Якість освіти на Одещині: що показують аудити, чому школам бракує вчителів і як долають освітні втрати

Чи справляються з цими проблемами школи Одеської області, як Державна служба якості освіти оцінює їхню роботу та чому інституційний аудит дедалі частіше сприймають не як перевірку, а як можливість змінити заклад на краще?
Про це в інтерв’ю УСІ розповіла начальниця управління Державної служби якості освіти в Одеській області Марина Малік, пише ІП "Кур'єр". 

-  В Україні триває Тиждень якості освіти. Про що він, для кого його проводять і які питання порушують?
-  Всесвітній день якості відзначають у другий четвер листопада. Державна служба якості освіти України та її територіальні органи від моменту заснування проводять у цей період інформаційні кампанії.
Ми хочемо розповісти про якість освіти, поговорити про те, якою вона є сьогодні в Україні, які інструменти має Державна служба для вимірювання та оцінювання освітніх процесів. Також важливо залучити до обговорення якомога більше учасників освітнього процесу. Це батьки, учні, вчителі, експертне середовище, громади, які сьогодні працюють над розбудовою якісної освіти. Для нас це важливі дні, коли ми маємо можливість поділитися інформацією та об’єднати навколо теми якості освіти всіх зацікавлених учасників.

-  Який головний меседж цьогорічного Тижня якості освіти?
-  Напевно, це запитання: «А яка у нас освіта?». Ми всі прагнемо якісної освіти й розуміємо, наскільки вона важлива сьогодні.
Важливо не просто вистояти, не просто продовжувати працювати та розвиватися, а й забезпечувати якісну освіту для кожної дитини, яка приходить до закладу освіти.
Викликів дуже багато, і школа сьогодні змінилася. Але прагнення батьків, дітей, учителів та управлінців залишається спільним: забезпечити якісну освіту для кожної дитини. Тобто в центрі нашої уваги має бути дитина, її розвиток та освіта.

-  Як би ви охарактеризували нинішній стан освіти в Україні? І, звісно, нас найбільше цікавить Одещина. Де ми перебуваємо на освітній мапі країни?
-  Якщо говорити коротко і зрозуміло, освіта сьогодні вистояла. Заклади працюють. Але водночас перед ними постала велика кількість викликів, які потрібно вирішувати, причому досить швидко.
Це питання безпеки дітей, причому не лише під час навчання. Це підтримка не тільки учнів, а й учителів, іноді батьків. Організація харчування, щоб школа стала для дитини місцем підтримки. Зміни в мережі закладів освіти, подальше впровадження реформи Нової української школи та підготовка до запровадження старшої профільної школи.
Усе це впливає на роботу та розвиток закладів освіти. Але ми бачимо, що більшість із них упоралися з цими викликами й продовжують розвиватися.
Більшість громад підтримують свої заклади освіти, розуміють необхідність змін, формують стратегії та програми розвитку. Звичайно, є й проблеми, які ми бачимо під час виконання своїх повноважень.
Основні напрями роботи Державної служби якості освіти та її територіальних органів - це інституційні аудити, моніторингові дослідження, аналіз діяльності органів місцевого самоврядування. Також ми здійснюємо акредитацію освітньо-професійних програм у закладах фахової передвищої освіти.
Усі ці дослідження та процедури допомагають побачити моменти, на які потрібно звернути увагу педагогам, керівникам закладів освіти та громадам.
Наше завдання - об’єднати всіх учасників, пояснити проблеми, допомогти знайти шляхи їх розв’язання та подолати недоліки, які виникають.

