Як родині говорити з військовим після повернення з фронту у відпустку чи демобілізації - поради психологині

Психологиня, керівниця психологічного відділу БФ "Веста" Іванна Ковальчук допомогла NV знайти відповіді на важливі запитання, які постають перед військовими та їхніми родинами, пише ІП "Кур'єр".

- З якими складнощами у комунікації найчастіше можуть стикатися родини військових, коли ті повертаються у цивільне життя - як тимчасово, так і назавжди?
- Коли ми говоримо про повернення близької людини у відпустку, пріоритетними завданнями є: надолуження спільного проведення часу, вирішення короткострокових побутових питань, відпустка, оформлення необхідних документів, просто спільний відпочинок або вирішення питань, які неможливо було обговорити на відстані. У таких ситуаціях конфлікти можуть бути або загостреними через довгострокову розлуку і втрату навичок вирішення цих конфліктів, або навпаки замовчуватися, щоб не витрачати час, якого і так мало, на сварки. При другому варіанті загострення конфліктів відбувається тоді, коли військовий повертається на позицію.
Якщо ми говоримо про остаточну демобілізацію, то ключовим тут уже є перебудова всієї системи сімейних відносин та інтеграція військового досвіду в нову цивільну ідентичність. Тут зникає фактор тимчасовості, тому замовчувати проблеми більше не вдається, вони потребують реального вирішення, а не відкладання на потім. Основне завдання родини змінюється з короткострокового адаптування на довгострокове співіснування, де кожному учаснику доводиться заново налагоджувати комунікацію, узгоджувати нові правила проживання та вчитися поступово будувати та досягати довгострокових цілей.

- Чому можуть виникати складнощі та непорозуміння у комунікації?
- В першу чергу, через перевантаження нервової системи як самого військовослужбовця, так і партнерки, яка за час його відсутності бере на себе зобов’язання щодо вирішення усіх питань. Також причина може полягати в тому, що люди в цілому можуть не вміти вирішувати конфлікти в парі або в родині, що стало більш очевидним за час розлуки.

З боку близьких людей найчастіші причини непорозумінь такі:

• Невміння висловлювати підтримку. Коли людина начебто і хоче, але використовує невдалі словесні конструкції;
• Занадто сильний страх завдати шкоди, коли через внутрішню тривогу ми починаємо робити більше помилок у комунікації;
• Небажання занурюватися у специфіку комунікації з партнером, який має бойовий досвід.

З боку військовослужбовців:

• Небажання змінювати усталені патерни спілкування, які можуть допомогти у військовому житті, але шкодити в комунікації з рідними;
• Прагнення захистити сім'ю через мовчання;
• Наслідки психічного виснаження, коли у психіки не вистачає ресурсу на емпатію та довгі діалоги.

- Які буденні для родини теми можуть бути тригерними для військовослужбовця і чому?
- Тригерними можуть стати будь-які питання, пов’язані з майбутнім, кар'єрою, фінансами або довгостроковим плануванням, оскільки на війні горизонт планування звужується до короткострокового планування. Наприклад: вийду зараз з завдання, заберу з Нової пошти посилку, яку надіслала дружина і приїду відкрию її. Після досягнення цієї цілі ставиться нова, а психіка живе у режимі «від цілі - до цілі».
Після довготривалого перебування у таких умовах необхідність думати на роки вперед може викликати сильну тривогу та бажання ізолюватися. Також військовослужбовцю складно розділити буденні інтереси та переживання родини, які на тлі бойового досвіду здаються йому дрібними та неважливими.
Людина може просто не мати ресурсу на узгодження і вирішення побутових питань, їй необхідний час на базову стабілізацію. Через це виникає суб'єктивне відчуття самотності серед своїх. Також може виникати злість та агресія на близьких. Це змушує людину шукати спілкування лише з побратимами, ще більше віддаляючись від партнерки та дітей.

