Середньовічні рукописи з України, які так і не повернулися додому

У 1051 році молода жінка вирушає у довгу дорогу з берегів Дніпра до берегів Сени - везти на чужину власне серце, а разом із ним золото, прислугу й одну особливу книгу. Анна, дочка Ярослава Мудрого, стає королевою Франції. Як точно виглядало Євангеліє, яке вона, за переказами, взяла з Києва, досі є предметом суперечок між дослідниками. Але саме ця книга, або принаймні те, чим вона стала в народній пам'яті, перетворилася на один із найдивовижніших символів середньовічного зв'язку між Руссю і Заходом. 

Кирилична частина так званого «Реймського Євангелія» (MS 255) датується XI–XII століттями і, на думку сучасних українських дослідників, пов'язана з київським скрипторієм - майстернею, де писали й оздоблювали книги за часів Ярослава Мудрого.
Сьогодні манускрипт зберігається в бібліотеці Карнегі у французькому місті Реймс. 

Він уже не мандрує на коронації і не торкається долонь монархів. Але продовжує жити в архівному боксі, в кількох тисячах кілометрів від міста, де його написали. 

І Ця історія лише одна з багатьох. Десятки середньовічних рукописів, написаних на теренах Київської Рус, тобто там, де нині простягається Україна, сьогодні розпорошені по бібліотеках і музеях від Парижа до москви, від Кракова до Ватикану. Вони потрапили туди внаслідок шлюбів і воєн, торгівлі й пограбувань, дипломатичних дарів і революційних конфіскацій. І кожна з цих книг несе в собі питання, яке ніколи не мало простої відповіді: чия ця спадщина?
«Книга може пережити королівство, яке її замовило, і цивілізацію, яка її написала. Але вона не може сама розповісти кому належить». З дискусії про рукописну спадщину Русі

Реймське Євангеліє: дочка Ярослава і присяга королів
Коли Анна Ярославна вирушила до Франції, Київ був одним із найбільших міст Європи. Золоті куполи Святої Софії щойно засяяли над Дніпром, бібліотека Ярослава Мудрого вражала кількістю томів, а київські книжники копіювали й перекладали тексти, що давно зникли в руїнах Риму. Київська Русь була не провінцією, а центром. 

Євангеліє, що прибуло разом з Анною до Франції, мало дві частини: кириличну та глаголичну. Глаголична частина написана трохи пізніше, але саме кирилична, старша, пов'язана з київським скрипторієм. Протягом кількох наступних століть рукопис зберігався в абатстві Сен-Реміді-Реймс, поряд з тим самим собором, де помазували на царство французьких монархів. З XVI століття на ньому стали складати присягу під час коронацій. 

В Україні існують факсимільні видання, а сам манускрипт неодноразово ставав темою культурно-дипломатичних дискусій між Францією та Україною.

В українській науковій традиції це Євангеліє називають «найдавнішою пам'яткою української писемної мови». Французькі колеги здебільшого погоджуються з унікальністю рукопису, хоча й не завжди готові розставляти такі самі національні акценти. Але символічна вага книги від цього не зменшується: вона є матеріальним свідченням того, що Київська Русь XI століття була частиною загальноєвропейського цивілізаційного простору - не на периферії, а в самому серці dynastic networks того часу.
Анна Ярославна - одна з небагатьох жінок середньовічної Європи, від якої збереглися власноручні підписи. На одному з документів вона підписалася кирилицею: «Анна ръина» - «Анна-королева». Це найдавніший відомий підпис правителя Франції.

Остромирове Євангеліє: найдавніша датована книга на полиці чужої бібліотеки
Диякон Григорій закінчив роботу в травні 1057 року. Він сам записав це у приписці наприкінці книги: сім місяців він переписував Євангеліє на 294 аркушах пергаменту за наказом новгородського посадника Остромира, наближеного до київського князя Ізяслава Ярославича. Рукопис оздоблювали в кращих традиціях київської книжної майстерності: три повносторінкові мініатюри євангелістів, витончений орнамент у характерному для Києва стилі, розкішні ініціали.
Остромирове Євангеліє - найдавніша точно датована книга, створена в державі Русь. 

Це рекорд, який не заперечують ані українські, ані будь-які інші дослідники. Але де сьогодні знаходиться ця книга? У санкт-петербурзі, в російській національній бібліотеці. І там її представляють як «пам'ятку давньоруської, загальноруської книжності» з наголосом, який усе більш свідомо відрізняється від того, як на ту ж спадщину дивляться в Україні.
«Книга, народжена в Києві, сьогодні є символом чужої державної культури. Але пергамент пам'ятає все». Дослідники про долю Остромирового Євангелія 

Для українських медієвістів рукопис є частиною київської книжкової традиції, і його виключення з українського культурного канону не нейтральне рішення, а наслідок тривалої політики привласнення.

Рукописи, «вивезені» до росії

Остромирове Євангеліє - лише найвидатніший приклад. Поряд із ним у санкт-петербурзі та москві зберігаються десятки інших рукописів київського та галицько-волинського походження:

Київський псалтир (1397 р.) - написаний у Києві, містить унікальні мініатюри

Ізборник Святослава (1073 р.) - енциклопедичний збірник, створений для київського князя

Галицьке Євангеліє (1144 р.) - один із найдавніших рукописів галицької традиції 

Ізборник Святослава 1073 року - ще один яскравий приклад. Це монументальний енциклопедичний збірник, складений для київського князя Святослава Ярославича. У ньому знаходяться трактати з різних галузей знань, богословські тексти, практичні настанови. І у ньому також є мініатюра із зображенням самого Святослава в оточенні родини, одне з найраніших збережених портретних зображень давньоруських правителів. 

Єдиноріг з Волині: як рукопис із Лавришівського монастиря опинився в Кракові 
Є у цій колекції рукописів-мандрівниць є одна особлива книга - та, що вражає не лише своїм походженням, але й змістом. Лавришівське Євангеліє датується приблизно 1329 роком. Написане воно для Лавришівського монастиря на Волині, на теренах, які сьогодні є Білоруссю, але які у XIV столітті були частиною руського культурного простору з виразними волинсько-галицькими традиціями. Саме звідси, з книжних майстерень Волині та Галичини, рукопис успадкував свій характерний художній стиль. 
Підготувала Рина ТЕНІНА