"В Олешках бродить смерть": свідчення тих, хто виїхав із зони російської окупації

Через призму особистих історій врятованих українців ІП "Кур'єр" із посиланням на проєкт "Спеціальний репортаж" розповідає про жахи життя під контролем загарбників: штучний голод, виживання на залишках продуктів, щоденний страх. А також про практику росіян використовувати мирних людей як "живий щит".

31 жовтня. День, коли дуже багато хто не міг стримати сліз. жителі Олешків нарешті - на підконтрольній Україні території.
“Обстріли тривають, будинки горять, все палає. Великі й малі дрони знищують усе, навіть людей, просто полюють на людей. Наша вулиця майже вся зруйнована, міни лежать”, - каже Юрій, житель Олешків.
“Ми хотіли, щоб Україна прийшла в Олешки, а не Олешки - в Україну. Там дуже багато людей, які хочуть, щоб Україна повернулася, а не люди перебиралися на підконтрольну територію. Олешки - це Україна, то чому ж ми маємо тікати звідти?”, - ділиться жителька окупованого міста.
“Ми ще не усвідомлюємо, що все це відбувається насправді, що ми вибралися. Нам потрібно трохи часу. Але тут навіть дихається по-іншому”, - наголошує ще одна олешківка.

Позаду роки страху, життя на межі голоду та постійної смертельної небезпеки. Те, що їм довелося пережити, жителі Олешків називають одним словом - пекло.
“Дійшло до того, що ми ховали людей на городі. Бо вони не забирали трупи, трупи розтерзали собаки. Дуже важко було. Дуже. Неможливо було там залишатися”, - каже Ольга.

Олешківці зазначають, що щодо гуманітарної місії росіяни поширювали багато фейків, тому багато хто побоювався евакуації.
“Думали, що це обман. Бо росіяни розповідали дуже багато фейкової інформації. Було дуже сумнівно. Бо кожна їхня перевірка - і ти думаєш, що вже все. Були випадки, коли й автомат до голови приставляли”, - розповідає хлопець.

Коли вже їхали в автобусі, то всі неголосно співали гімн України.
“Неголосно - не тому, що не було духу, а тому, що ми звикли робити все дуже тихо, поки жили в Олешках. Але ми не забули гімн України - це для нас найголовніше!”, - наголошує жителька окупованого міста.

Заради свободи мешканцям Олешків довелося подолати понад тисячу кілометрів. Через окупований Крим їх відвезли до російської Анапи. Звідти літаками доправили до білоруського Гомеля. І лише потім, знову автобусами, люди перетнули український кордон у Чернігівській області.

Водночас Олешки розташовані зовсім поруч із підконтрольною Україні частиною Херсонської області - достатньо лише перетнути Дніпро. Але зробити це безпечно було неможливо. Це фактично лінія фронту, все заміновано. Тому від такого шляху довелося відмовитися.

30 жовтня - за день до того, як люди дісталися України - до окупованих Олешків прибув український уповноважений з прав людини Дмитро Лубінець. жителі міста побачили в цьому надію на те, що все пройде успішно.

Для евакуації підготували 25 автобусів, 50 медиків та машини швидкої допомоги. Людям також передали гуманітарну допомогу.

Люди виїжджали з Олешків цілими сім’ями. Забирали й домашніх улюбленців. З першою хвилею евакуації на підконтрольну Україні територію вирушили 17 автобусів з мешканцями Олешків, ще чотири - поїхали в бік "рф". Але навіть прокремлівські пропагандисти визнали, що автобуси до росії були напівпорожні й пригнані лише для створення телевізійної картинки.

Американські журналісти, які побували в Олешках, зазначають, що росіяни не дали їм можливості отримати повне уявлення про те, на що вони перетворили місто за час окупації. Показали лише те, що вважали за потрібне.
“росія використовує цю гуманітарну операцію в пропагандистських цілях. Москва хоче представити себе рятівницею мирних жителів у місті, яке вона окупувала, зруйнувала та ввергла в цю гуманітарну кризу. І ми маємо чітко розуміти: росія контролює те, що нам дозволять побачити. Москва залучила на місце численні російські ЗМІ, тоді як американське інформаційне агентство представлене лише одним”, - повідомляла під час свого виходу в ефір з Олешків журналістка телеканалу Newsmax Шелбі Вайлдер.

