Без магазину, аптеки та транспорту: як живуть сестри у віддаленому селі на Одещині

Розлогіше розповідає ІП "Кур'єр" із посиланням на Суспільне.

Галина Лановенко показує стару світлину, на якій восьмеро дітей. Це її родина. Їхня мати була корінною жителькою Гетьманівки, а сьогодні в селі залишилися жити четверо сестер. Найстаршу, Світлану, через перелом ноги донька забрала до міста на лікування. Тож на господарстві залишилися троє: Валентина, Галина та Марія.

Попри відсутність елементарної інфраструктури, Галина не уявляє життя в іншому місці: "Я тут народилася, я виросла. Ось на цій церкві виросли ми. В дитинстві, коли вона ще закрита була, у нас був магнітофон і ми вилазили по сходах туди. Ми виросли на цій церкві. А тут вже чужі почали поселяться, на нас бочку катить. Я кажу: дівчата, мовчіть тихо. Тому що ми корінні, а ви привезені".

Колись у Гетьманівці працювала школа, але її закрили через малу кількість учнів. Тепер діти їздять навчатися до сусідньої Бакші. У селі залишився лише дитячий садок, який відвідують чотири дитини.

Роботи майже немає, тому молодь виїжджає. Натомість залишаються переважно літні люди, які не хочуть покидати свої домівки.

У Гетьманівці немає медпункту. За словами Галини, у селі є жінка з медичною освітою, яка може поміряти тиск або дати пораду, але ліків у неї немає. За медикаментами, продуктами чи іншими необхідними речами доводиться їхати до Саврані, яка розташована за 12 кілометрів.
"Немає нічого. Все купуємо в Саврані. Коли треба поїхати, прошу сусіда. Вони молочники. Возять сир, сметану та молоко. А ми з ними добираємось на базар і назад", - розповіла вона.

Її сестра Валентина додала, що якщо транспорт терміново потрібен, місцеві виходять до траси через ліс і намагаються зловити попутну машину. Назад зазвичай повертаються таксі.

Газу в селі немає. Взимку люди опалюють будинки дровами або всім, що можна спалити у грубі. Галина використовує для розпалювання кукурудзяні качани та тріски.
"Купляємо дрова за дві тисячі гривень. Мали дати нам на дрова від громади гроші, але не дали. Півтори тисячі дали якось. Вистачить за світло заплатити і на хліб", - каже жінка.

Магазину в селі також немає. Раз на тиждень сюди приїжджає машина з хлібом. Люди збираються біля точки продажу ще до приїзду продавців.
"Коло мене точка. Я вже їм стульчики повиносила. Отут машина стає. Півшостої приїжджає. Шість-сім людей. Більше нема", - розповіла Галина.

У Галини дві доньки. Одна чекає чоловіка з війни, інша живе у США. Донька неодноразово кликала матір переїхати до себе, однак жінка відмовляється. Каже, поки має сили, залишатиметься вдома.

Щоб заробити кілька сотень гривень до пенсії, жінка шиє односельцям одяг: "Вечорами я шию, сама крою. І цілу ніч я можу не спати. Хочете жилеточку, хочете спідничку розкльошону - все, що треба, я шию. Приходять до мене бабусі. Хто дасть 50 гривень, хто 100. Я кажу: не треба. Дві булки хліба. Кому так, кому так. Оце мене рятує".

Увечері сестри часто збираються разом на чай. Говорять про город, дітей, онуків та життя, яке поступово змінюється.

Валентина розповідає, що вже понад 20 років живе без чоловіка. Нещодавно втратила й сина. Попри труднощі, продовжує самостійно доглядати господарство: "П'ємо чай. Пиріжки робимо. Город садимо, то цибульку, то часник, картоплю. 21 рік уже в мене чоловіка нема, сина два з половиною роки, а зятя ось уже скоро два місяці. То роблю сама скрізь. І так тяжко, ну так справляюсь".

Втім, жінка зізнається, що дедалі частіше думає про переїзд до доньки у Саврань. Вона вже не ходить пішки до лісу, щоб піймати попутку, однак їй частіше хочеться бачити доньку та онуків.
"Взимку намагаємось взагалі не їздити у Саврань. Скупляємось, щоб вистачило. Заготовляємо закатки, все, що треба, морозимо", - додала Галина.

Марія Довгань, ще одна із сестер, каже, що найбільше їй бракує не грошей чи комфорту, а уваги.
"Люблю своє село, люблю. Дуже повітря хороше тут, чисто так. І коло землі можна поробити. Хочу, щоб допомога була нам з району. Щоб увагу на нас трохи уділили. Щоб спитали: "Як ти там, старенька, одна живеш?" Увагу якусь би приділили - це вже було б приємно. Ніхто не приходить".
Підготувала Рина ТЕНІНА