OSINT під час війни: де закінчується аналіз і починаються фейки?

Червона або сіра зона на мапі, допис у Telegram, коротке відео з прапором - і враження таке, ніби вирок уже винесено. Але я переконаний: саме в цьому і полягає одна з найбільших небезпек сучасної війни.

Нещодавно я розповідав і повторю ще раз: беззастережна довіра до OSINT - розвідки з відкритих джерел - може перетворитися на стратегічну ілюзію. А в умовах війни така ілюзія працює не на нас.

Почнемо з базового. OSINT - це збір, аналіз і використання інформації із загальнодоступних відкритих джерел. І саме тут криється головна проблема. Відкрите джерело не означає правдиве. Навпаки - у більшості випадків воно означає неперевірене, фрагментарне й позбавлене оперативного контексту.

Говорити про абсолютну вірогідність інформації, яка потрапляє у відкритий доступ, немає жодних підстав. І саме цей фактор системно використовують спецслужби країни-окупанта для дезінформації та інформаційно-психологічних операцій, пише ІП "Кур'єр".

Під ударом опиняється не лише українське суспільство. Під ударом опиняється військове управління. Противник працює не тільки з помилками - вона працює з нашою недовірою. Недовірою до офіційних повідомлень Генштабу ЗСУ, яка, на жаль, формувалася роками, ще з 2014-го.

Механіка проста. Спецслужби країни-окупанта вкидають у відкритий простір повідомлення про нібито тактичні успіхи на тій чи іншій ділянці фронту. OSINT-аналітики, працюючи в режимі швидкої реакції, фіксують ці сигнали та переносять їх на інтерактивні мапи.

Проблема в тому, що ці мапи починають жити власним життям. Їх цитують українські і європейські ЗМІ, обговорюють по телебаченню і в соціальних мережах, використовують як аргумент. І дуже часто - без перевірки того, що відбувається на "землі".

За останні тижні пресофіцери Сил оборони України були змушені неодноразово спростовувати повідомлення конкретних OSINT-ресурсів і медіа. Я називатиму речі своїми іменами: йдеться про DeepState та низку західних ЗМІ, зокрема про матеріали так званого "воєнного кореспондента" Юліана Рьопке з Bild.

Спростування стосувалися поточної ситуації на Куп’янському, Лиманському, Покровському, Гуляйпільському напрямків, а також Сумської області - фактично всієї протяжності російсько-українського фронту.

Останній приклад. Речник Сил оборони півдня Владислав Волошин у коментарі агентству "Інтерфакс-Україна" заявив про те, що село Рибне у Запорізькій області продовжує перебувати у сірій зоні: ворог не може завести туди групи закріплення, а українським воїнам недоцільно залишатися у повністю знищеному населеному пункті.

Нагадаю, 20 січня аналітичний проєкт DeepState повідомив, що російські окупаційні війська захопили село Рибне в Запорізькій області.
Варто зауважити, коли кількість таких помилок стає масовою і географічно охоплює майже всю лінію бойового зіткнення, це вже не можна списувати на випадковість або "туман війни". Це має ознаки системної проблеми - а в умовах інформаційної війни системні помилки завжди працюють на користь противника.

Окремо хочу зупинитися на тому, що я називаю "тактикою флаговтика". Вона виглядає примітивною, але працює.

Наразі окупанти використовують тактику інфільтрації малих штурмових груп, яка полягає у прихованому просуванні у міську забудову з подальшим закріпленням і дезорганізацією оборони.

На практиці це виглядає так. Від двох до восьми російських військових забігають у зону міської забудови, яка перебуває під контролем Сил оборони України, розгортають російський прапор, знімають коротке відео на тлі адмінбудівлі й миттєво передають його для подальшого оприлюднення у ЗМІ та соцмережах. 

За кілька хвилин ці "прапороносці", як правило, вже знищені FPV-дроном або українськими штурмовиками. Але цього, як правило, вже ніхто не перевіряє.

OSINT-аналітика не цікавить подальша доля знищених ворожих "прапороносців". А тим часом зона на мапі вже позначена "аналітиком" червоним або сірим кольорами. Себто, на думку OSINT-аналітика, ця територія вже або окупована, або не контролюється жодною зі сторін. Інформація пішла в медіа, як вода у город.
Саме так тактичний епізод, який не має жодного військового значення, перетворюється на інформаційний "факт".

