3 дні в полі поблизу окупантів, 9 годин евакуації до позицій: унікальна операція порятунку пораненого Віталія Колісника
Важкопоранений боєць Віталій Колісник залишився один у полі серед загиблих. Зі зламаною ногою, під дощем, він намагався доповзти до своїх, але збився з орієнтира і опинився близько до ворога.
Випадково знайшовши телефон, він попросив про допомогу. Спочатку Віталію дроном доставили медикаменти, а потім двоє добровольців вирушили за ним. 9 годин вони евакуювали побратима під обстрілом, без бронежилетів. Ледь живого Віталія вдалося витягнути.
Історію про неймовірних людей і неймовірний порятунок розповіли у проєкті "Я не забуду" на каналі "Дім", пише ІП "Кур'єр".
Віталій Колісник - ветеран не тільки повномасштабної війни, він захищав Україну ще в період Антитерористичної операції (АТО) на Донбасі.
Історію про неймовірних людей і неймовірний порятунок розповіли у проєкті "Я не забуду" на каналі "Дім", пише ІП "Кур'єр".
Віталій Колісник - ветеран не тільки повномасштабної війни, він захищав Україну ще в період Антитерористичної операції (АТО) на Донбасі.
У 18 років Віталія призвали до армії, він пройшов строкову службу і підписав контракт із ЗСУ, воював у зоні АТО. Після закінчення контракту у 2017 році хлопець повернувся додому.
Ще під час служби в соцмережі він познайомився зі Світланою, яка у 2018 році стала його дружиною. Через рік у подружжя народився син.
З перших днів повномасштабної війни Віталій знову пішов захищати Україну. Служив у 60-й окремій механізованій Інгулецькій бригаді: до квітня 2022 року - в роті розвідки, потім його перевели в роту піхоти.
18 жовтня 2022 року на Херсонському напрямку Віталій з побратимами виконував чергове бойове завдання - необхідно було вибити з посадки противника, щоб інші роти могли підійти ближче.
"Нас тоді в наступ відправили трьома колонами. Ми тільки доїхали до посадки, й почався артобстріл. Ми побачили, що наш танк перетнув посадку, дістався до іншого боку, але звідти повернувся лише один хлопець і сказав: там вже нікого з наших немає, потрібно відступати", - згадує ветеран.
"Нас тоді в наступ відправили трьома колонами. Ми тільки доїхали до посадки, й почався артобстріл. Ми побачили, що наш танк перетнув посадку, дістався до іншого боку, але звідти повернувся лише один хлопець і сказав: там вже нікого з наших немає, потрібно відступати", - згадує ветеран.
Почали відступати, Віталій з іншими бійцями перебував на БМП (бойова машина піхоти). Почув дзвін металу, ніби удар по броні. Обернувся, не було Дениса, який сидів поруч. Віталій почав сигналізувати водієві, що потрібно зупинитися, щоб знайти побратима.
"Коли я злізав з броні, почув хрускіт у нозі, я впав. Ми від'їхали від Дениса десь на 20-30 метрів, я почав повзти до нього. Підповз, бачу, він уже "двохсотий". Я розвернувся на спину і махнув хлопцям, що я живий. А вони, може, подумали, що я махнув, щоб вони їхали самі. Тобто вони мене просто не зрозуміли і поїхали далі", - продовжив Віталій.
"Коли я злізав з броні, почув хрускіт у нозі, я впав. Ми від'їхали від Дениса десь на 20-30 метрів, я почав повзти до нього. Підповз, бачу, він уже "двохсотий". Я розвернувся на спину і махнув хлопцям, що я живий. А вони, може, подумали, що я махнув, щоб вони їхали самі. Тобто вони мене просто не зрозуміли і поїхали далі", - продовжив Віталій.
Йому нічого не залишалося, як з пораненою ногою повзти по полю до своїх. Бій все не вщухав, окупанти били по полю мінометами і "Градами". Віталій доповз до однієї з таких вирв, вирішив тут перечекати обстріл.
"Трохи затихло. Чую - якийсь дрон літає. І не зрозумієш - наш, чи ні. Я прикинувся "двохсотим", дрон відлетів. Розумію, що потрібно повзти далі. Повз спочатку в броні, в касці, з автоматом. Але було важко. Спочатку скинув каску, потім - автомат. Але все одно важко, тому й бронежилет зняв. Взяв із собою тільки гранату - щоб підірвати себе і ворога, якщо раптом будуть брати в полон", - розповів він.
