15-кілограмовий "Либідь" на плечах, двоє "300-х" та відрізаний шмат дороги: сержант-зв’язківець про виконання задач на фронті
Сержант Вадим Рибчинський - з Житомирщини. Раніше у Збройних силах не служив.
З 2023 року є військовослужбовцем 8-ї окремої бригади зв’язку.
Які задачі він з побратимами виконував на Курщині та як виходив з напівоточення, військовий розповів кореспонденту АрміяInform, пише ІП "Кур'єр".
Які задачі він з побратимами виконував на Курщині та як виходив з напівоточення, військовий розповів кореспонденту АрміяInform, пише ІП "Кур'єр".
У Курській області почали опановувати ще й LTE-зв’язок
«Як зв’язківцю мені доводилося різні задачі виконувати. «Прошивали» рації, забезпечували зв’язок з ретранслятором. У мене, як раз, більша частина роботи - це релейний зв’язок. А в Курській області почали опановувати ще й LTE-зв’язок.
Але фахівець має бути сильний не тільки знаннями. У той день, коли нам довелось виходити з Курщини, то я, окрім того, що ніс боєкомплект, автомат, бронік, ще й тягнув з собою радіостанцію «Либідь». А це ще кілограмів 15 у рюкзаку на плечах.
Якщо пригадувати ту ситуацію з відходом у Курській області, то треба сказати, що позиція наша була в певний момент вже оточена, майже з трьох сторін…
В один з днів ворог пішов у наступ. До цього вони штурмували Любимівку, у якій згодом закріпились. Противник накопичив сили, маючи декілька танків та БТР. Вони пішли вперед, і так сталося, що ворожі штурмові групи нас обстріляли та поїхали повз, далі на прорив.
Скоріше за все, в них була задача зайти поглибше та закріплятися. Тому ми й залишились у напівоточенні. Бо по факту ворог був вже у нас за спиною.
Можливо, у них ще задача була - відрізати певний шмат дороги… А це ж для нас логістичний шлях.
Тоді командування наше зрозуміло, що ніяким чином ми там не зможемо забезпечувати надалі зв’язок, оскільки майже з усіх сторін вже був противник.
Було ухвалене рішення - виходити.
Через те, що зараз лікуюсь від онкологічного захворювання, вручення відбулося удома
«Хаммер» наш був уражений частково від прильоту міни. Та й пального вже не було там. Тому виходити довелося пішки.
Всі суміжні підрозділи я попередив, що ми виходимо, і що всім доведеться перейти на інші частоти.
З нами були люди з інших бригад. Так сталося, що вони потрапили під обстріли, і там було двоє поранених. У одного суміжного підрозділу машина була пошкоджена, але ми поміняли там колесо, закрили дірку на радіаторі. І водій погодився вивезти цих поранених. Під час виїзду вони потрапили під обстріл, водія поранило, але він упорався і довіз таки хлопців.
Ми ж своїми ногами виходили: старалися триматися лісу. Бо дрони ворожі усюди літали.
Весь цей час у мене був зв’язок із командуванням. Мені ставили задачі, і ми вже між собою вирішували, як виконувати. Вважаю, що було б правильно згадати побратимів, із якими я там був. Оскільки без них ми б не справились: це і Максим Добровольський, і Попович Павло. Вони удостоєні нагороди - ордену «За мужність» 3-го ступеня.
…Згодом після виходу мене нагородили орденом Богдана Хмельницького. Вручало нагороду командування бригади. Через те, що зараз лікуюсь від онкологічного захворювання, то вручення відбулося удома».
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
