"Клята війна забрала в нас дітей": історія родини Андрусенків з Одещини
Родина Андрусенків з Одещини втратила на війні двох дітей - доньку Ларису та сина Віталія. Лариса загинула у перший день повномасштабного вторгнення внаслідок ракетного удару по військовій частині. Віталій служив оператором дронів і загинув 10 жовтня 2024 року на Курщині під час виконання бойового завдання.
Нині Микола та Олена Андрусенки живуть спогадами про дітей, навідують онуків і доглядають собаку сина. Свою історію вони розповіли Суспільному, пише ІП "Кур'єр".
Микола Андрусенко згадує: з дружиною Оленою вони познайомилися ще в молодості у сільському клубі.
"Тоді були духові оркестри, танці. Я після армії прийшов, а вона ще молода дівчина була. Познайомилися в клубі. Уже 53 роки разом прожили", - каже чоловік.
Подружжя виховало двох дітей - Ларису та Віталія. Донька народилася у 1975 році, син - через 11 років.
"Коли народилася Лариса - то була дуже велика радість для нас і для наших батьків. Потім через 11 років народився син", - згадує чоловік.
За словами Миколи Андрусенка, родина була тісно пов’язана з військовою службою. Сам він прослужив 25 років, а зять був полковником та служив у Генеральному штабі. До військової служби долучились й Лариса з Віталієм.
Олена Андрусенко часто передивляється сімейні фотографії дітей, онуків і правнуків. За її словами, Віталій та Лариса росли добрими, уважними та дуже прив’язаними до родини.
"Лариса більше на батька схожа була, а Віталій - мамин син. Дуже добрі, ласкаві", - говорить Олена.
Жінка додала, що Віталій змалку займався спортом: любив греко-римську боротьбу, їздив на змагання, багато медалей мав: "У 16 років він тяжко захворів, але вилікувався. Після цього навчався в училищі, технікумі, потім закінчив аграрний університет", - згадує мати.
Лариса працювала медичною сестрою у дитячому садку, а пізніше пішла служити разом із чоловіком-військовим. Спочатку перебувала у Котовську, а потім на Куяльнику. До пенсії їй залишався лише рік.
Напередодні повномасштабного вторгнення жінка приїхала до батьків: "Вона після нічної зміни зайшла до мене й каже: «Мамо, зайди до мене». Ми сиділи, чай пили, канапки їли, розмовляли", - згадує Олена Андрусенко.
Того вечора у родині говорили про новини та скупчення російських військ біля кордонів України.
"Я кажу: «150 тисяч біля кордону - це не жарти». А вона відповіла: «Тату, це неправда. Я не вірю, що буде війна»", - розповів Микола Андрусенко.
24 лютого чоловік Лариси відвіз її на службу по тривозі. Уже дорогою назад дізнався про ракетний удар по військовій частині.
"Син подзвонив мені о пів на сьому ранку й сказав: «Мамо, пий заспокійливе… нашої Лорочки вже немає»", - каже Олена Андрусенко.
Олена розповіла, що після загибелі сестри Віталій став ще більше хвилюватися за батьків, але службу не залишив: "Він мене заспокоював: «Мамо, буде все добре, не переймайся». Я просила його не йти. Казала: «Уже Лорочка загинула». А він відповідав: «Я своїх хлопців не кину»".
Віталій служив оператором дронів. Він воював на Бахмутському, Херсонському та Миколаївському напрямках.
Перед останнім бойовим виходом Віталій попередив батьків, що кілька днів не виходитиме на зв’язок.
"Він сказав: «Не чекайте, я передзвоню через три дні». Але минуло три дні, потім ще два - а дзвінка не було", - згадує Микола Андрусенко.
Батьки поїхали до частини, щоб дізнатися бодай якусь інформацію: "Я сам військовий, знаю, що зв’язок у підрозділів був. Уже тоді зрозумів, що щось сталося", - каже чоловік.
Згодом родині повідомили: Віталій загинув 10 жовтня 2024 року на Курщині під час виконання бойового завдання.
"Нам подзвонили й сказали, що Віталій загинув героєм. Ми поїхали до моргу, побачили сина… і поховали його", - згадує батько.
Сьогодні подружжя часто їздить на кладовище.
"Коли мені дуже тяжко - ми їдемо до дітей. Прокидаюся зранку, і вони одразу в мене в голові", - говорить Олена Андрусенко.
Батьки кажуть: вдома все нагадує про дітей. Микола Андрусенко нині їздить на автівці сина, а на подвір’ї родина доглядає його собаку.
"Якби мої діти були живі - скільки б радості було. А зараз її нема", - поділився чоловік.
Родина мріє увіковічнити пам’ять про Віталія - назвати його ім’ям одну з вулиць у селі.
"Ми будемо добиватися цього. Дуже багато бюрократії, але ми не зупинимося", - говорить Микола Андрусенко.
Олена Андрусенко сподівається, що синові присвоять звання Героя України посмертно.
"Він заслужив це. Його маленька донечка вже зараз пишається своїм батьком. Вона підходить до фотографії й каже: «Папа, папа»", - каже жінка.
Підготувала Рина ТЕНІНА
What's Your Reaction?
