“Хто спробує вирватись — ми у вас будемо стріляти". Інтерв'ю з українським моряком, який перебуває в Ормузькій протоці

Журналісти "Суспільного" поспілкувалися з українцем, який перебуває на одному із заблокованих суден, пише ІП "Кур'єр".
Старший помічник капітана контейнеровоза однієї з провідних компаній-перевізників погодився поспілкуватись на умовах анонімності, адже не має відповідного дозволу від керівництва компанії. Попри це, він вважає необхідним розповісти про ситуацію, в якій у Ормузькій протоці опинились у тому числі українські моряки. Про те, як команда застала початок війни, спроби перетнути протоку та понад двомісячне стояння на якорі він розповів в інтерв'ю.

- Як ви напередодні чергової війни на Близькому Сході опинились в Об'єднаних Арабських Еміратах?
- Це мій перший рейс на посаді першого помічника капітана. Після повномасштабного вторгнення росіян я три роки провів в Україні. Працював у офісі нашої компанії. Вперше виїхав з України у грудні 2024-го, за два місяці повернувся. Минулого року двічі ходив у рейс як другий помічник капітана.
26 лютого 2026-го я сів на наше судно у порту Халіфа (головний глибоководний хаб ОАЕ поблизу Абу-Дабі - ред.). Звідти ми пішли в порт Джебель-Алі, це теж в ОАЕ. Там ми мали завершити завантаження і 28 лютого вийти в рейс. Планували прямувати до двох індійських портів, а звідти - на південь і через Африку дістатись Великої Британії.
Була 15:00 за місцевим часом, десь за годину ми мали завершити завантаження. Компанія-[власник контейнеровоза] написала капітану: "Терміново закінчуйте вантажні роботи й виходьте [з порту в рейс]".
Зупинити завантаження й вийти з порту - це не так швидко, але ми зробили все, що можна: недовантажили судно й вийшли з порту трохи раніше, ніж планували. Ми відходимо з порту - і тут починаються обстріли.
Три ракети пролетіли буквально в нас над головою. Ми бачили два збиття і один “приліт” поблизу аеропорту в Дубаї.
Компанія сказала капітану: "Швидше виходьте з цієї зони, повний вперед!" Ми пішли в бік виходу з Ормузької протоки. Але судно рухається не дуже швидко, й щоб дістатися протоки, потрібно було 4-5 годин. Коли ми відійшли від берега й рухались до протоки, то бачили, як з обох берегів була перестрілка, але ракети пролітали на відстані від нашого судна.

- Як команда відреагувала на обстріли?
- Як уже казав, я три роки провів в Україні, тож мене обстріли не злякали. На борту в нас був 31 член екіпажу - дев'ятеро українців разом зі мною, 13 індонезійців, решта з інших країн. Ми з капітаном сказали хлопцям ховатися, бо це небезпечно. Другий помічник капітана дуже злякався - забився під комінгс (металевий лист, встановлений по периметру палубного отвору) і кричав звідти, щоб усі ховались. Деякі матроси теж перелякались, бо вони з Індонезії, в них не було такого. Але обстріли тривали недовго, тож усі заспокоїлись.

- Чому не вдалося перетнути Ормузьку протоку?
- До протоки ми дійшли ввечері. Раптом у нас зник Інтернет - і Starlink і C-Link (система обміну технічною інформацією про рух суден - ред.), тому не було звʼязку. Потім ми дізнались, що з початком війни його почали глушити. Капітан не міг ні зателефонувати, ні написати компанії-власнику судна. Останньою інструкцією від них було: “Йдіть у бік протоки”. Ми бачили, що інші судна йдуть, тож вчинили так само.
Трохи згодом почали приходити повідомлення на УКХ-радіостанції, за допомогою яких кораблі зв'язуються одне з одним і з портовою владою. Ми почули: "Це іранські військові. Протоку закрито. Якщо хтось намагатиметься вирватись - ми будемо у вас стріляти". Це повідомлення ми записали на диктофон і вирішили далі не йти.
Через годину-дві почав пробиватись Інтернет, капітан зв'язався з компанією. Вони сказали: "Повертайтеся в те місце, звідки вийшли в ОАЕ, ближче до порту ставайте на якір і очікуйте на подальшу інформацію”.