-  Ви наголошуєте, що інституційний аудит - це не каральний інструмент, а можливість підтримати заклад освіти. Як на практиці він перетворюється саме на такий інструмент?
-  З мого досвіду, людина боїться тоді, коли не знає суті процедури або не розуміє процесів. Так було і з інституційними аудитами.
Це нова процедура, яка прийшла на зміну атестації закладів освіти. Коли вона тільки запроваджувалася, керівники закладів та управлінці сприймали її з певним острахом, оскільки не розуміли суті. За роки роботи та після проведення багатьох інституційних аудитів вони побачили, що це насамперед підтримка й аналіз.
Під час роботи експертної групи в закладі освіти ми фактично вибудовуємо своєрідний шлях: визначаємо, які проблеми існують і як з ними працювати. Після завершення аудиту керівник закладу освіти та керівник відповідного органу управління освітою отримують висновки й рекомендації, фактично дорожню карту. У ній чітко визначено, що необхідно зробити, щоб вийти на новий рівень надання якісних освітніх послуг кожній дитині.
При цьому немає покарання як основної мети процедури. Є підтримка, терміни для усунення порушень, консультування та допомога у пошуку рішень.
Важливо й те, що аналіз діяльності закладу освіти відбувається зовсім інакше, ніж під час застарілих процедур атестації та перевірок. До нього залучаються не лише управлінці, а й незалежні експерти - люди, які самі працюють у закладах освіти. Коли вчителі бачать, що до них приходять такі самі педагоги, які знають проблеми професії зсередини та можуть запропонувати рішення, рівень довіри до процедури змінюється.

-  За якими напрямами оцінюють роботу школи?
-  Є чотири основні напрями. Перший - освітнє середовище. Наскільки воно комфортне, безпечне, підтримувальне та інклюзивне для дитини, тобто доступне для неї. Другий - система оцінювання учнів. Наскільки дитина розуміє, як її оцінюють, чи налагоджена комунікація між учителем та учнем, чи сприймає дитина оцінювання не як покарання, а як інструмент підтримки й власного розвитку. Важливо також, чи пояснює вчитель свої дії.
Третій напрям - педагогічні працівники. Ми оцінюємо професійний рівень колективу, його готовність до змін, участь у сертифікації, конференціях та інших заходах, які сприяють професійному розвитку. Також звертаємо увагу на те, наскільки заклад укомплектований педагогічними кадрами.
Четвертий напрям - управлінські процеси. Тут ідеться передусім про роботу керівника закладу освіти. Ми дивимося, чи існують необхідні документи лише формально, чи вони справді працюють, чи знає колектив про їхній зміст, чи користується директор повагою серед працівників.

-  Як ви збираєте інформацію? Адже оцінити роботу школи лише за документами, мабуть, неможливо.
-  Ми використовуємо широкий інструментарій, і підробити або сфабрикувати результати за його допомогою досить складно. Ми проводимо анкетування вчителів, батьків та учнів віком від 14 років. Вони можуть висловити свою думку щодо процесів, які відбуваються в закладі освіти.
Також проводимо інтерв’ю з керівником, обов’язково спілкуємося з психологом або представниками психологічної служби, оглядаємо сам заклад. Тобто маємо кілька інструментів: інтерв’ювання, анкетування, спостереження та вивчення документів. Саме поєднання цих методів дає можливість побачити реальну картину. Люди можуть висловити свою думку, розповісти про проблеми, а експертна група - оцінити, що відбувається у школі та що потрібно змінити.
Показово, що у 2024 та 2025 роках ми мали певні обмеження щодо проведення заходів державного нагляду і контролю. Лише з 2026 року інституційні аудити повернулися до планового порядку. Попри обмеження, і керівники закладів освіти, і засновники зверталися до Державної служби з проханням провести аудит. Вони хотіли отримати незалежний аналіз і зрозуміти, як покращити роботу своїх закладів.

- А хто частіше ініціює інституційний аудит: молоді директори, досвідчені керівники чи, можливо, батьки?
-  Батьки не мають права самостійно ініціювати проведення інституційного аудиту. Але ми досить часто отримуємо від них звернення. Люди повідомляють, що, на їхню думку, порушуються права дітей або батьків, і просять перевірити заклад освіти. У таких випадках ми насамперед звертаємося до керівника закладу освіти й пропонуємо провести інституційний аудит.
За нашою практикою, близько 90% таких закладів освіти або їхніх засновників погоджуються на проведення аудиту. Тобто вони самі ініціюють цю процедуру, щоб показати, як насправді організована робота.
Звичайно, є й ті, хто намагається уникнути аудиту. Але в плановому порядку ця процедура до них усе одно прийде.

