Волинська трагедія і 11 липня в Польщі: що потрібно знати про події 1940-х років, довкола яких загострилися відносини Києва і Варшави

Новий сплеск такого загострення стався цього літа - після того, як наприкінці травня президент України Володимир Зеленський присвоїв Окремому центру Сил спеціальних операцій Північ почесну назву «імені Героїв УПА». Метою Української повстанської армії, найактивніший період діяльності якої припав на 1940-ві роки, було відновлення української державності. Україна нині відстоює її й у війні проти росії.

Влада Польщі, де в жовтні 2027 року мають відбутися парламентські вибори, використала цей привід, щоб дати поштовх новій масштабній антиукраїнській хвилі. Офіційна Варшава, яка називає Волинську трагедію часів Другої світової війни «Волинською різаниною», вважає дії УПА геноцидом проти польського населення на Волині. Це відображено і в офіційній назві пам’ятного дня 11 липня, який Польща відзначає з 2025 року як «Національний День пам’яті щодо поляків - жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки».

Тож після кількатижневої критики рішення України назвати підрозділ ССО іменем УПА польський президент Кароль Навроцький 19 червня позбавив Володимира Зеленського найвищої державної нагороди Польщі - ордена Білого Орла, врученого в 2023 році. У відповідь ще троє українських президентів також відмовилися від цієї нагороди, а низка діячів в Україні - від інших польських відзнак. На цьому тлі Зеленський відмовився від участі Конференції з питань відновлення України, яка пройшла в Гданську наприкінці червня.

За ці тижні протистояння Зеленський і Навроцький вперше зустрілися на саміті НАТО в Анкарі 7−8 липня. І хоча обидва лідери визнали, що спільною єдиною загрозою для України та Польщі є росія, в історичних питаннях згоди вони так і не дійшли. Навроцький, який раніше очолював польський Інститут національної пам’яті заявив, що «почуття польських жінок та чоловіків щодо злочинів, Волинської трагедії та геноциду не є предметом переговорів».

А незадовго до цієї зустрічі глава Офісу президента Кирило Буданов припустив, що Польща готує «цілу низку незрілих ескалаційних кроків» до пам’ятної дати 11 липня. Водночас очільник Бюро національної безпеки Польщі Бартош Гродецький заявив, що вважає це припущення «безвідповідальним та абсолютно зайвим з точки зору польсько-українських відносин».

У своїй інфографіці NV нагадує ключові факти, які важливо знати про Волинську трагедію, пише ІП "Кур'єр".

Волинська трагедія - це польсько-український етнічний конфлікт у 1940-х роках. Польська історіографія офіційно використовує назву Rzeź wołyńska (Волинська різанина). Йдеться про період обопільних етнічних чисток польського й українського населення на території Волині та Галичини.

Серед причин та передумов трагедії:

• Дискримінаційна політика Польщі щодо українців після Першої світової війни. У 1923 році Ліга націй офіційно включила територію Східної Галичини до складу Польщі за умови надання українцям автономії. Замість цього полсьська влада активно провадила політику колонізації та асиміляції українського населення. Територію Галичини назвали «східною Малопольщею», а з 1922 по 1926 рік на Волині з 442 українських шкіл залишилося лише 2.
• Польська політика пацифікації - репресивні акції, здійснені польською владою проти українського населення восени 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського із застосуванням поліції та армії. Пацифікація супроводжувалася масовими арештами, побиттям та вбивствами людей, закриттям і руйнуванням українських установ у Галичині. Наслідком такого підходу стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західноукраїнських землях.
• Польська влада, як і радянська, сприймалася українцями як окупаційна. Українські націоналісти вели боротьбу проти польської адміністрації, прагнучи позбавити Польщу претензій на українські землі.
• Суттєва зміна національного складу Волині, у т. ч. полонізація українців.
• Зацікавленість третьої сторони - радянської влади - у міжетнічному конфлікті. Провокації та розпалювання конфлікту з боку НКВС.

Основні сторони протистояння: УПА та польська Армія Крайова (збройні сили польського підпілля часів Другої світової війни).

Охоплені території: сучасні Волинська, Рівненська області, частина Тернопільської.

Кількість жертв: точна кількість жертв досі не встановлена, зробити це проблемно, оцінки Польщі та України кардинально різняться. За різними оцінками, може йтися про цифру до 40−60 тис. загиблих українців та поляків сукупно. За даними Українського інституту національної пам’яті, встановлено імена близько 30 тис. польських жертв та близько 10 тис. українських жертв.

Ключові події Волинської трагедії та років, що їй передували:

• 2 березня 1919 - Польський національний комітет на засіданні в Парижі підтримав включення (фактично анексію) Волині до майбутньої Польської держави. При цьому Волинь обговорювали як територію, придатну для швидкої польської колонізації та полонізації.
• липень-грудень 1920 року - Аграрна реформа обмежувала землеволодіння у «східних воєводствах» до 400 га, а надлишкові землі підлягали викупу та поділу. Закон про надання землі польським солдатам започаткував політику осадництва з пільгами та кредитами для поляків.
• травень 1926 - переворот у Польщі. У країні встановлено авторитарний режим Юзефа Пілсудського, названий «санаційним» («оздоровленням»), який існував і після його смерті 1935 року.
• зима 1929 року - у Відні відбувся Конгрес українських націоналістів. Створена підпільна Організація українських націоналістів (ОУН)
• вересень-листопад 1930 року - Польська влада проводила репресивну пацифікацію (примушення до миру) до українців Галичини за допомогою армії та поліції.
• 1934 рік - убивство ОУН міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького, відповідального за пацифікацію.
• 1935−1938 - політика нормалізації, спроби регулювання українсько-польських відносин шляхом порозуміння.
• 1937−1938 - польська політика ревіндикації - руйнування православних церков прикордонниками, армією та поліцією. На північно-західних теренах Польщі знищено близько 200 церков, іще 150 були передані римокатоликам.
• 1941 - продовження польською допоміжною поліцією пацифікаційних акцій під час гітлерівської окупації, зокрема за участі 202-го батальйону шуцманшафту.
• 1942−1943 - польське підпілля, Армія Крайова, створює бази самооборони в польських селах Волині для протидії УПА.
• зима 1943 - Перші масові вбивства поляків у повітах Сарни, Костопіль, Рівне, Здолбунів.
• літо 1943 - Напади на поляків у повітах Дубно, Кременець, Луцьк, Горохів, Володимир, Ковель і Любомль.
• 11 липня 1943 року - напад УПА на костел у Порицьку, убивство ~200 поляків. У ці дні українське націоналістичне підпілля атакувало близько 100 поселень на Волині.
• осінь 1943 - поширення антипольських акцій на Галичину.
• січень 1944 - польська підпільна Армія Крайова формує дивізію для боротьби з УПА і Вермахтом водночас
• лютий-березень 1944 - Напади польських військовиків на українські села Холмщини. Погроми польського населення на Галичині.
• літо 1944 Прихід Червоної армії на територію Західної України. Діяльність Армії Крайової та УПА стала підпільною
• 1944−1947 - депортація комуністичною владою Польщі та УРСР українців із Лемківщини, Холмщини, Підляшшя та Посяння на територію УРСР. Також депортація поляків з Галичини та Волині у Польщу.

Спроби примирення та сучасне нагнітання антиукраїнських настроїв у Польщі через Волинську трагедію

У 2025 році Польща прийняла суперечливе рішення відзначати 11 липня як «Національний День пам’яті поляків - жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Польської Республіки». Указ про встановлення пам’ятної дати рік тому підписав тодішній президент Польщі Анджей Дуда.

Ця дата пов’язана з тим, що 11 липня 1943 року стався напад на костел у Порицьку (нині Волинська область), коли могло загинути близько 200 поляків. Також у низці історичних джерел, зокрема в роботах Тімоті Снайдера, згадується про те, що в ці дні українське націоналістичне підпілля атакувало близько 100 поселень на Волині. Водночас Володимир В’ятрович, ексголова Інституту національної пам’яті, наголошував, що «перебільшена кількість нападів на польські села стала хибним засновком, із якого зроблено висновок про масштабну операцію по всій Волині».

Міністерство закордонних справ України в 2025 році заявило, що рішення Польщі про 11 липня як «день пам’яті жертв геноциду» «йде врозріз із духом добросусідських відносин між Україною і Польщею». Українські дипломати підкреслили, що такий крок Польщі не сприяє досягненню взаєморозуміння та примирення щодо Волинської трагедії, над чим тривалий час працювали обидві країни.

У 2025 році Україна і Польща дійсно зробили низку важливих кроків на шляху до примирення в питанні Волинської трагедії. Зокрема було покладено початок процесам ексгумації польських жертв Волинської трагедії на території України, на чому давно наполягала Варшава. У січні 2025 року прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск констатував «прорив» у цьому питанні, а глава МЗС України Андрій Сибіга назвав знакову домовленість між Києвом і Варшавою «ударом по москві». Адже інформаційні спекуляції щодо цієї трагедії багато років залишаються складовою частиною антиукраїнської пропаганди в росії.

У квітні 2026 року на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька Волинської області розпочався новий етап пошукових робіт з виявлення поховань мешканців, які могли бути жертвами Волинської трагедії у серпні 1943 року. А у середині червня 2026-го пошукові роботи завершили у Львівській області, виявивши можливі місця поховання загиблих мешканців.

Утім, поточне загострення в українсько польських відносинах значною мірою нівелювало ці зусилля.

Український історик Ярослав Грицак у нещодавньому інтерв'ю Radio NV нагадав, що «справа історичної пам’яті - це справа емоційна», а тому «які б раціональні [аргументи] ми не вживали, це не діє».

«Але що ми не розуміємо щодо поляків теперішніх? Що б ми не говорили, поляки будуть вважати, що УПА - це злочинна організація, УПА винна у [Волинській трагедії]. І що Волинь - це центральний символ польської національної трагедії, - підкреслив Грицак. - Що не розуміють поляки [щодо позиції України] в цьому випадку? Очевидно, не хочуть розуміти. Не хочуть розуміти те, що Україна була у надто складній ситуації, що УПА боролися не тільки проти поляків, а й боролися проти Радянського Союзу і проти Німеччини. Але ще раз повторюю: історична пам’ять є не про раціо, вона про емоції. Вона не приймає складності, вона хоче дуже простих розв’язок, простих формул. А в історії прості формули дуже рідко є можливі, якщо взагалі вони діють».

В МЗС України неодноразово наголошували, що офіційний Київ "послідовно виступає за наукове, неупереджене вивчення складних сторінок спільної історії".
"Ми переконані, що шлях до справжнього примирення лежить через діалог, взаємну повагу і спільну роботу істориків, а не через політичні односторонні оцінки», - наголошувало ще торік українське зовнішньополітичне відомство, закликавши «не шукати полякам ворогів серед українців, а українцям - серед поляків».
«Ворог у нас спільний - росія», - констатували в МЗС.
Підготувала Рина ТЕНІНА