Одещина під загрозою перетворення на пустелю: походження пісків і перспективи півдня України

У новому відео ведуча Ірина Полякова розповідає, чому на Одещині є напівпустелі, який вплив на ландшафти мали люди та які прогнози дають кліматологи. Нижче наведені основні висновки з відеосюжету з додатковим історичним і природничим контекстом, пише ІП "Кур'єр".

Чому на Одещині виникли піщані масиви
Коли йдеться про пустелі, зазвичай уявляють Африку або Центральну Азію. Проте одна з найбільш помітних природних аномалій України розташована саме на півдні Одеської області.
Найвідоміший піщаний масив - Жебріянська гряда поблизу Вилкового. Це система дюн і значних піщаних відкладів, яка нині входить до складу Дунайського біосферного заповідника.
Як зазначає ведуча Ірина Полякова, історія цих пісків бере початок десятки тисяч років тому.
«Фундамент для одеських пустель природа заклала ще тоді, коли тут гуляли мамонти».
Під час останнього льодовикового періоду потужні потоки талих вод переносили великі обсяги кварцового піску. Після відступу льодовика вітер перетворив ці відклади на дюни, що збереглися до сьогодні.
Певні піщані ділянки пізніше закріпили хвойними посадками, але й зараз між деревами зустрічаються відкриті плями піску, де зберігаються рідкісні види комах і рослин.

Як людська діяльність прискорила опустелювання степів
Сам по собі пісок не спричинив би перетворення степу на напівпустелю.
Протягом тисячоліть природний степ був укріплений густою трав’яною рослинністю. Коренева система ковили та інших степових трав надійно втримувала ґрунт, захищаючи його від вітрової ерозії.
Змінитися ситуація почала у XIX столітті, коли в регіоні активізувалося вівчарство, а пізніше - масове розорювання земель під сільське господарство.
За словами Ірини Полякової, надмірне навантаження на степові екосистеми поступово оголило давні піщані відклади.
Найбільша частина природного степу була розорана під сільське господарство. За різними оцінками, нині в Україні збереглося лише близько трьох відсотків первинних степових екосистем.
В результаті втрачено природний бар’єр, який століттями стримував поширення пісків.

Чому кліматологи б’ють на сполох
Сьогодні головним чинником ризику стають кліматичні зміни.
Останніми роками південні області України частіше страждають від тривалих посух, аномальної спеки та нестачі опадів. Особливо вразливими залишаються прибережні екосистеми та лимани.
Особливу стурбованість викликає ситуація навколо Тузлівських лиманів, де через нестачу води окремі ділянки пересихають, а на поверхні зʼявляються солончакові кірки.
Фахівці попереджають, що подальше висихання ґрунтів може спричиняти пилові бурі й посилювати деградацію земель.
Саме тому дедалі частіше вживають термін «опустелювання» - поступовий процес втрати родючості земель і здатності підтримувати природні біоценози та сільське господарство.

Чи можна зупинити наступ пустелі
Попри тривожні прогнози, дослідники вже мають успішні приклади відновлення деградованих ділянок.
Один із напрямів - правильно проєктовані захисні лісосмуги та насадження, що допомагають утримувати ґрунт і зменшують силу вітру. Водночас міжнародний досвід показує, що велике заліснення без урахування місцевих умов може мати небажані наслідки.
Сучасні технології теж дають обнадійливі результати: досліджують застосування мікроорганізмів для стабілізації піску та розробляють матеріали, що допомагають утримувати вологу в ґрунті.
У посушливих регіонах позитивний ефект показали великі сонячні електростанції: тіні під панелями змінюють мікроклімат і можуть сприяти відновленню рослинного покриву.
Як наголошує Ірина Полякова, ключове завдання - не лише боротися з наслідками, а й змінити підхід до взаємодії з природою.
«Природу не потрібно підкорювати - з нею потрібно домовлятися».
Підготувала Рина ТЕНІНА