву: «система взаємного навчання». Цей захід щодо недавно приєднаного до Росії регіону був вимушеним, бо в Бессарабії рівень грамотності населення був вкрай низький. Досить сказати, що у 1836 р. у всій області діяли трохи більше п'яти-шості приватних пансіонів і шкіл, у яких навчалися до 150 дітей. В результаті реформи системи освіти ланкастерські школи були відкриті в Кишиневі – 2, в Ізмаїлі та Бендерах – по 1, а також у деяких менших за своїми розмірами містах області. Щоправда, згодом вони були перейменовані на парафіяльні та повітові народні училища. Після цього повсюдно почали відкриватися парафіяльні училища, домашні заклади на навчання грамоті, сільські школи. У станицях та хуторах Дунайського козачого війська діяло 8 шкіл, які відвідували 270 учнів обох статей. У результаті до 1847 р. у навчальних закладах регіону навчалися вже 3102 хлопчиків та дівчаток. Через десять років загальна кількість учнів у Бессарабії досягла 11037 дітей. Казенні та приватні навчальні заклади з'явилися і в південній частині Бессарабії, що згодом відійшла до Молдавського князівства, зокрема в Ізмаїлі та Рені (Томарові). Після невдалої для Росії Кримської кампанії, 1856 р. південь Бессарабії відійшов до Молдавського князівства (згодом Румунії). Після приєднання цих земель до сусідньої держави сюди масово стали прибувати із-за Дунаю розкольники-старообрядці, яких приваблювали більш лояльні, ніж у Росії закони.
1857 р. в Ізмаїлі було засновано старообрядницьку архієпископську кафедру. Першим архієпископом Ізмаїльської єпархії став о. Аркадій, переведений сюди з Васлуйської кафедри.
1864 р. в Ізмаїлі було також було відкрито кафедру новоствореної румунської православної Нижньодунайської єпархії, до якої було призначено колишнього випускника Київської духовної академії преосвященного Мелхиседека (Михайла Стефанеску). Останній заснував у місті духовну семінарію.
В опікуваних Мелхиседеком навчальних закладах справи йшли краще, ніж у інших православних церквах та парафіях. Останні були вкрай бідні та неупорядковані, як, наприклад, Ново-Карагацький сільський храм, про що згадує у своєму описі регіону Помпей Батюшков.
Тут хотілося б докладніше зупинитися на історії одного із поселень за описом автора. Ново-Карагач (до 1947 р., нині – с. Вишневе Білгород-Дністровського району) – колонія у Буджаку на річці Магалі, яка впадає у солоне озеро Шагани. Поселення було засноване болгарами 1830 р.
Ось дані про поселення на 1849 р.: церкви немає, будинків 32. Жителі: болгари, 31 сімейство, що складається з 209 душ обох статей. 1878 р. у селі налічувалося вже 63 двори та 489 осіб. 1881 р. тут було відкрито народне училище, в якому вивчали читання, письмо, Закон Божий, арифметику та співи.
Тут я дозволю собі цитату з роботи Помпея Батюшкова: «До кінця румунського панування у південній Бессарабії у ній існували наступні румунські навчальні заклади: класична гімназія в Болграді, чотирикласна гімназія в Ізмаїлі, сім чотирикласних міських училищ та серед них чотири жіночих, три чоловічих і, нарешті, 124 сільських училища – всього 145 навчальних закладів. Навчання в них велося румунською мовою».
Внаслідок російсько-турецької війни 1877-1878 рр. південна Бессарабія знову була повернена до складу Росії. Це була територія загальною площею 10 288 квадратних верст, на якій проживали на той час 127 451 людина і діяли 118 православних храмів. Примітно, що після цього другий Ізмаїльський (старообрядницький) архієпископ Віссаріон був визнаний російським урядом у його сані і міг вільно здійснювати своє служіння. Повернена Росії південна Бессарабія після подій стала піддаватися черговій колонізації. Наприклад, раніше болгарське за складом свого населення поселення Ново-Карагач Акерманського повіту стало заселятися малоросами (українцями) з інших частин Бессарабії. У село Новоград Ізмаїльського повіту після 1878 р. стали переселятися мешканці навколишніх селищ, а з 1884 р. – і чехи, які прибули сюди з Чехограда Мелітопольського повіту та Зубівщини Київської губернії. За словами П. Батюшкова, це збільшило і так чималу етнічну строкатість населення цього краю. До 1889 р. населення Бессарабської губернії досягло 1641559 осіб, які проживали в 1429 селищах восьми повітів регіону. До 1880-х років. Більшість навчальних закладів Бессарабської губернії було переведено на російську мову викладання (у частині їх залишився молдавський).
У 1890-1891 навчальному році у віданні Кишинівської єпархії знаходилося 87 церковно-парафіяльних шкіл та 131 школа грамоти. У них навчалися 7467 осіб обох статей. Що ж до відомства Міністерства народної освіти, то у 1890-1891 навчальному році у його віданні перебувало 393 навчальні заклади. Приватних навчальних закладів та інородницьких у регіоні діяло 108. Загалом у світських навчальних закладах навчалися 38 376 хлопчиків та дівчаток. До середніх навчальних закладів на початку 1890-х рр. у Бессарабській губернії відносилися дві чоловічі гімназії та реальне училище в Кишиневі, болградські чоловіча та жіноча гімназії, чоловіча та жіноча прогімназії (неповні гімназії) в Ізмаїлі та Аккермані, а також Бендерська жіноча прогімназія та вчительска семінарія у Байрамчі.
Ігор ОГНЄВ.
What's Your Reaction?
