8 травня – День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні

ІЗ КОГОРТИ ЗЕМЛЯКІВ-ОРДЕНОНОСЦІВ

Україна переосмислила День Перемоги, що відзначався 9 травня, прийнявши не лише його традиційну загальноєвропейську дату, а й дух з акцентом не стільки на тріумф, скільки на пам'ять про незліченні жертви фашистської агресії. Цього дня європейці кріплять до мундирів, лацканів піджаків, на сукні стилізовану квітку червоного маку як символ незагойної рани.

Напередодні однокласник, який нині живе в Ізраїлі, надіслав групове фото трьох арцизьких фронтовиків, один із яких (у центрі) — Лазар Ісаакович Зельцер. По ліву руку від нього — колишній керуючий арцизьким відділенням Держбанку Філіппенко (імені, на жаль, не пам'ятаю, але знаю, що з дружиною він брав участь у боях за Малу землю), а праворуч, прошу вибачення, — невідомий ветеран. У ті роки ми були дітьми і поза шкільним та домашнім колом знали небагатьох дорослих.

Лазар Ісаакович із сім'єю жив по сусідству. Ім'я його на ідиш звучало як Лейзер, і так його називало все місто. У малечі він був особливо популярний. У його кіоску на центральній площі можна було до початку кіносеансу за копійку охолодитися склянкою газованої води, а якщо мама давала монеток побільше, то за чотири копійки дехто ласував газованою водою, облагородженою сиропом крюшону, і навіть подвійним сиропом!

Лазар Ісаакович залишив фронт на грубому дерев'яному протезі, його, важко пораненого, товариші винесли з поля бою непритомним. Освоївши після ампутації протез, він іноді, сильно грасуючи, нагадував нам: "Моя нога з дгов" (дров). Будучи уродженцем Тарутиного, російську, проте, знав погано, розмовляв на ідиш, а ми підсміювалися над його мовою, по-дитячому не відчуваючи в словах, що звучали, гіркоти та болю.

Коли з'явилася можливість емігрувати, доньки вивезли його до Ізраїлю. До нової обстановки звикав важко, надривно. Це тепер Ізраїль — зразок урбанізації, а тоді, спочатку, репатріанти тулилися в напівбараках, вхідні двері яких пекучий вітер із пустелі — хамсин — засипав до ранку піском, і доводилося мало не відкопуватися.

"Куди ви мене завезли?" — з розпачем запитував він доньок. Сумував за рідними місцями, за арцизькими друзями та знайомими, свято шанував День Перемоги. Старша, Зоя, розповідала: "Дев'ятого травня діставав із шафи піджак з орденами та медалями, одягався, сідав на стілець, поруч ставив грановану склянку горілки з окрайцем темного хліба, занурювався у спогади і тихо, безмовно плакав. Про війну говорити не любив".

Я був на його могилі на цвинтарі в Ашдоді, де він спочиває поряд із дружиною Сурою Львівною, поклав, як прийнято, на надгробки привезені з Арциза камінці. Знав би Лазар Ісаакович, що тепер його Бессарабію, як і всю Україну, практично щоночі бомблять колишні "російські брати"!

Путін, який втратив почуття реальності, якось цинічно висловився з приводу перемоги над нацистською Німеччиною: мовляв, обійшлися б без участі українців. Слід думати, і без участі євреїв.

Тим часом за даними меморіалу Яд Вашем та історичними дослідженнями, всього у Червоній армії служило, за різними оцінками, від 350 000 до 500 000 євреїв, у тому числі 160 тисяч офіцерів. Євреї, що воювали, становили понад 16 відсотків від загального єврейського населення СРСР, що є високим показником мобілізації. Загинули в боях і померли від ран від 142 тисяч до 198 тисяч осіб.

У роки війни понад 300 євреїв служили у званні генералів та адміралів, їхні імена, звичайно ж, відомі. Майже 72 % із них брали безпосередню участь у бойових діях, 38 генералів-євреїв загинули на фронтах.

Євреї командували 9 арміями та фронтами, 8 штабами фронтів, флотів та округів, 343 дивізіями та 23 танковими бригадами.

Серед народів колишнього СРСР євреї посідають 4-те чи 5-те місце за кількістю осіб, які отримали звання Героя Радянського Союзу, їх було від 131 до 160+. Повних кавалерів ордена Слави налічувалося 14 осіб.

І на завершення: смертність серед єврейських військовополонених була екстремально високою, оскільки їх знищували першочергово.

Не випадково євреї в наші дні так активно і гнівно протестують проти невмотивованого, варварського вторгнення Росії в Україну. Вони знають ціну війні та миру. Хто ж після цього для нас братній народ? Відповідь очевидна.

МИКОЛА КРИВЦОВ.