Але росії не вдалося приховати правду. Інформація з міста все одно проривалася назовні.

Це - дорога смерті. Так називають її жителі окупованих Олешків. Вона усіяна тілами людей. Багато з тих, хто намагався врятуватися від голодної смерті й знайти собі хоч якусь їжу, так і не повернулися.

Олешки та прилеглі населені пункти - територія гуманітарної катастрофи. Люди перебувають на межі виживання ще з кінця 2025 року. російська армія влаштувала блокаду громади. Замінувала єдину сухопутну дорогу, що веде з Олешків до сусіднього села Раденськ. Замінувала всі сільські дороги й навіть річку.

Анатолію та Аллі Онищенко дивом вдалося вибратися з Олешків, ризикуючи власним життям.
“В Олешках бродить смерть, у прямому сенсі слова. Останнім часом дуже багато померлих, поранених, людей з уламковими пораненнями. Критична ситуація настала після 26 травня 2026 року, коли востаннє до магазину завезли продукти”, - каже Анатолій.

Запаси їжі закінчувалися. В Олешках почався голод, згадує ще один свідок трагедії.
“Дивишся на залишки своїх продуктів і розумієш, що в тебе є лише один вибір - або вийти, або померти від голоду”, - зазначає він.

Цьому чоловікові вдалося вибратися з Олешків разом із дружиною та сином. Свого обличчя він не показує, бо на окупованій території залишилися родичі.

Він каже, що влітку було трохи легше, оскільки деякі жителі могли вирощувати на невеликих городах овочі та продавати їх на стихійних ринках.
“Ми купили на ринку огірки та помідори, по кілограму, бо вони дуже дорогі. Так змогли додати до свого раціону салат з одного огірка та одного помідора. А щоб хоч якось вгамувати голод, щоб було відчуття ситості, ми додавали портулак”, - ділиться чоловік.

Портулак - це бур’ян, який доводилося їсти більшості жителів Олешків. Його варили, тушкували, додавали в супи, щоб врятувати від голодної смерті себе та дітей.

Це фото так званого “Олешківського борщу” вразило весь світ. Овочевий суп із залишків їжі з додаванням пшона та двох яєць - усе, що вдалося знайти або обміняти в умовах блокади.

Про повноцінне харчування люди могли лише мріяти. Одну порцію розтягували на кілька днів. А при першій-ліпшій нагоді вийти на зв’язок благали: розкажіть про ситуацію в Олешках усьому світу.

Такі повідомлення щодня надходили на телефон Тетяни Гасаненко, голови Олешківської міської військової адміністрації (ГВА).

• “Гроші є, але вони нікому не потрібні. Обмін відбувається лише на продукти. Весь цукор і рис ми обміняли на гречку. Хто має картоплю та борошно, той не продає. Яєць і молока зовсім не залишилося”.
• “Постачань немає жодних. Блокада повна. І нескінченні дрони, пожежі. Як у фільмі жахів”.

“Люди худнуть на 10-20 кг. У мене є повідомлення від жінки, яка за літо схудла на 43 кг”, - констатує Тетяна Гасаненко.

Щоб роздобути продукти, людям доводилося йти з Олешків до сусіднього села Раденськ. Це близько 25 км в один бік і стільки ж - назад. По замінованій дорозі. Під загрозою потрапити під артобстріл або атаку російських дронів.
“Двоє чоловіків, повертаючись із Раденська, підірвалися на мінах, і їхні тіла розірвали собаки. До того ж в сумках була їжа, яку чоловіки несли своїм сім’ям, але собаки її не чіпали. Адже вони вже знають смак людського м’яса”, - розповідає Тетяна Гасаненко.

Продукти, які мешканцям Олешків вдавалося роздобути, часто відбирали російські військові. Командування тримає їх на голодному пайку, тому вони грабують мирних жителів.

19 липня о 6-й годині ранку до будинку Анатолія та Алли Онищенко увірвався російський солдат.
“Спочатку він хотів убити. Зробив постріл у повітря біля нас. Ловив у нас курей. Щодня з’їдав по курці”, - каже чоловік.
“Направив на нас автомат. Каже: “Я вас вбиватиму. Заходьте в кімнату. Зараз я спочатку вистрілю в вас з автомата, потім кину гранату”. І замкнув на замок. Це тривало без кінця. Нам не можна було вийти з двору, ми весь час були під прицілом. Потім він оселився в нас вдома. У нього були автомати, гранати, тротил. Він жив у вітальні, а ми - у маленькій кімнатці, на підлозі лише два матраци”, - додає дружина.