- Що таке розлад адаптації та як часто ветерани стикаються з ним, повертаючись у цивільне життя?
- Розлад адаптації - це надмірна й аномальна реакція на життєвий стресор. Реакція є більш серйозною, ніж зазвичай очікується, і призводить до значних соціальних, емоційних та професійних порушень.
Ми зараз проводимо дослідження щодо РА серед ветеранів і не можемо ствердно зазначати, як часто ветерани стикаються з цим у цивільному житті. Однак враховуючи специфіку процесів, з якими вони стикаються, умови, за яких відбувається їхнє повернення до цивільно життя - у тил країни, яка продовжує брати участь в активній фазі війни, до якої вони більше не дотичні, а також наш практичний досвід, ми можемо припустити, що це поширене явище серед ветеранів.

- Якими є ознаки розладу адаптації?
- Найперше - це розвиток чітко ідентифікованих емоційних або поведінкових симптомів, який відбувається протягом трьох місяців з моменту настання стресового фактора. Наприклад, звільнення в запас та початок реінтеграції.
Друга ознака - клінічна значущість, тобто виражений дистрес, який є непропорційним важкості чи інтенсивності стресора, значне порушення функціонування у професійній, соціальній, сімейній чи інших важливих сферах життєдіяльності.
Також це виключення інших розладів та їхніх загострень, наприклад, ПТСР, генералізований тривожний розлад. Та якщо симптоми не є проявом нормальної реакції горювання через смерть близької людини.

- Чим розлад адаптації відрізняється від ПТСР?
- Це два різні розлади, які мають різні причини виникнення і різні прояви. ПТСР має свої обов’язкові клінічні критерії: ситуація, яка несла загрозу життю, інтрузії - мимовільні та повторювані спогади, реалістичні флешбеки чи нічні жахіття, активне уникнення будь-яких тригерів, думок, місць, людей, що нагадують про пережите, негативні зміни у когнітивній сфері та настрої, як-от емоційне оніміння, відчуття відчуженості від близьких, гіперпильність - коли людина постійно сканує простір на небезпеку, спалахи гніву та порушення сну.
Постановкою і диференціацією цих діагнозів займаються виключно лікарі психіатри, які можуть підтвердити або спростувати у людини наявність цих розладів.

- Як зрозуміти, що для вирішення конфлікту, непорозуміння у родині необхідно залучити фахівця?
- Основний критерій: якщо пара розуміє, що попри двосторонні намагання вирішувати конфлікти, їм не вдається знаходити конструктивні шляхи виходу із цих ситуацій. Тоді конфлікти в родині можуть ставати циклічними. Ви ходите по колу, сваритеся через одне й те саме, й жодні розмови не приносять полегшення.
Явними маркерами є поява тривалого відчуття безпорадності, страху перед реакціями партнера, повне зникнення емоційної чи фізичної близькості, а також коли криза починає безпосередньо впливати на дітей чи заважає виконувати базові побутові та професійні обов’язки.

- Де і як шукати таких спеціалістів?
- Шукати допомогу варто у профільних організаціях, які спеціалізуються саме на роботі з військовою травмою та супроводі родин ветеранів або спеціалістів, які розуміють специфіку контексту ветеранів й їхніх родин.

- Як зрозуміти, що підійде найкраще: індивідуальні або ж парні консультації з психотерапевтом, групові зустрічі?
- Вибір формату залежить від запиту та поточного стану родини. Індивідуальна терапія необхідна, коли ветерану або його партнерці потрібно спершу розібратися з власними важкими переживаннями, травмами чи депресивними станами, які людина не готова виносити на спільне обговорення.

Парна терапія працює зі стосунками, допомагає заново навчитися чути одне одного, висловлювати образи без звинувачень, перебудувати сімейні правила.

Групові зустрічі, тобто кола підтримки є потужним ресурсом, необхідним для подолання відчуття самотності. В такому форматі беруть участь люди, які мають схожий досвід, отримують валідацію своїх почуттів й бачать реальні приклади успішного подолання схожих криз. Запит родини може включати в себе необхідність комплексного підходу.

- Дайте три поради щодо етичної комунікації з військовими та ветеранами - найголовніше, на що варто звертати увагу?

• Уникайте недоречних, тригерних та жалісливих запитань;
• Поважайте особисті кордони та простір;
• Не забувайте, що ми спілкуємося з людиною, яка має бойовий досвід, а визначаємо людину крізь призму цього досвіду.

Але варто пам’ятати, що комунікація - це двостороння взаємодія. Відповідальність за її якість лежить на усіх учасниках цієї взаємодії.
Підготувала Рина ТЕНІНА