Зрадники, осли і Гітлерюгенд. Міфи і легенди про радянських піонерів

Мало яка радянська структура була просякнута такою кількістю міфів, як Всесоюзна піонерська організація (ВПО) ім.Леніна. Куди не ткни - вилізе фальшивка. Мифологизировано навіть її основу.

Вважалося, що піонерів придумала Надія Костянтинівна Крупська. Ось так взяла і придумала. Напевно, як розвиток ленінської тези про "Суспільство чистих тарілок".

Останнім обезсмертив в однойменному рассказике (книга "Ленін і діти") товариш Бонч-Бруєвич. Це твір в обов'язковому порядку зачитували вихованцям всіх дитячих садів СРСР.

Короткий зміст розповіді: примхливі діти якогось більшовицького бонзи вперто не бажали їсти супчик і кашку. Присутній на трапезі Ленін в. І. швиденько вирішив цю проблему. Він з ходу придумав якесь "Товариство чистих тарілок", куди приймають виключно діток з хорошим апетитом. Червоні барчуки відразу ж захотіли стати членами "ТЧТ" і швиденько очистили свої тарілки від вмісту.

Вихованцям дитячих садків розповідь читали з умислом. Мовляв, їсти манну кашку вам заповідав сам дідусь Ленін - так що жеріть, що дають, і не викаблучуйтесь.

Якщо придивитися, то оповіданнячко Бонч-Бруєвича, - вершина атисоветщины. Почнемо з того, що страви тут подає прислуга. До того ж нащадки "большевицького дворянства" перебирають харчами в роки, коли більшість їхніх однолітків раділи запліснявілій кірці хліба. Згідно з доповіддю Комітету Нансена взимку 1922-го лише на півдні України голодували 8 млн селян. Вони не просто "не доїдали", а реально вмирали від голоду. Навіть фіксувалися випадки людо - і трупоедства.

Повернемося до піонерів. Згідно радянської міфології це було суто вітчизняний винахід. Насправді ж "поради" нахабно присвоїли дітище британського полковника Роберта Баден-Поуелла - піонери виявилися звичайними буржуинскими скаутами, хіба що з комуністичної начинкою. Батьки-засновники ВПО без докорів совісті поцупили у скаутів все: ритуали, форму, краватка-косинку і навіть девіз "Будь готовий!" Але в СРСР про британських "імперіалістичних" коріння ВПО ім. Леніна вважали за краще мовчати.

Горезвісний "Гітлерюгенд" теж будувався на засадах скаутизма, але в Третьому Рейху цей очевидний факт ніхто не заперечував. Правда, в ключі домінування ідеологи над скаутської складової "гітлерівська молодь" все ж була ближче до радянських піонерів, ніж послідовників пана англійського полковника. Малоафишируемый факт - влітку 1940-го велика група гитлерюгендовцев відпочивала в кримському Артеку.
Краватка зі свастикою, затиск і профіль Троцького

Батьки піонерії спіонерили у скаутів не тільки піонерський галстук-косинку, але і затиск, яким скріплювали його кінці.

Довоєнний піонерський затиск краватки був буквально перенасичений "зашифрованими" символів. П'ять полін вогнища означали п'ять континентів. Три язичка полум'я - Комінтерн (3-й Інтернаціонал). Всі разом - п'ять континентів, згоряють у полум'ї Комінтерну - Світову Революцію. Скріплення краватки зажимом символізувало скріплення єдності трьох поколінь, які цей краватка символізував (комуністи, комсомольці і піонери). Однак восени 1937-го піонери почали масово знімати з себе краватки і затиски - ці атрибути виявилися "шкідницькими". Виявилося, що в переплетенні ниток галстучной тканини замаскована свастика, а в полум'ї багаття виявилася літера "З", що означає "ворога народу" Зінов'єва. Найзіркіші навіть розгледіли профіль Троцького!

Валерій Фрід в "Записках табірного придурка" згадував: "Ми дорослішали, не відаючи сумнівів, вірячи самим диким чуток про шкідників і шпигунів. Разом з усіма повертали боком затиск для червоного галстука, на якому зображений був піонерський багаття. У гострих мовами емалевого полум'я ми намагалися розгледіти профіль Троцького..."