І такі випадки були повсюдними. Люди були змушені ховати останні запаси. На будинках з’явилися написи “Продуктів немає”.

До повномасштабної війни в громаді проживало близько 40 тис. осіб, з них 24 тис. - у самих Олешках. Станом на жовтень 2026 року в місті залишалося близько 2 тис. осіб, з них 35 - діти.

В Олешках немає необхідних ліків та обладнання. Єдина лікарня формально була відкрита, але лікувати людей там не було чим.
“По місту не курсує транспорт. А швидка допомога - це просто садова тачка, у якій раніше возили листя. І якщо хтось зможе в такій тачці доправити людину до лікарні, значить, у неї з’являється шанс вижити”, - зазначає Тетяна Гасаненко, голова Олешківської ГВА.

З червня 2026 року швидка перестала виїжджати до жителів додому. Мінні поля та атаки дронів роблять будь-яке пересування смертельно небезпечним. Люди вмирають. Місцевий морг - переповнений.
“Морг - це просто підвал. Там зараз понад 90 тіл. Смердючий запах нестерпний. Щоб поховати людину, потрібно провести експертизу. Експертизу проводять лише в Каланчаку, раніше туди тіла возили. Це коштує 20 тис. рублів. Лише після цього за 50 тис. рублів ховають людину на кладовищі. У мішку притягли, у яму кинули й швидко закопали”, - розповідає Володимир Костян, житель Олешків.

Але з часом забирати тіла стало нікому навіть за гроші. Люди вмирали у власних квартирах - і там їхні тіла так і розкладалися. Лежали трупи й на вулицях.

Водночас вирватися з-під окупації було дуже небезпечно. Дороги заміновані. А в небі цілодобово кружляли російські дрони, відстежуючи будь-який рух. На узбіччях - згорілі машини та сліди вибухів.

Люди у відчаї намагалися виїхати на автомобілях, велосипедах або взагалі йти пішки. Але ніхто не мав гарантії, що вибереться з Олешків живим.
“На дорогах - міни різних типів. І ОЗМ, і “Пелюстки”, і якісь магнітні, на вигляд як консервні банки. І ще купа дронів. Є запрограмовані дрони-“ждуни”, які можуть день-два чекати, а потім вибухнути”, - розповідає житель Олешків Володимир Костян.

До виїзду з Олешків Володимир готувався пів року. Через партизанську діяльність він перебував у базах російської Федеральної служби безпеки (ФСБ), тому маршрут планував так, щоб оминути блокпости.

Спочатку він виїхав до росії, потім дістався до білорусі, а вже звідти перетнув кордон з Україною. Дорога зайняла чотири доби.
“Не у всіх є російські документи, тому багато хто просто не може виїхати. Щоб оформити паспорт зараз, потрібні три свідки. А де їх взяти? І потім довго доводити в паспортному столі, чому ти не зробив усе раніше”, - зазначає чоловік.

Володимир - один із небагатьох, кому вдалося вибратися з Олешків. Він, як і тисячі інших, роками виживав під окупацією, щодня побоюючись за себе та своїх близьких. Але зрештою вирішив ризикнути й дістатися до підконтрольної Україні території.

росія зробила все, щоб люди не могли покинути Олешки. Щоб вони залишалися там, нехай навіть у жахливих умовах. Розрахунок окупантів дуже цинічний: їм потрібен живий щит. Поки тут є люди, Збройні сили України не будуть завдавати ударів по місту, а росіяни можуть безкарно завдавати ударів з Олешків по Херсону, який розташований прямо навпроти - через Дніпро.

Крім того, Олешки - це ключовий транспортний хаб для росіян. Через місто проходить траса, яка з’єднує окуповані території Херсонської області з Кримом. Контроль над нею дозволяє армії "рф" перекидати резерви.

