Чудовий український бізнес доживає останні дні

Сергій Марченко для видання NV.

Той бізнес, що надає неймовірні по якості і доступні по ціні послуги, до якого ми звикли.

Пам’ятаєте, коли біженці тільки почали виїжджати у Варшаву і Прагу, Лодзь і Гамбург, Відень і Афіни, як вони писали про українських майстринь манікюру, перукарів?

Пам’ятаєте, як порівнювали зручність користування банками в Україні і Франції, де свою банківську карту можна чекати кілька тижнів, а мобільного банкінгу майже немає?

Пам’ятаєте, як глузували з німецьких паперових конвертів поштою? Як бісилися, що замовлені в інтернеті товари приходять за тиждень, а не на другий день після оплати, як в Україні?

Як згадували українські ресторани, де можна було смачно наїстися на 20 євро, а не жерти за 50 євро сосиски із Лідл, підсмажені в німецькому ресторані десь в Нюрнбергу?
Цього нашого чудового українського бізнесу вже нема
Так ось, неприємної правди вам, друзі. Цього нашого чудового українського бізнесу вже нема. Він доживає останні дні, місяці, можливо, рік.
Сьогодні я вечеряв у чудовому затишному італійському ресторані. Вишуканий інтер'єр. Не дорого-багато, як люблять прокурорські Музи, а саме вишукано - інтер'єр підібраний зі смаком. Кольори, матеріали, форми, виконання - все підігнано ідеально. Чудова їжа. Чек 10 Євро.

І знаєте що? Я вечеряв годину і весь цей час я був в залі один. Я розумію, що буде з цим рестораном. Мабуть, він вже збитковий і власнику просто жаль кидати його, стільки душі він в нього вклав. Але пройде ще кілька місяців і у нього не буде вибору. Доведеться кидати. Він навіть не зможе нормально його продати. Віддасть за безцінь. Бо нікому. Україні не треба стільки ресторанів. В Україні давно вже немає людей на ті ресторани, які існують. А ті люди, що є, збідніли і їм не завжди по кишені навіть ті 10 євро за обід - ціна чашки кави в Європі.

Пару тижнів тому обідав в Мама Мія на Гавела. Поруч - Сільвер Центр, дилер Фольксваген, купа офісів, великий новий будинок поруч - жваве місце і та сама ситуація. Я був там один. Місяць тому також один чекав замовлення в ресторані Сушія ТЦ Ейпріл Сіті.

Людей тотально немає. Ніде.

Зараз прилітає Новій пошті, Розетці. Дуже хотілося б, щоб вони відновилися і стало, як було. Але боюся, навіть якщо вийде зараз, через кілька атак відновлення вже не стане повним.

Тому спробуйте насолодитися останніми моментами того українського бізнесу, до якого ми звикли. Бо більше його не буде. І ви з ностальгією будете згадувати доставки за півгодини, таксі через все місто за 300 гривень, розкішні обіди за 10 євро, заміну резини за 15, виклик майстра за 10.

Далі буде прагматично. Прості речі, які працюють і дають прибуток і ніяких вау-ефектів. Гроші на вау-ефекти у бізнесу закінчуються, пише ІП "Кур'єр".

Навряд чи це буде популярний пост, бо бізнес завжди був пугалом для народу. Велика кількість людей тільки порадується, що багатих «розкуркулили». Вони ж не розуміють, що коли розкуркулять багатих, ті самі прості люди не зможуть задовольняти свої потреби дешево і швидко. Бо за будь-які наслідки криз все рівно заплатить кінцевий споживач. Це закон життя.

А мені прикро за те, що все так сумно. Краще б я не заходив в ту піцерію і не мав зараз таких сумних думок.

Поясню, чому не буде, як раніше. Бо у нас ніколи не буде стільки людей. Внаслідок війни ми втратимо, за найбільш оптимістичними оцінками, не менше 5 млн людей, а, скоріше за все, понад - 7−10 млн. Що це значить? Це значить, що по всьому харчовому ланцюжку піде скорочення обсягів. Ресторани продадуть менше обідів, значить куплять менше м’яса, хліба, сиру, а значить виробник змушений буде виробляти менше, пекарня - пекти менше, імпортер - імпортувати менше. Чим менші обсяги - тим вища собівартість. Чи вища собівартість, тим вищи відпускна ціна, чим вища ціна - тим менше ходять в ресторани. Замкнене коло.

Так само в будь-якій індустрії чи на виробництві. І ми можемо бути оптимістами чи песимістами, але мільйони людей не повернуться і це буде вирішальний вплив, бо довоєнної собівартості на високих обсягах більше не буде ніколи. Нас просто стане значно менше. Це, якщо просто і примітивно. А якщо складно, то виїхали, переважно платоспроможні. І переважно мами з дітьми. Цвіт генофонду. І від цього втрати економіки стають вищими в рази.
Підготувала Рина ТЕНІНА