"Це розвінчує твердження путіна, що Донеччина російський край". Історик вивчив архівні документи: про що вони свідчать

Дослідження історика з Дружківки Володимира Качура вже допомогли змінити офіційну дату заснування міста - з 1781-го на 1768 рік. Продовживши роботу з архівами, краєзнавець знайшов нові документальні свідчення про українське походження перших поселенців Бахмутського повіту. За його словами, ревізькі спискипоіменні списки (переписи) населення 1795 року спростовують твердження путіна про те, що Донеччина - російський край.

18 листопада 2026 - 16:31
"Це розвінчує твердження путіна, що Донеччина російський край". Історик вивчив архівні документи: про що вони свідчать

Про свою роботу, архівні знахідки та необхідність повертати історичну справедливість Володимир Качур розповів в інтерв'ю Суспільне Донбас, пише ІП "Кур'єр".

Голова Дружківського осередку краєзнавців, історик Володимир Качур багато років досліджує історію Дружківки та навколишніх сіл.

За його словами, нещодавно він закінчив роботу над архівними документами кінця XVIII століття, які вчергове спростовують твердження російської пропаганди, що Донеччина, мовляв, це «ісконно рускіє зємлі».

Одним із важливих джерел для нього, каже історик, стали ревізькі списки Бахмутського повіту 1795 року, укладені з урахуванням даних 1782 року.

Як розповів Володимир Качур, архівний фонд складає близько 800 сторінок. Документи написані старим почерком, частина вицвіла або пошкоджена, тому опрацювання потребувало часу. Історику вдалося прочитати назви 80 сіл, дослідити відомості про їхніх мешканців і землевласників.

За його підрахунками, у цих селах проживали понад 16 тисяч людей. Аналіз списків, говорить Качур, показує, що переважну більшість населення становили українці.
«Найбільше село налічувало тисячу жителів. Кілька - по п'ятсот. Решта - дрібніші. Списки документально підтверджують, що перевагу мали - значну перевагу, до двох третин у населенні Бахмутського повіту - українці», - розповів історик.

Він наголошує: заселення цих земель почалося не з появи російських поміщиків і не з роздачі земель царською владою. Першими тут були запорожці, які створювали поселення та облаштовували хутори.

«Землі Бахмутського повіту - це теперішні Бахмут, Дружківка, Костянтинівка, Олександрівка, Софіївка - північна частина Донеччини. Вони входили до так званого Дикого поляукраїнських степів у XV-XVIII століттях. І першими колоністами тут були українські запорозькі козаки. Це фіксує перший історик нашого краю єпископ Макаревський Катеринославський», - розповідає Качур.

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 році ці землі перейшли під владу Російської імперії. Царат почав роздавати їх військовим і чиновникам. Нові власники мали заселити отримані землі протягом трьох років.

За словами історика, з вісімдесяти досліджених сіл понад половина належала російським військовим. На поселення вони запрошували переселенців, переважно зі Слобожанщини, обіцяючи їм пільги та кращі умови життя.
«Чому зі Слобожанщини? Тому що там ще не введене кріпосне право, як у росії. Але вже починається скасування козацтва. І тут їм обіцяли пільги», - підкреслив він.
«Цей список відображає, що це переважно українські селяни. Отже, це розвінчує твердження путіна, що Донеччина російський край. Він - не російський, і це видно за даними архівних матеріалів перепису 1795 року».

Про українське коріння переселенців, за словами дослідника, свідчать не лише історичні джерела, а й прізвища людей, зафіксовані в ревізьких списках.

Серед них - Дорошенко, Колісниченко, Литвиненко, Василенко, Руденко, Лазаренко. Історик зазначає, що такі прізвища характерні для Лівобережної України та Слобожанщини: «це типово українські прізвища».

Качур також звернув увагу на відмінність між становищем українських переселенців і кріпаків, яких поміщики привозили з території росії.

Наприклад, у селі Райському частину селян завезли із Сибірської губернії. В архівних документах вони позначені як кріпаки.
«Список чітко реєструє, що це селяни кріпосні, й серед них зовсім немає тих, хто втікає. Вони не можуть, тому що їх розшукають, повернуть і покарають. Він також показує, що, коли їхній поміщик помирає, і починають ділити спадщину, то ті сім'ї навіть розділяють. Цих селян продають, дарують. Я думаю, що це відображає також оцей менталітет росіян і українців, які ми бачимо сьогодні, - росіяни покірні», - припускає краєзнавець.

Українські ж переселенці, за словами Качура, на той час були вільними й могли залишати поселення, якщо умови їх не влаштовували.

Він наводить приклад Дружківки: з 130 родин, зафіксованих у попередніх списках, 32 залишили село в період між 1782 та 1795 роками. В архівних документах зазначено, що вони «бєжалі», однак, наголошує історик, ішлося не про втечу кріпаків, а про добровільний виїзд вільних селян.

Як розповів Володимир Качур, вперше до дослідження архівних списків звернувся, коли працював над історією рідного міста. У 2009 році він видав книжку «Історія Дружківки та її округи».

На той час поширеним було твердження, що історія Дружківки починається з маєтку поміщика Аршеневського. Однак архівні матеріали дали історику підстави говорити про значно давніше існування поселення.
«Я зацікавився історією населених пунктів Дружківської громади. І виявив, що більшість з них, немає правдивої історії. Вони починають свою історію з одного короткого рядка - з поміщика, підстанції або з радянських часів, заснування колгоспу. А виявляється, що до поміщика, як у випадку з Дружківкою, була ж і вільна Дружківка, козацька. Ми не можемо це ігнорувати, забувати про своїх предків. Я думаю, це слабке місце на Донеччині, не цікавилися люди минулим», - переконаний історик.

Він закликає місцевих дослідників відновлювати історію поселень за архівними джерелами, щоб повернути пам'ять про людей, які першими освоювали ці землі.

Окремо Володимир Качур проводить паралелі між політикою Російської імперії щодо заселених земель і діями сучасної росії на окупованих українських територіях.
«Це імперська політика. Вона з часом не змінюється. Назви імперії змінюються, а імперська політика - вона однакова: забрали, роздали своїм. Звичайно, що вони будуть насаджувати російську ідентичність, як робили це сотні років тому», - сказав Качур.

Свою багаторічну роботу над відновленням історії рідного краю Володимир Качур називає обов'язком українського історика.
«Коли ми останні роки боролися за зміну дати, мені було якось ніяково - йде руйнація міста, а ми порушуємо це питання. Однак потім пересилив себе, все-таки місто ще не окуповане, тому має перемогти історична правда. Я вважаю, що це велика справа, що це був мій борг, як історика, перед своєю Батьківщиною», - підсумував він.
Підготувала Рина ТЕНІНА

What's Your Reaction?

like

dislike

love

funny

angry

sad

wow