Карпатська Україна: свобода, розчавлена угорськими окупантами

Сойм (тобто парламент) Карпатської України ухвалив Конституцію новопосталої української держави на Закарпатті. Це була президентська республіка з єдиною державною мовою – українською.

Державним прапором та гімном республіки були визнані синьо-жовтий стяг і український національний гімн на поезію Павла Чубинського “Ще не вмерли України”. Герб – червоний ведмідь на лівому срібному півполі й чотири сині та три золоті смуги у правому півполі та тризуб із хрестом на середньому зубі.
Президентом Карпатської України було обрано Августина Волошина, який призначив прем’єр-міністром нового уряду суверенної держави Юліана Ревая. Головою Сойму обрано Августина Штефана.

Наприкінці листопада уряд Волошина запровадив українську мову в усіх школах, державних та інших установах. В Білках, Рахові та Ракошині відкрилися гімназії з українською мовою. В планах було створення народного університету та розглядалося питання про перенесення з Праги до Хусту Українського вільного університету. Товариство “Учительська громада” вело активну освітянську діяльність і налічувало близько двох тисяч педагогів.

Також на території Карпатської України вирувало культурне життя. Тільки за один рік з 1938-го до 1939-го Хуст відвідали і Олександр Олесь із сином Олегом Ольжичем, і Юрій Горліс-Горський, і Улас Самчук. За їхньої ініціативи створено літературне товариство “Говерля”.
За кількістю періодичних друкованих видань Карпатська Україна в ті місяці випереджала Словаччину і Чехію. Газети виходили щоденні (їх було 4) та тижневі – 27, а ще до того ж 42 журнали, календарі й альманахи. Художник-графік, очільник мистецької референтури вищого командування Карпатської Січі Михайло Михалевич створив серію пропагандистських плакатів Карпатської України.

У січні 1939 року утворився окремий структурний підрозділ – Жіноча Січ. Її очільницями стали Стефанія Тисовська і Марія Химинець. Окрім медичних послуг і функціювання Червоного Хреста, січовички були зв’зковими, розвідницями та передавали вказівки та накази в окружні та місцеві осередки ОНОКС від головної команди.

Проблеми національних меншин вирішували німецька, румунська, чеська, угорська ради.

Однак уже 15-18 березня 1939 року Карпатська Україна була окупована хортистською Угорщиною з дозволу нацистської Німеччини. Героїчний опір чинили бійці організації народної самооборони “Карпатська Січ”. Їх нараховувалося до 15 тисяч, але стрілецьке озброєння мали лише кілька сотень із них. До середини травня окремі групи вели партизанську боротьбу у Карпатах. Фактично, це був перший у Європі приклад збройного опору фашистській агресії, який стався ще до 1 вересня 1939 року – офіційного початку Другої світової війни. Іншими словами, принаймні, для українців – Друга світова війна почалася 15 березня 1939 року.

Рух українців спричинив неабиякий ажіотаж серед світової журналістської спільноти. У британській пресі наприкінці 1938-го вийшла майже одна тисяча статей на цю тему, а у французькій – понад 300. У край приїздили провідні кореспонденти. Репортажі про події березня 1939-го потрапили на перші шпальти світових газет – Spectator, The Guardian, The Times, Le Monde, Figaro.

У березні 1939 року Закарпаття відвідав політичний діяч і колекціонер, меценат Каленик Лисюк (Василь Лепикаш) зі своїм сином Петром, для створення документального фільму. Стрічка у двох частинах “Трагедія Карпатської України” відобразила фіксацію доленосного акта, засідання парламенту Карпатської України. Були також і постановочні зйомки подій тих часів. У 1942 році хронікальну стрічку із англомовними коментарями змонтували на нью-йоркській кіностудії Василя Авраменка. Фільм неодноразово демонстрували серед української діаспори США та Канади. Помер Каленик Лисюк 1980-го. А його син Петро загинув у бою проти угорських окупантів на Закарпатті.
У 2019 році до 80-річчя незалежності Карпатської України була створена виставка “Наша земля проголошує – вона була, є і хоче бути УКРАЇНСЬКОЮ”. 20 тематичних банерів розповідають про історію Карпатської України, яка у 1939 році на короткий час збурила всю Європу і чи не вперше з часів Української революції 1917-1921 років гостро поставила на порядок денний українське питання. Авторами ідеї стали вітчизняні історики Олександр Пагіря (автор), Володимир В’ятрович, Ярослав Файзулін, Володимир Бірчак, Максим Майоров.
Підготувала Рина ТЕНІНА