Схуд на понад 20 кг і має уламки в нозі: історія звільненого з полону захисника з Ізмаїла

У березні 2024 року захисник потрапив у полон та перебував там понад два роки. Розлогіше розповідає ІП "Кур'єр" із посиланням на "Суспільне".

За словами матері захисника Жанни Сидорової, військова тематика цікавила Віталія з дитинства.
"Він все життя мріяв про армію, його завжди цікавила військова тематика. Йому з дитинства дарували книги, танки, літаки, зброю і всіляке озброєння, чомусь його це все цікавило", - сказала жінка.

Попри інтерес до військової служби, медична комісія не допустила його до армії. За результатами обстеження, за словами матері, йому видали так званий "білий квиток", що закрив можливість служби у війську або роботи у силових структурах.
Після цього Віталій пішов навчатися і здобув дві спеціальності - програміста та юриста. Певний час викладав юридичні дисципліни у навчальному закладі, але згодом вирішив працювати у морській сфері. У морі він пропрацював понад 11 років.

За два тижні до початку повномасштабного вторгнення чоловік повернувся з рейсу. 24 лютого 2022 року він пішов до центру зайнятості, щоб знайти роботу на суходолі між рейсами, зазначила мати військовослужбовця.
За її словами, коли син дізнався про початок війни, того ж дня спробував записатися до військкомату, але отримав відмову через "білий квиток". Тоді він вирішив долучитися до лав місцевої тероборони.
"Син мені сказав: "Мамо, ти мене пробач, ти мене розумієш, не розумієш, але я зобов'язаний, я чоловік. Я зобов'язаний захищати тебе, бабусю, сестру, я буду вас захищати. Я дуже люблю своє місто, я хочу його піти захищати, я люблю свою країну". Ось так він мені сказав", - поділилася Жанна.
Наступного ранку Віталій пішов до пункту запису добровольців і став одним із перших, кого записали до лав місцевої оборони.

Після тероборони та проходження ряду підготовок Віталія відправляли на різні напрямки. Згодом його підрозділ опинився у зоні активних бойових дій. За словами матері, син майже не розповідав про службу та місця дислокації.
"Він намагався поменше інформації розповідати. Я не знала, де він там, на яких точках. Потім вже, коли він потрапив у полон, за наказом я вже бачила, де він був. Там переважно усі гарячі лінії, зокрема Запорізький та Бахмутський напрямки", - зазначила жінка.

Після зникнення Віталія родина тривалий час не знала його долі. Спочатку він вважався зниклим безвісти. Лише пізніше з’явилася інформація, що він перебуває у полоні.
Мати розповіла, що разом із донькою надсилала сотні звернень до міжнародних організацій, правозахисників і державних установ.
"Я пройшла весь алгоритм, все як належить. Ми зверталися і в ООН, і в Червоний Хрест. Дуже багато листів ми всюди висилали, більше 400 листів. Ми шукали, шукали, не зупинялися. Було складно це пережити, ти постійно наче знаходишся у стані пекла", - підкреслила Жанна Сидорова.

Вона додала, що протягом двох років не отримала від сина жодного листа. Інформацію про нього та його ймовірне місце перебування жінка дізналася від одного з полонених, який перебував із Віталієм і повернувся додому в рамках обміну: "Цей хлопець мені розповів про те, що мій син дуже важко поранений, у нього роздута нога, він не може ні в що взутися. Сказав, що його під руки виводили на шикування. Але підкреслив, що він тримається дуже добре, попри все. Йому, як цивільному, складніше переживати це, але він тримається".

6 березня 2026 року під час уроків у школі, де працює мати військового, їй зателефонували з Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими і повідомили, що її син потрапив до списку на обмін. Перший дзвінок від сина вона отримала пізно ввечері того ж дня.
"Він зателефонував, сказав, що з ним все добре, що він вже перебуває на реабілітації, у палаті. Багато не розказував, він не буде нічого детально розповідати, така він людина. Але сказав, що дуже схуд - з 90 на 67 кілограмів. І сказав, що у нозі у нього 13 чи 17 уламків, я точно не пам'ятаю", - поділилася мати захисника.

Попри поранення та лікування, Віталій заявив матері, що хоче продовжити службу. За її словами, чоловік твердо вирішив йти до переможного кінця.
"Мій син сказав мені: "Мамо, ти не ображайся на мене, але я відчуваю, що хочу до кінця допомогти батьківщині". Каже: "Хочу до кінця боротися, бо ти ж розумієш, що мені треба захищати батьківщину". Я йому сказала: "Ти доросла людина, ти вирішуєш. Якщо ти вважаєш, що це правильно, то це правильно. Я тільки підтримаю", - резюмувала Жанна Сидорова.
Підготувала Рина ТЕНІНА