Далі запускається ключовий елемент російської ІПСО - примус до виправдань. Коли в інформаційному просторі з’являється теза, що "місто - суцільна сіра зона", Генштаб і підрозділи Сил оборони України змушені реагувати. А будь-яке спростування подається як слабкість.

Логіка пропаганди проста: якщо виправдовуєшся - значить, щось приховуєш. Саме на цьому й будується інформаційний тиск. І саме тому OSINT без критичного мислення стає ідеальним інструментом для противника.

Коли українські OSINT працюють проти України.

Є ще два небезпечні пункти

Перший. Подібними повідомленнями OSINT-ресурсів відвертаються сили та ресурси Сил оборони України на "негідний об'єкт". Повідомлення у ЗМІ з посиланнями на OSINT-ресурсів змушують реагувати військове керівництво у моменті передислокації оперативних резервів на цю ділянку фронту.

Другий. Політики та медіа країни-окупанта використовують повідомлення українських OSINT-ресурсів для зовнішньої аудиторії. Формула знайома: "це не ми кажемо - це пишуть українські аналітики".

У підсумку українські мапи та оцінки починають працювати на дискредитацію України на міжнародному рівні й на нав’язування партнерам російського бачення ситуації.

Під час війни інформація - це зброя. Незалежно від того, хто її поширює і з якими намірами.

Щоб підкреслити ідею відповідальності, проведу історичну паралель: у 1942 році перша леді США Елеонора Рузвельт публікувала нотатки (умовно кажучи, "блоги"), у яких зокрема йшлося про кліматичні умови у місці її перебування. На наступний день після публікації до неї звернулися представники американських спецслужб і пояснили: такі дані можуть бути використані ворогом під час планування операцій. Її реакція була простою: попросила вибачення і припинила публікації такого типу.

Натомість це контрастує з українською дискусією навколо OSINT: коли військове керівництво країни намагається пояснити ризики або вибудувати рамки, частина публічного простору сприймає це як "тиск" і "заборону працювати".

Я часто ставлю просте запитання: ви бачили в росії незалежних OSINT-аналітиків? Ні. Там є кримінальна відповідальність за "дискредитацію армії".

Статтею 207. 3 Кримінального кодексу "рф" передбачена відповідальність за публічне поширення "під виглядом вірогідних повідомлень свідомо неправдивої інформації, що містить дані про використання збройних сил російської федерації з метою захисту інтересів російської федерації та її громадян".

Стаття 280. 3 Кримінального кодексу "рф" передбачає відповідальність "за громадські дії, спрямовані на дискредитацію використання збройних сил російської федерації з метою захисту інтересів російської федерації та її громадян".

Україна ж залишається відкритим суспільством навіть у війні. І саме це робить нас вразливими.

Я не закликаю до заборон чи "міністерства правди". Я закликаю до усвідомлення наслідків.

Як відрізнити аналіз від шуму

Є прості маркери. Якщо аналіз базується виключно на інформації з відкритих джерел і відео з російськими прапорами - це не аналіз. Якщо він системно випереджає офіційні повідомлення Генштабу і формує порядок денний - це вже не спостереження, а вплив. Мовою професіоналів це називається - "активні операції в інформаційному просторі з метою формування громадської думки".

OSINT - це допоміжний інструмент. Він не може і не повинен замінювати професійну військову аналітику й дані розвідки. Найнебезпечніше - коли країну підштовхують до ухвалення рішень під тиском інформаційних кампаній, емоцій і кількості лайків.
Історія з Авдіївкою у 2024 році стала показовою: інформаційний тиск на військові рішення - це прямий шлях до дезорганізації.

Мій висновок простий. У війні, де відео з прапором може бути частиною інформаційної операції, а сіра зона на мапі - лише фрагментом без контексту, довіра до OSINT не може бути вірою. Вона має бути холодною, критичною й відповідальною перевіркою.

Бо ілюзія знання під час війни небезпечніша за незнання.
Підготувала Рина ТЕНІНА