"Трохи затихло. Чую - якийсь дрон літає. І не зрозумієш - наш, чи ні. Я прикинувся "двохсотим", дрон відлетів. Розумію, що потрібно повзти далі. Повз спочатку в броні, в касці, з автоматом. Але було важко. Спочатку скинув каску, потім - автомат. Але все одно важко, тому й бронежилет зняв. Взяв із собою тільки гранату - щоб підірвати себе і ворога, якщо раптом будуть брати в полон", - розповів він.
Коли відповз на безпечну відстань, наклав на ногу турнікети. Одна рука теж була зачеплена, Віталій не міг навіть зняти рукавичку, бо рука дуже розпухла.
У ці години він думав про свою кохану дружину і синочка - думки про них надавали чоловікові сили повзти далі, попри поранення.
Настав другий день. Віталію дуже захотілося покурити. В одній кишені він знайшов запальничку. Поліз у другу - телефон. Це була велика удача, тому що рації з собою не було. Зміг додзвонитися до побратимів, повідомити, що живий і знаходиться в полі - але де саме, не знає. Спробував надіслати GPS-координати, але зв'язок був поганий.
"Наш медик Стас каже: “Я отримав координати, але за ними ти зараз десь на морі, на пляжі відпочиваєш”, - згадує Віталій.
"Наш медик Стас каже: “Я отримав координати, але за ними ти зараз десь на морі, на пляжі відпочиваєш”, - згадує Віталій.
Побратими передали інформацію в штаб і повідомили Віталію, що готується операція з його порятунку. Що спочатку запустять дрон, щоб його знайти у величезному полі.
Прилетів дрон, "оглянув" поранення бійця, зняв загальну ситуацію. Скинув повербанк, щоб можна було зарядити телефон, воду, великий "снікерс" для підтримки сил і ліки.
Далі дрон показав напрямок, куди Віталію потрібно повзти.
"Спочатку я повз нормально, в наш бік. А вже на третій день знову прилітає дрон, перевірити мене. Хлопці дзвонять і кажуть: ти не в той бік повзеш, ти розвернувся і повзеш до росіян. До них залишалося 150 метрів. Дрон мені тоді вказав напрямок, де була траншея від нашої бронетехніки, щоб я по ній повз до наших", - розповів він.
"Спочатку я повз нормально, в наш бік. А вже на третій день знову прилітає дрон, перевірити мене. Хлопці дзвонять і кажуть: ти не в той бік повзеш, ти розвернувся і повзеш до росіян. До них залишалося 150 метрів. Дрон мені тоді вказав напрямок, де була траншея від нашої бронетехніки, щоб я по ній повз до наших", - розповів він.
Але під вечір третьої доби Віталій почав втрачати останні сили. І тоді вночі побратими почали його евакуацію.
"Тягли мене понад три години. Мені відразу в рот засунули якийсь гаманець, щоб я не кричав від болю. Тому що там були великі бур'яни, за які поранена нога постійно чіплялася. А при цьому недалеко були позиції росіян", - пояснив він.
"Тягли мене понад три години. Мені відразу в рот засунули якийсь гаманець, щоб я не кричав від болю. Тому що там були великі бур'яни, за які поранена нога постійно чіплялася. А при цьому недалеко були позиції росіян", - пояснив він.
Після порятунку Віталія оглянув медик, і його направили в стабпункт. Вже з госпіталю в Кривому Розі він зателефонував дружині та сказав, щоб вона не хвилювалася, що у нього просто зламана нога. Світлана відразу попрямувала до чоловіка.
"Перший раз, коли я до нього приїхала, він мені сказав, що, напевно, подавай на розлучення, навіщо я тобі такий потрібен, ти ще молода. Я йому відразу відповіла: головне, що ти живий, а все інше ми пройдемо разом", - згадує Світлана.
"Перший раз, коли я до нього приїхала, він мені сказав, що, напевно, подавай на розлучення, навіщо я тобі такий потрібен, ти ще молода. Я йому відразу відповіла: головне, що ти живий, а все інше ми пройдемо разом", - згадує Світлана.
Віталія перевезли на лікування до Києва. Спочатку все йшло дуже добре. Йому пересадили м'язи, потім шкіру, поставили апарат Ілізарова. У квітні 2023 року під апаратом почали з'являтися свищі, нога почала гнити.
"У нас вже були з ним розмови, що поки не пізно, краще відрізати, щоб коліно зберегти. Але нам сказали: не поспішайте, є шанси врятувати ногу", - зазначила Світлана.