Встановивши повну блокаду Олешків, росія не допускала туди навіть гуманітарну допомогу. Щоб врятувати людей від голодної смерті, Сили оборони України розгорнули унікальну операцію - організували доставку життєво важливих вантажів через Дніпро за допомогою важких безпілотників.

Так було здійснено кілька масштабних місій. Успішно скинули близько 8 тонн продовольства та медикаментів. Майже 800 адресних посилок було точково доставлено до понад 100 локацій по всьому місту.

російські військові намагалися збивати українські безпілотники в повітрі. Якщо ж це не вдавалося, то відбирали у людей посилки з їжею та медикаментами. Доставлені харчові продукти вони перепродавали тим самим голодуючим місцевим жителям.

Також, за даними української влади, людей, які отримали допомогу від ЗСУ, окупанти звинувачували у співпраці з Україною, затримували та били.

росія перетворила окуповане місто на руїни, де люди голодують і помирають без медичної допомоги. Тепер Олешки - символ масштабної гуманітарної катастрофи.

Україна за роки війни неодноразово намагалася домовитися з росією про евакуацію цивільного населення. Київ пропонував Москві безліч варіантів виведення людей. Опрацьовувала маршрути. Але окупанти - відмовляли.

Усе кардинально змінилося лише наприкінці жовтня 2026 року, коли ситуація в Олешках стала настільки критичною, що привернула увагу всього світу.

Про гуманітарну катастрофу в Олешках говорили на міжнародному рівні. Україна порушувала це питання на засіданнях ОБСЄ, ООН. На знак протесту проти блокади міста віцепрезидентка Європарламенту Піна Пічерно оголосила голодування.

У жовтні Папа Римський звернувся до Путіна з проханням припинити вогонь, щоб доставити до Олешків гуманітарну допомогу та евакуювати жителів. російський диктатор фактично проігнорував це прохання.

Потім до процесу долучилася американська дипломатія та дружина президента Дональда Трампа. У результаті росія змінила свою позицію. 23 жовтня 2026 року Білий дім офіційно оголосив, що за сприяння першої леді США Меланії Трамп Україна та росія, нарешті, досягли угоди про тимчасове локальне припинення вогню.

І вже потім розпочалися конкретні дії. Гуманітарну місію з евакуації жителів Олешків готували за посередництва уповноважених з прав людини України та росії - Дмитра Лубінця та Яни Лантратової. Сторони узгодили терміни та технічні умови операції. Перед її початком російські військові розмінували дороги до міста, які самі ж раніше й замінували. Для проведення евакуації Україна та росія домовилися про локальне припинення вогню. Режим тиші діяв з 27 жовтня і без порушень тривав близько 90 годин.

Евакуація жителів окупованих Олешків стала однією з наймасштабніших гуманітарних місій з 2022 року. Це результат величезної роботи, переговорів і узгоджених дій. І подібні місії необхідно проводити й на інших прифронтових територіях, які росія також доводить до стану гуманітарної катастрофи.
“Насамперед йдеться про населені пункти, розташовані на території Херсонської області, а потім, у міру можливості, поширювати цей позитивний досвід на території інших регіонів. Пройшовши цей шлях і особисто, і разом із командою омбудсмена України, з нашими колегами з різних країн, я ухвалив рішення - на базі нашої установи буде створено окремий центр повернення цивільних осіб”, - заявив український омбудсмен Дмитро Лубінець.

Згідно з Женевською конвенцією та Гаазькими положеннями, росія, як окупаційна держава, зобов’язана захищати цивільне населення та забезпечити його всім необхідним для виживання. Але замість цього жителі Олешків опинилися в блокаді, виживали в умовах штучно створеного голоду і стали живим щитом для окупантів.

"рф" не просто грубо порушила міжнародне гуманітарне право та всі закони й звичаї війни. Гуманітарна катастрофа, спричинена діями російських військ, має ознаки воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Українські Олешки стали наочним прикладом того, у що російська окупація перетворює захоплені території. І тепер, коли стільки людей вибралися звідти, вони розкажуть правду. Як колись прекрасне, процвітаюче місто, яке вони так любили, росіяни перетворили на концтабір. Їхні історії будуть задокументовані. Світ дізнається не лише російську версію про рятувальну операцію, а й правду тих, хто вижив. Тих, хто став свідком і жертвою злочинів, за які росія має відповісти.
Підготувала Рина ТЕНІНА