Ситуація стала настільки загрозливою, що за розпорядженням Сталіна питанням зайнявся особисто Михайло Фріновського - перший заступник керівника НКВС Миколи Єжова.

У звіті Фриновський товаришеві Сталіну читаємо: "В листопаді 1937 року в Москві, в значній кількості шкіл серед піонерів поширилися чутки, що на піонерських краватках, нібито, выткана фашистська свастика, а на затискачах до піонерських краваток є ініціали "Т" і "З", що означає "Троцький" і "Зінов'єв". Це спричинило до того, що піонери в масовому порядку почали знімати піонерські краватки і затискачі... Виробленої перевіркою встановлено, що ні на піонерських краватках, ні на затискачах до них немає ні знаків фашистської свастики, не зазначених ініціалів.Одночасно встановлено, що першоджерелом поширення провокаційних чуток серед школярів гір. Москва, є учень 5 класу 350-ої школи КОСОВИЙ Борис, 13 років. [...]"

Працівники органів, відстеживши весь ланцюжок, встановили: "вказівка про вилучення піонерських краваток і затискачів до них виходять від працівників ЦК ВЛКСМ ВОЛКОВОЇ, ІВАНОВА, АНДРЄЄВА і ГОРЛИНСКОГО".

Фігуранти цієї історії відбулися легким переляком. Правда, в 1940-му Михайла Фриновський разом з Єжовим розстріляли, але до піонерів це вже не мало відношення.

Затискачі в ужиток не повернулися - їх просто перестали випускати. В піонерському ж фольклорі ця історія прожила, як мінімум, до кінця 70-х. У всякому разі, автор цих рядків сам розглядав свою краватку на просвіт і "бачив" там свастику. Як же її не помітити, якщо всі інші бачать?

В радянські роки, особливо за тов. Сталіна, багато всяких таборів було в СРСР. Особливо в Сибіру і на крайній Півночі. Ми ж зупинимося виключно на піонерських.

У часи СРСР піонерські табори теж подавалися, як суто радянське ноу-хау. Насправді все придумав британський підданий Ернест Сетон-Томпсон - канадський письменник і один з засновників скаутського руху в США. Полковник Роберт Баден-Поуэлл дещо вдосконалив ідеї свого заокеанського колеги. Зокрема, привніс туди неабияку частку мілітаризму. Єдине ж нововведення, привнесене більшовиками в кемперную (табірну) традицію, - щоденні політінформації.

Наявність піонерських таборів завжди подавалося як зриме втілення турботи партії-уряду про "привілейованому класі в СССР" (с).

Найкращим із них був "Артек". Міфами тут просякнутий кожний камінь. Згідно ідеологічно вивіреним житиям ідея створення Табору №1 належала соратника Леніна, члену РСДРП з 1898-го, заступнику Наркома охорони здоров'я РРФСР Зіновію Соловйову. Насправді ідея створення дитячого санаторію біля Ведмідь-гори належала дореволюційного власнику урочища Артек, вченому-біологу, імунолога, професор зоології Петербурзького університету Сергію Метальникову.

Над створенням дитячої здравниці в урочищі Артек Метальников задумався ще напередодні Першої світової і за деякими даними навіть провів експериментальний заїзд. У 1921-му, вже перебуваючи в еміграції, він передав радянському урядові лист з пропозицією створення в Артеку дитячого санаторію. До листа додавалася повна науково опрацьована концепція здравниці. Соловйов, швидше за все, просто скористався готовим проектом.

При СРСР про роль Метальникова у створенні Артеку навіть не згадували. По-перше - дворянин, по-друге - "белоэмигрант" (з 1920-го працював в інституті Пастера в Парижі).

Як санаторій "Артек" працював тільки перші роки. Далі йому доручили відповідальну і почесну місію вітрини щасливого дитинства в СРСР.