"У нас вже були з ним розмови, що поки не пізно, краще відрізати, щоб коліно зберегти. Але нам сказали: не поспішайте, є шанси врятувати ногу", - зазначила Світлана.
Приблизно через рік подружжя знову приїхало до Києва, лікарі оглянули Віталія і дали позитивний прогноз: знімемо апарат Ілізарова, зробимо пересадку кістки, і все буде добре.
"Зняли апарат, а через кілька днів вилізли нові свищі. І тоді лікарі сказали: все, термінова ампутація, щоб зараження не пішло далі. В цілому на ампутацію Віталій відреагував більш-менш нормально, тому що ми вже були до цього готові. Напевно, якби не моя підтримка, то він би закрився в собі. А так, він навіть зараз жартує з цього приводу, мовляв, у мене півтори ноги, ні в кого такої немає", - поділилася дружина.
"Зняли апарат, а через кілька днів вилізли нові свищі. І тоді лікарі сказали: все, термінова ампутація, щоб зараження не пішло далі. В цілому на ампутацію Віталій відреагував більш-менш нормально, тому що ми вже були до цього готові. Напевно, якби не моя підтримка, то він би закрився в собі. А так, він навіть зараз жартує з цього приводу, мовляв, у мене півтори ноги, ні в кого такої немає", - поділилася дружина.
Після рятувальної операції Віталій жодного разу не бачився з побратимами, які витягли його з полю бою. Зустрівся з ними тільки в студії "Я не забуду".
Деталі рятувальної операції
Микола Москаленко був командиром медбатальйону. Служив з 27 березня 2022 року, проте зараз за станом здоров'я та через вік залишив військо.
Микола познайомився з Віталієм під час рятувальної операції. Медик спілкувався з пораненим бійцем по телефону, переглядав відео з безпілотника і приймав рішення щодо медичної частини - направляв Віталію дроном необхідні ліки та стежив за його станом.
"У Віталія був відкритий перелом правої нижньої кінцівки. Відкритий перелом - це коли кістки виходять назовні, ти бачиш їх візуально. Але він молодець - наклав собі турнікети. Плюс у нього ще було поранення у верхній частині тіла. Я тоді сказав: "Віталію, тобі потрібно буде проповзти 40-50 метрів. Ти зможеш?" Він каже: "Ні, не зможу". - "А якщо я передам тобі знеболюючі?" - "Тоді буду пробувати". Я дроном передав йому знеболюючі та антибіотики, тому що через холодні, дощові ночі у нього починалася ще й пневмонія", - розповів Микола.
"У Віталія був відкритий перелом правої нижньої кінцівки. Відкритий перелом - це коли кістки виходять назовні, ти бачиш їх візуально. Але він молодець - наклав собі турнікети. Плюс у нього ще було поранення у верхній частині тіла. Я тоді сказав: "Віталію, тобі потрібно буде проповзти 40-50 метрів. Ти зможеш?" Він каже: "Ні, не зможу". - "А якщо я передам тобі знеболюючі?" - "Тоді буду пробувати". Я дроном передав йому знеболюючі та антибіотики, тому що через холодні, дощові ночі у нього починалася ще й пневмонія", - розповів Микола.
Саме завдяки передачі ліків Віталій зміг дочекатися евакуації.
Ілля Пунько займався порятунком Віталія в свій день народження, тоді йому виповнювалося 24 роки. І вважає, що успіх операції - це найкращий його подарунок на свято.
Ілля пішов служити з перших днів повномасштабного вторгнення. 26 лютого 2022 року він уже був у лавах 1-ї піхотної роти 96 батальйону 60-ї окремої механізованої Інгулецької бригади.
Ілля - оператор дронів, саме він за допомогою БпЛА розшукав Віталія на полі бою.
"У цій операції дуже допомогло, що був зв'язок з Віталієм, і можна було координувати всі дії. Перш за все, з пошуку. Тому що знайти його на величезному полі було дуже складно. Був високий бур'ян, з яким зливалася камуфляжна форма. Також на полі було багато загиблих, підбитої техніки. І якби Віталій не підказував мені, куди рухати дрон, де його шукати, то я б навряд чи зміг би знайти. Віталій каже: "Ти ось прямо наді мною висиш". А у мене маленький екран телефону, я збільшую зум, і не бачу його. Це коли ми ці ролики на комп'ютері дивилися, тоді вже помітили Віталія. Настільки він зливався з травою, що дуже важко було його знайти", - поділився Ілля.