- Після повідомлення іранських військових ніхто не намагався перетнути протоку?
- Коли ми були біля протоки, іранці по суднах не стріляли. По MarineTraffic (ресурс, що відстежує рух кораблів у реальному часі - ред.) я бачив, що багато суден проходили протоку в перші два дні війни, але ні ми, ні інші кораблі нашої компанії тоді зробити цього не намагались.
Ми повернулись до місця поблизу порту, з якого вийшли. Там можна було просто дрейфувати. З компанією були на зв'язку, але звідти постійно повторювали: "Чекайте".
Компанія звернулась за дозволом на якірну стоянку, але отримати його виявилось не так просто, бо біля порту було дуже багато суден. Крім того, якщо ми стоїмо на якорі в водах ОАЕ, за це потрібно додатково платити.
Через п'ять днів нам нарешті сказали: "Ну, все, кидайте якір і стійте". Скільки ми мали так стояти, було незрозуміло. Активні обстріли припинились десь на шостий день.

Чим у цей час займалась команда вашого судна? Як люди реагували на невизначеність?
- Загалом - нормально. Критичних ситуацій не було. Компанія одразу дозволила надати команді безлімітний Інтернет для зв'язку з рідними. Бо зазвичай Starlink у нас лімітований: з розрахунку 9 доларів на моряка на добу, за додатковий Інтернет уже платимо самі.
Також компанія повідомила, що якщо хтось із команди хоче поїхати додому, то така можливість є. Тобто вони реально пішли назустріч морякам.
Крім того, щоб зекономити гроші в перший тиждень, моряків, які не дуже важливі для нашої роботи під час перебування в морі на якорі, відправляли додому або переводили на інші судна. Із шести матросів додому поїхали двоє. Мій змінник теж поїхав. Їх автобусом довезли до Оману, бо аеропорт Дубая був закритий, і вже звідти вони полетіли додому.

- Як відреагувала ваша сім'я?
- Я з ними зв'язався, заспокоїв, пояснив, що тут не так страшно, як в Україні. Це реально була правда. Ще сказав, що поки ми стоїмо на якорі - все буде добре.

- Як розгортались події далі?
- Ми близько місяця стояли на якорі. Потім у нас закінчилась технічна вода для душових, пральних машин і тому подібного. В нас на судні два баки по 250 “кубів” води. Ми опріснюємо морську воду, робимо дистилят - але для цього потрібно, щоб судно було на ходу. Поки ми стоїмо, опріснювати воду не можемо.
Ми повідомили про це компанію, вони зв'язалися з агентом - і потім до нас підійшла баржа з водою, ми заправили один бак. Цієї води нам вистачає на місяць.

- Яка ситуація з питною водою і їжею?
- Коли ми 28 лютого виходили в рейс, отримали воду і їжу - але це були запаси десь на півтора місяця У березні ми зробили запит у компанію й через певний час нам на човні привезли все, що ми замовили - їжу й водичку. Насправді нам дуже пощастило з компанією, бо я знаю, що деякі власники суден так не роблять. Це коштує чималих грошей. Питна вода тут на вагу золота. Для розуміння, за 100 кубометрів100 тисяч літрів. води треба заплатити 13 тисяч доларів. А якщо воду привозять у вихідні, за неї треба заплатити вдвічі більше. Звісно, її привозять саме у вихідні.

- Ви розповідали, що в перший день чули вибухи й бачили "прильот". Яка ситуація була, коли ви стали на якір?
- У перші дні було дуже багато вибухів. Капітан наказав команді рахувати запуски ракет. Вночі на другий день хлопці нарахували близько 300 пусків з Ірану, вони летіли не лише в бік ОАЕ, а й на інші країни Затоки. ППО ОАЕ активно працювало десь перші шість днів.
Коли я піднімався на місток, теж бачив, як летіли ракети. Кілька разів на день над нами пролітали американські винищувачі та гвинтокрили.
В перший тиждень обстрілів було дуже багато, але поступово їх стало все менше. Ми перестали звертати на них увагу.