Офіційно вважалося, що в Головний Табір потрапляли виключно заслужено-презаслуженные. Але цей міф тут же спростовували навіть офіційні видання. Наприклад, в 1940-му у видавництві "Медгиз" вийшов подарунковий фотоальбом "Артек", в якому чимало знімків артеківців у віці 6-7 років. Які у цих карапузів заслуги? Ударники "Товариство чистих тарілок"?

Правда, для підтримки іміджу в "Артек" дійсно періодично направляли і "заслужених". У спецвипуску "Комсомольської правди", присвяченій 10-річчю табору (червень, 1935-го) розповідається, наприклад, про дванадцятирічного хлопчика Колі Вербовому, жителі колгоспу "Паризька комуна" (село Селиваново Одеської області). Його послали в "Артек" за те, що він розкрив "задуми кулачки Тетяни Прядун, яка хотіла занапастити всіх колгоспних телят". Вся вина "кулачки", швидше за все, полягала в тому, що замучена важкою і фактично не оплачуваною роботою жінка необережно ляпнула: "А щоб вони всі повиздихали".

У 1934-му в Артеку побувала велика група піонерів-дозорников", роком раніше відзначилися при охороні колгоспного добра від вмираючих з голоду "розкрадачів". У вже згаданому подарунковому виданні "Артек" (1940-й) у розділі "Дозорники" читаємо, що тоді нагородили путівками таких, "як Оля Баликіна, разоблачившая свого батька і разом з ним групу злодіїв колгоспного хліба; Ваня Бачерикова, викрив банду злодіїв колгоспного майна у себе в селі; Мотя Потупчик, яка, незважаючи на погрози недобитого куркульні, сміливо продовжує вести роботу в піонерському загоні Павліка Морозова; Мітя Гордієнко, Микола Леонов, Вася Шмат, Вагар Саркисьян, показали зразки свідомості в охорону колгоспного врожаю... і багато інших, які проявили виняткову свідомості в охороні соціалістичної власності, в боротьбі з класово ворожими елементами".

Красномовний факт: хоча "дозорникам" присвячена ціла глава, жодного знімка "героїв полів" там не спостерігається. Тема проілюстрована тільки строєм сімферопольських піонерів, які вийшли зустріти "дозорников" на вокзалі.

У 1991-му автор спілкувався з однією бабусею, в молодості працювала в Артеку з "дозорниками". За її словами, це була найжахливіша зміна в історії табору. Ночами ці діти жахливо кричали уві сні. Ще б: "здати" матір або батька, "вкрали" жменю зерна, щоб нагодувати дитину-зрадника. Пропагандистська "накачування" з часом зійшла на ні, а жах від вчиненого залишився. Ті, хто "здав" односельців, прекрасно розуміли, що рано чи пізно їх вб'ють або покалічать вижили. Вдень "дозорники" не бігали і не пустували, як всі нормальні діти, а сиділи, розгойдуючись на одному місці, тупо дивлячись у нікуди. Зрозуміло, що світити фотографіями таких дітей було не з руки....

До 1935-го керівництво СРСР зрозуміло, що 2-й п'ятирічний план накривається тим же мідним тазом, що і 1-й. Щоб хоч якось виправити ситуацію придумали Стаханова і "стахановців". Як показала життя, ідея принесла тільки шкоду, тим не менш, з стахановщиной носилися до раптової кончини Союзу. Для наснаги юних громадян з'явилися піонери-орденоносці. Їх теж придумали всерйоз і надовго. Навіть у середині 1980-х школярів закликали "робити життя" з Мамлакат Наханговой, Барасби Хамгоковым і їм подібними.

Найвідомішою була збиральництво бавовни Мамлакат. Якщо іншим начепили на груди по ордену "Знак Пошани", то юна таджичка отримала "Орден Леніна" - вищу нагороду СРСР, і навіть сфотографувалася з самим тов. Сталіним.

З "знакпочетовцев" найбільше розкрутили Барасби Хамгокова, нібито фермера бойового коня для самого Ворошилова. Їздив товариш нарком на цьому коні - питання відкрите. Як і сама доцільність наявності цієї коня в еру моторів.