"У цій операції дуже допомогло, що був зв'язок з Віталієм, і можна було координувати всі дії. Перш за все, з пошуку. Тому що знайти його на величезному полі було дуже складно. Був високий бур'ян, з яким зливалася камуфляжна форма. Також на полі було багато загиблих, підбитої техніки. І якби Віталій не підказував мені, куди рухати дрон, де його шукати, то я б навряд чи зміг би знайти. Віталій каже: "Ти ось прямо наді мною висиш". А у мене маленький екран телефону, я збільшую зум, і не бачу його. Це коли ми ці ролики на комп'ютері дивилися, тоді вже помітили Віталія. Настільки він зливався з травою, що дуже важко було його знайти", - поділився Ілля.
Поки він шукав Віталія, вже готувалася розвідгрупа для порятунку. Ілля передав їм точні координати пораненого побратима, до чого потрібно готуватися - що він знаходився дуже близько до ворога.
Спочатку вирішили діставати Віталія на другу ніч.
"Але було дуже важко його знайти з тепловізора. Поле всіяне підбитою технікою, метал якої на той час ще не встиг охолонути. І у нас на дроні всюди показувало тепло", - пояснив Ілля.
"Але було дуже важко його знайти з тепловізора. Поле всіяне підбитою технікою, метал якої на той час ще не встиг охолонути. І у нас на дроні всюди показувало тепло", - пояснив Ілля.
Плюс початкові координати вже застаріли, оскільки Віталій намагався повзти самостійно, і його фактично втратили.
Було прийнято рішення — дати йому якийсь орієнтир, в якому напрямку рухатися.
"Ми зі свого боку запустили ракетниці. Він вийшов на зв'язок і каже, що я трохи не в тому напрямку повзу. Вийшло, що він повз у напрямку ворога. Тоді придумали вивести Віталія за допомогою дрона на танкову колію, з якої він вже не зверне, і по якій його буде простіше знайти", - продовжив Ілля.
"Ми зі свого боку запустили ракетниці. Він вийшов на зв'язок і каже, що я трохи не в тому напрямку повзу. Вийшло, що він повз у напрямку ворога. Тоді придумали вивести Віталія за допомогою дрона на танкову колію, з якої він вже не зверне, і по якій його буде простіше знайти", - продовжив Ілля.
На світанку третього дня дроном скинули Віталію ще знеболюючі, й на низькій висоті дрон повів його до колії.
"Він повз навкарачки. Вже було видно, що у нього руки опухли, що він у дуже важкому стані. Я навіть не знаю, як він при цьому повз. А у нас на пульті ще сіла батарея, дрон приземлився і не зміг злетіти. Віталій завжди відповідально ставився до майна нашої роти, й він питає мене: "А як мені тягнути цей дрон?" Кажу: "Віталію, кинь його, буде новий, зараз головне - твоє життя", - згадує побратим.
"Він повз навкарачки. Вже було видно, що у нього руки опухли, що він у дуже важкому стані. Я навіть не знаю, як він при цьому повз. А у нас на пульті ще сіла батарея, дрон приземлився і не зміг злетіти. Віталій завжди відповідально ставився до майна нашої роти, й він питає мене: "А як мені тягнути цей дрон?" Кажу: "Віталію, кинь його, буде новий, зараз головне - твоє життя", - згадує побратим.
Олександр Величнський безпосередньо витягав Віталія з поля бою, разом з Павлом, який не зміг приїхати на зустріч, бо перебуває на бойовому завданні.
Всі розуміли, що операція порятунку дуже ризикована, для участі в ній залучали добровольців.
"Ми з Пашею просто поставили себе на місце Віталія. І якщо ми не підемо, то хто його забере тоді?", - пояснив Олександр своє рішення.
"Ми з Пашею просто поставили себе на місце Віталія. І якщо ми не підемо, то хто його забере тоді?", - пояснив Олександр своє рішення.
Загалом операція тривала близько 9 годин. Олександр з Павлом вирушили за побратимом без екіпіровки, щоб полегшити пересування.
"Адже перші півтора кілометра ми пересувалися майже на присядках, а потім вже тільки повзли. І ми ж розуміли, що в зворотному напрямку нам ще Віталія тягнути. Тому ми зняли всю броню, наділи “кікімори” для маскування, взяли один автомат і пішли", - згадує він.
"Адже перші півтора кілометра ми пересувалися майже на присядках, а потім вже тільки повзли. І ми ж розуміли, що в зворотному напрямку нам ще Віталія тягнути. Тому ми зняли всю броню, наділи “кікімори” для маскування, взяли один автомат і пішли", - згадує він.