-  А серед керівників хто більш зацікавлений у такій перевірці?
- Мені здається, молоді керівники. Вони приходять із великою кількістю ідей, хочуть їх реалізувати, багато читають. Це нова когорта керівників закладів освіти, і серед них, на мою думку, більше тих, хто хотів би пройти інституційний аудит у позаплановому порядку. Водночас я знаю багато досвідчених керівників, які також дуже позитивно оцінюють цю процедуру. 

-  Чи можете назвати одеський заклад освіти, який вас особливо вразив за результатами аудиту?
-  Знаєте, це традиційне запитання. Нас чомусь часто порівнюють із програмою «Ревізор». Але ми не «Ревізор», і я не буду наводити приклади за таким принципом.
Кожен заклад освіти унікальний. Повірте, навіть у школі, де є багато проблемних питань, завжди можна знайти те, на що варто звернути увагу й про що розповісти. Ми збираємо такі приклади, проводимо комунікаційні заходи й ділимося ними.
Іноді вражає освітнє середовище: ми бачимо, як багато зробив засновник, облаштувавши укриття, їдальню, навчальні кабінети та лабораторії. Але водночас можуть бути проблеми з педагогічним персоналом.
Буває й навпаки. Це може бути звичайна сільська школа, де немає сучасних лабораторій, але під час занурення в навчальний процес ми бачимо таку віддачу від учителя, такий професіоналізм, що розуміємо: дитина отримує найголовніше.

-  Ви сказали про занурення в навчальний процес. Тобто під час інституційного аудиту експерти безпосередньо відвідують уроки?
-  Так, звичайно. До роботи експертної групи, яка виїжджає в заклад освіти, залучають незалежних експертів. Спочатку вони проходять навчання, отримують відповідний сертифікат, який дає право працювати експертами, а потім долучаються до групи за наказом. Їхнє головне завдання - спостерігати за процесами, які відбуваються в закладі освіти. Один із найважливіших етапів - відвідування навчальних занять.
Експерти приходять на уроки або долучаються до них дистанційно, адже сьогодні ми маємо різні форми організації освітнього процесу. Іноді під час аудиту лунає повітряна тривога, тому доводиться переміщатися в укриття та змінювати формат проведення уроку.
Під час спостереження експерти заповнюють спеціальні форми, в яких фіксують різні аспекти навчального процесу. Наприклад, ми оцінюємо, наскільки вчитель дотримується принципів академічної доброчесності. Чи це лише формально записано в правилах закладу освіти, чи педагог справді дотримується цих принципів на практиці.
Ми можемо побачити, що вчитель підготував презентацію, зазначив джерела матеріалів і пояснив дітям, чому важливо посилатися на авторів. Або під час самостійної роботи стежить, щоб учні виконували завдання самостійно, не списували й не користувалися сторонніми джерелами. Також ми дивимося, як формуються компетентності. Чи просто передає вчитель дітям певний обсяг знань, чи готує їх до реального життя, щоб вони могли застосовувати отримані знання на практиці.
Ми бачимо багато хороших прикладів і професійних учителів. Такі позитивні практики збираємо, обговорюємо та використовуємо в подальшій роботі.