Зрозуміло, що кандидатів для призначення орденоносці відбирали зовсім не за трудовим критеріями, а за "правильної" анкеті. Мета вистави - стимулювати на трудові подвиги не тільки дорослих, але і юнацтво.

У 1936-му героїчні піонери надовго прописалися в Артеку. Їх демонстрували "звичайним" дітям в якості прикладу для наслідування. Преса теж постійно писала про їх щасливе життя в Головному Таборі Країни. Ідеологічний посил був той же, що і в християнському вченні: "Якщо ти будеш вірний заповідям, відданий Богові (Сталіну), будеш істів у праці в ім'я Його, то потрапиш в Рай (Артек) і буде тобі щастя..." В цілому ж, це була горезвісна недосяжна морквина, за допомогою якої ослів змушують котити тяжелогруженую гарбу.

До речі про віслюків.

У 1936-му в Артеку жила пара віслюків і всі артеківці хотіли на них покататися. Але дітей було багато, а віслюків - всього два. Керівництво табору взяло досить розумне рішення, що в будь час на ослах можуть гарцювати виключно орденоносці, а інші - в якості нагороди.

А ще тоді в Артеку був Тимур Гайдар - рідкісний пакостник. На відміну від літературного героя, створеного своїм батьком, Тимур тимурівцем не був. А був він нахабним хуліганом.

Нещасну Мамлакат він стягував з ослика за кіски і, видершись на спину тварини, штовхав ногою протестуючий орденоносицу, яка завиваннями: "У ті-і-бья немає ордену-у-у!" псувала задоволення від катання. А ось Барасби Хамгокова цей мажор не чіпав - незважаючи на знаменитого татуся, джигіт міг і по морді дати.

Після Другої світової війни сталінські орденоносці відходять на другий план. На перше виходять піонери-герої.

У роки війни десятки тисяч підлітків воювали із загарбниками в лавах армії і партизанів. Багато з них загинуло або залишилися інвалідами. Призначаючи нових героїв влади врахували помилки, допущені з орденоносцами 1930-г. Більшість тих хлопців не витримали тягаря слави і незабаром пустилися у всі тяжкі, аж до криміналу. Тому нових героїв канонізували виключно посмертно. За яким принципом відбирали кандидатів - сказати складно. А ось з Валею Котиком - все було досить прозоро.

Автор анітрохи не применшує заслуг Валентина Олександровича - він справді героїчно воював з поневолювачами і трагічно загинув у 14 років. Ось тільки виникає питання, чому про його подвиги згадали тільки в червні 1958-го? Саме через 14 років після його загибелі почалася масована "розкручування" нового героя.

Нагадаємо, що загін, в якому бився Валя, базувався поблизу Шепетівки. Радянських партизанів там було досить мало, зате активно діяла УПА. Більш того, саме тут відбулася одна з найгучніших операцій повстанців. У ніч на 19 серпня 1942-го поєднана група бригад УПА (Бульби-Боровця) захопила залізничний вузол Шепетівка. Повстанці захопили чотири ешелони різного військового майна і звільнили два ешелони з примусово викрадають у Німеччину людьми. Крім того, "бульбівці" розстріляли кілька есесівців. У червні наступного, 1943-го, великий загін УПА захопив у Шепетівці військові продовольчі склади. Більшу частину трофеїв роздали жителям навколишніх сіл.

На тлі гучних перемог українських повстанців невиразні дії радянських партизан виглядали блідо. Відповідно, населення згадувало в першу чергу подвиги УПА, а не "рад".

Тут і згадали про загиблого піонера. Юному партизану оперативно написали "житіє" і посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу. Пропагандистська машина тут же почала роздмухувати культ Валі Котика. Інформаційна спецоперація вдалася на славу: минуло всього десятиліття і шепетівська партизанщина асоціювалася вже не з УПА, а виключно з піонером-героєм.

А ось останні три десятиліття існування СРСР ніяких піонерських міфів не породили. ВПО ім. Леніна активно деградувала разом з Союзом, а піонерський галстук став звичайним елементом шкільної форми - сазу ж після закінчення уроків його знімали і зневажливо заштовхували в кишеню.
Підготувала Рина ТЕНІНА