Коли бійці доповзли до Віталія, він був в дуже поганому стані. Спробували тягнути на автоматі - не вийшло. Тому почали разом повзти потихеньку.
"Перші 300-400 метрів ми повзли дуже тихо, бо чули розмови росіян. І щоб не видати себе, ми якомога нижче притискалися до трави", - зазначив Олександр.
"Перші 300-400 метрів ми повзли дуже тихо, бо чули розмови росіян. І щоб не видати себе, ми якомога нижче притискалися до трави", - зазначив Олександр.
Операцію ускладнювало погіршення погоди, а головне - тривалі обстріли.
"Вони били по посадках, по полю. Чотири рази фосфором по нас били, але, слава богові, все добре. Вже після третього обстрілу фосфором Віталій навіть нам казав: киньте мене і самі рятуйтеся, я вже втомився, залиште мене. Але ми з Пашею його вмовляли: нас, як і тебе, чекають родини, треба повзти, ось останній ривок, і ми вдома", - розповів боєць.
"Вони били по посадках, по полю. Чотири рази фосфором по нас били, але, слава богові, все добре. Вже після третього обстрілу фосфором Віталій навіть нам казав: киньте мене і самі рятуйтеся, я вже втомився, залиште мене. Але ми з Пашею його вмовляли: нас, як і тебе, чекають родини, треба повзти, ось останній ривок, і ми вдома", - розповів боєць.
Ярослав Феденко керував усією цією операцією.
"Наступного дня після нашого штурму мене викликав командир батальйону і повідомив, що є поранений на полі бою, і треба думати, як його звідти витягнути. Зібрали всю наявну інформацію, ввечері виїхали на розвідку і вночі ще раз підняли дрон, щоб знайти Віталія. Побачили всю обстановку, зрозуміли, що операція буде дуже важкою і ризикованою", - розповів він.
"Наступного дня після нашого штурму мене викликав командир батальйону і повідомив, що є поранений на полі бою, і треба думати, як його звідти витягнути. Зібрали всю наявну інформацію, ввечері виїхали на розвідку і вночі ще раз підняли дрон, щоб знайти Віталія. Побачили всю обстановку, зрозуміли, що операція буде дуже важкою і ризикованою", - розповів він.
Після дорозвідки та аналізу інформації почали планувати операцію, в якій безпосередньо було задіяно вісім осіб.
"Ми розуміли, що Віталій знаходиться приблизно за півтора кілометри від противника. Тому багато людей туди не можна посилати. Також розуміли, що дві-три людини не зможуть тягнути. Тому розпланували так: двоє тягнуть перші 300 метрів, далі підхоплюють ще двоє. І ось таким каскадом тягнули в безпечне місце", - поділився деталями Ярослав.
"Ми розуміли, що Віталій знаходиться приблизно за півтора кілометри від противника. Тому багато людей туди не можна посилати. Також розуміли, що дві-три людини не зможуть тягнути. Тому розпланували так: двоє тягнуть перші 300 метрів, далі підхоплюють ще двоє. І ось таким каскадом тягнули в безпечне місце", - поділився деталями Ярослав.
***
Зараз бійці захищають Україну на фронті в Донецькій області. І їм дуже потрібен автомобіль для евакуації поранених побратимів, зокрема в ситуаціях, яка сталася з Віталієм Колісником.
"Тому що машини там живуть недовго. Тиждень - може менше, може більше. Тому ми щоразу відкриваємо збір, купуємо авто, відвозимо хлопцям, щоб їм було на чому евакуювати. Сума збору - 200-250 тисяч гривень, хто скільки зможе", - звернулася волонтерка Інна Ярмак.
Якщо ви хочете долучитися до купівлі авто для військових:
5355 2800 4588 1040 (Банк ПУМБ) Ярмак Інна Леонідівна;
посилання на банку
Підготувала Рина ТЕНІНА
"Тому що машини там живуть недовго. Тиждень - може менше, може більше. Тому ми щоразу відкриваємо збір, купуємо авто, відвозимо хлопцям, щоб їм було на чому евакуювати. Сума збору - 200-250 тисяч гривень, хто скільки зможе", - звернулася волонтерка Інна Ярмак.
Якщо ви хочете долучитися до купівлі авто для військових:
5355 2800 4588 1040 (Банк ПУМБ) Ярмак Інна Леонідівна;
посилання на банку
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