-  Якщо говорити про педагогів, ми розуміємо проблему зарплат, неповністю сформованих колективів. Подекуди вчителі змушені брати на себе більше навантаження, щоб школа могла працювати. Наскільки Державна служба бачить цю проблему і чи може впливати на кадрову ситуацію?
- Ми відстежуємо ці процеси. Один із напрямів, за якими аналізуємо роботу закладу освіти, - педагогічні працівники. І один із критеріїв оцінювання - наявність вакансій.
У закладах освіти, які ми відвідували, кількість вакансій не перевищувала 10%. Але важливо розуміти, як саме вдається забезпечувати роботу шкіл. Часто це відбувається завдяки перерозподілу навантаження між учителями. Тобто вони мають більше навантаження, ніж 18 годин на тиждень. Звичайно, це впливає на різні процеси, зокрема на можливість самого вчителя відновлюватися. Ми бачимо ці проблеми, обов’язково зазначаємо їх у висновках і рекомендаціях та акцентуємо увагу засновників на необхідності їх розв’язання.
Також багато працюємо з учителями, щоб вони підвищували свій професійний рівень і були зацікавлені залишатися в закладах освіти. Але безпосередньо впливати на заповнення вакансій Державна служба сьогодні не може. Водночас ми інформуємо педагогів про можливості професійного розвитку. Наприклад, про зовнішнє оцінювання діяльності вчителя - сертифікацію.

- Тобто, вчителі теж складають своєрідне ЗНО?
- Можна й так назвати, але це лише один з етапів перевірки їхніх знань. Проходження цієї процедури - це не лише професійне зростання. Це також доплата в розмірі 20% посадового окладу. Тобто вчитель отримує певну підтримку від держави.
Крім того, у нас є багато громад, які дбають про педагогів і запроваджують додаткові виплати на регіональному та місцевому рівнях. Вони підтримують молодих і досвідчених учителів, педагогів, які мають певні заслуги перед містом або громадою, пройшли сертифікацію чи беруть участь в експертній діяльності. Вчитель має відчувати, що він потрібен і що громада його підтримує.

- Окрема велика проблема - освітні втрати. За результатами досліджень, вони подекуди виявляються значущими. Наскільки складною ви бачите цю проблему сьогодні? І чи враховує Державна служба освітні втрати у своїй роботі?
-  Вже три роки поспіль Державна служба якості освіти України проводить дослідження якості освіти шляхом тестування учнів 6-х і 8-х класів. Ці вікові групи обрали невипадково. Діти проходять тестування з української мови та математики. За результатами ми бачимо прогалини в знаннях. Вони справді є.
Після кожного дослідження Державна служба напрацьовувала конкретні заходи, які допомагають подолати виявлені проблеми. Цього року, оскільки завершився третій етап дослідження, ми мали можливість попрацювати безпосередньо з керівниками закладів освіти. Проводили спеціальні робочі сесії на всеукраїнському та регіональному рівнях. До них долучалися керівники шкіл, управлінці та вчителі. Разом ми працювали над моделлю подолання освітніх втрат. Усі напрацювання узагальнила Державна служба якості освіти України, і наприкінці літа їх опублікували у вигляді базової моделі подолання освітніх втрат. Вона доступна на сайті Державної служби якості освіти України разом із результатами моніторингових досліджень.
Це незвичайний документ. Його можна назвати живим конструктором. Він передбачає, що кожен учитель, школа та громада можуть узяти з цієї моделі саме те, що стосується їхніх проблем і потреб, та сформувати власний індивідуальний план подолання освітніх втрат. Ми вже бачимо, як ця робота відбувається в громадах Одещини. Ми обговорювали питання на колегії Департаменту освіти і науки Одеської обласної державної адміністрації за участю всіх громад та органів управління освітою. І вже отримуємо зворотний зв’язок про те, що вдалося зробити. Зокрема, які тестування для дітей провели на початку навчального року, які моніторинги запланували на наступні місяці, які індивідуальні заняття організовують для учнів із прогалинами в знаннях.
Ми бачимо й успішні приклади залучення коштів громадами, зокрема від міжнародних організацій. Це дозволяє організовувати додаткові заняття у другій половині дня в окремих закладах освіти.
У кожної громади свій шлях, і він непростий. Але сьогодні школи та громади мають інструмент, який дозволяє їм моделювати роботу з подолання освітніх втрат. Ми, звичайно, будемо поруч і допомагатимемо, щоб ці процеси не залишалися формальними, а були спрямовані на конкретну дитину.
Підготувала Рина ТЕНІНА