- Чи ви ще намагались перетнути протоку?
- Так, 9 квітня нам написали з компанії: "Терміново, вам треба зайти в порт". Ми так і зробили. Там ми вивантажити трохи контейнерів, довантажили тару (порожні контейнери), набрали повні баки води, отримали дві бочки питної води, провізію і повернулись на місце, де стояли на якорі.
17 квітня капітану подзвонили й сказали: "Завтра вам потрібно знятися з якоря й швидко йти до протоки". Тоді в новинах саме з'явилася інформація, що протоку відкрили. Я бачив, як більша частина танкерів, банкерів (судно-заправник, призначене для постачання палива - ред.), контейнерів, що стояли на якорі, пішли на вихід.
Ми з капітаном зібрали екіпаж і розказали їм про ситуацію, що треба йти, а хто боїться - буде їхати додому. Чесно кажучи, я не хотів іти до протоки, бо стовідсоткових домовленостей про її відкриття тоді не було, інформація швидко змінювалась. Зрештою, більшість екіпажу відмовилась вирушати, тож ми залишились стояти на якорі.
Мій знайомий з одного із суден, які таки попрямували до протоки, розповідав, що у протоці до них на човні підпливли іранські чи то військові, чи то прикордонники й почали стріляти з автоматів. І кажуть: "Це попередження. Ми вас попереджаємо, що ніхто сюди не вийде".
Їх не пропустили попри те, що капітан танкера повідомив, що компанія заплатила Ірану 2 мільйони доларів за прохід протоки, і вони є в списку [суден на проходження протоки, погоджене Іраном]. Того дня я бачив, що в порт через протоку прийшов китайський танкер, але жодне судно у зворотному напрямку так і не вийшло.

- Ви вже понад два місяці стоїте на якорі. Як у таких умовах поводиться екіпаж?
- Довкола нас дуже багато суден. Люди дуріють, по цій же УКХ-станції постійно чути щось типу: "China #1. No, India #1""Китай - номер один. Ні, Індія номер один". і тому подібні розмови.
З нашого екіпажу деякі ловлять рибу: тут водиться баракуда. Ми вже її куштували, цілком нормальна. В нас є надувний басейн, хлопці набирають водичку й кожен день всьому екіпажу можна там купатися. Є спортзал з усім обладнанням. У кімнаті відпочинку є велика плазма, телевізор, ігрова приставка, настільний теніс. Вечорами дивимось фільми.

- Чи є якесь розуміння, що буде далі? Коли ви зможете перетнути протоку?
- Компанія нічого нам не каже.

- Зараз протоку блокують лише іранці чи американці теж?
- Незрозуміло. Це треба питати в тих, хто проходив протоку чи намагався це зробити. Ми ж не виходили, тож знаємо лише те, що розповідали знайомі.

- Чи є розуміння, скільки українців зараз залишаються на суднах поблизу Ормузької протоки і в яких вони умовах перебувають?
- Мені про це невідомо. Ну, й таке складно порахувати, бо зазвичай екіпажі наміксовані [з представників різних країн].

- Чи довго ви ще готові будете стояти на якорі?
- Мені тут нормально. Коли судно стоїть на якорі, в мене немає вантажних операцій. Займаємось мейтененсом (підтримкою та обслуговуванням) палуби, механізмів. Прибираємо, відпрацьовуємо реагування на тривоги, займаємось навчанням. Тож у мене менше навантаження, ніж зазвичай. До того ж ми отримуємо додатковий бонус, адже, за міжнародними стандартами, перебуваємо у war zone - в районі ведення бойових дій. Тому кожному члену екіпажу за кожен день стоянки платять додаткові гроші.
Усі, хто реально боявся, або кого вирішила списати компанія, вже поїхали. Залишились ті, які не проти тут стояти. І їм усім подобається, бо зарплата десь у півтора раза більше, ніж зазвичай. Заміни зараз проходять, але дуже важко знайти людей, які б не боялись сюди приїхати. Ми шукали заміну третього помічника, українця, який від нас поїхав. Його мав замінити теж українець, але ми не знайшли ні третього помічника, ні навіть другого на посаду третього. Зараз до нас на цю посаду їде китаєць.

- Днями президент США Дональд Трамп повідомив, що американці готові допомогти низці країн, чиї судна заблоковані поблизу Ормузької протоки пройти її. Чи після цієї заяви щось змінилось?
- Поки що нічого не змінилось. Суднам, які намагаються пройти протоку, іранці кажуть, щоб вони повертались. Буквально вчора іранці завернули одне судно.
Підготувала Рина ТЕНІНА