RSS

"Злі Мавки", але справедливі: Як українські партизанки в окупації кошмарять росіян

"Злі Мавки", але справедливі: Як українські партизанки в окупації кошмарять росіян

Вони не були готові, що жінки на таке спроможні. Як партизанки руху "Зла Мавка" в окупації кошмарять росіян.

Щодня тисячі українців в окупації нагадують росіянам, що їм не місце на нашій землі.
Партизанські рухи відіграють дуже важливу роль у війні, а коли за справу беруться жінки – шкода окупантам завдається з особливою винахідливістю. Жіночий ненасильницький партизанський рух "Зла Мавка" – один із найкращих цьому прикладів.
Завдяки ним українці на загарбаних "рф" територіях мають змогу зазирнути за межі інформаційної бульбашки, яку так наполегливо формує російська пропаганда.
Які "витончені" методи використовують українські партизанки у боротьбі з росіянами і з якими проблемами стикаються в окупації – УП на анонімних засадах розповіла одна з представниць руху. У тексті ми її називаємо Мавка.
Коли з’явилися "Мавки" і чому вони злі?
Партизани і методи їхнього спротиву бувають різними. Наприклад, військовий партизанський рух "Атеш" відомий своєю агентурною діяльністю – він діє як на окупованих територіях України, так і в росії.
У січні 2024-го представникам руху вдалося проникнути у дивізію імені Дзержинського у Московській області та отримати особисті дані військових, які воюють проти України. А раніше, у грудні 2023-го, партизани з "Атеш" пробралися на склад боєприпасів у Криму і виявили командний пункт росіян.
Інші ведуть боротьбу з окупантами більш агресивно, наприклад, підривають автівки кадирівців, як було у Мелітополі у листопаді 2023-го.
Жінки, які нині називають себе "злими Мавками", відстоювали проукраїнські інтереси і до того, як однойменний рух з’явився "офіційно" – ходили на мітинги проти окупаційної "влади", доки росіяни не почали їх активно розганяти.
Коли влаштовувати акції протесту стало вкрай небезпечно, українки усіляко допомагали чинити опір вже створеним партизанським рухам.
Через рік після початку повномасштабного вторгнення троє українок, імена яких ми не знаємо, але які ще опиняться на сторінках сучасної історії України, вирішили започаткувати окремий осередок суто жіночого ненасильницького спротиву в окупації. Промовисту назву "Зла Мавка" рух отримав не випадково.
"Ми з першого дня називали росіян орками, тож подумали, що треба назвати рух спротиву ім’ям жіночого персонажа, який буде боротися з ними.
Перше, що спало на думку з української міфології – Мавка. Потім додали вже те, що вона зла – це показує наше ставлення до них (окупантів – ред.)", – розповідає представниця руху.
Мавка символізує гнів і непокору українських жінок проти вторгнення росії в Україну, а також воєнних злочинів, які щодня чинять окупанти.
Спочатку запал українок підігрівало, зокрема, те, що вороги схильні недооцінювати жінок. Це надавало Мавкам неабияку перевагу і можливість стати справжньою "секретною зброєю" на окупованих територіях.
"Вони не були готові, що жінки на таке спроможні, що вони будуть чинити спротив. Бо – ну хто такий партизан? Цей якийсь сильний юнак в капюшоні і худі з бомбою, я не знаю.
На початку дійсно можна було користуватися тим, що ти дівчина. Але так більше не працює, тому що всі вже все зрозуміли", – з впевненістю і проблиском гордості у голосі каже Мавка.
Який він – жіночий спротив в окупації
"Зла Мавка" починала з "візитівок" – представниці руху розклеювали окупованими містами проукраїнські листівки із зображенням трьох жінок. У центрі – розгнівана Мавка у традиційному українському вбранні. Її оточують дві подруги, одна з яких розмахує качалкою, а друга одягнена у "стереотипний жіночий одяг", як його описують самі представниці руху. На плакатах Мавки написали: "Окупанти дістали" і "Не зліть українок!".
Один із перших плакатів Злої Мавки
"Візитівка", з якої Мавки розпочинали свій спротив в окупації
ЗЛА МАВКА/TELEGRAM
Одну зі своїх перших масштабних акцій Мавки приурочили до 8 березня. Меседж "Не хочу квітів, хочу мою Україну!" поширювали плакатами із зображенням Мавки, яка гамселить російського окупанта букетом, відкидаючи його домагання і перетворюючи квіти на своєрідну зброю та символ української непокори.
Плакат Злих Мавок до 8 березня
"Не хочу квітів! Хочу мою Україну"
ЗЛА МАВКА/TELEGRAM
Мавки активно слідкують за перебігом війни. Коли у березні минулого року в тимчасово окупованому Криму стало гаряче, через що росіяни масово тікали і кидали майно, українки звідти почали активніше долучатися до партизанського руху. Зокрема, поширювали промовисті плакати із зображенням двоголового орла – одного із символів "рф", – якого душить жіноча рука.
Плакат супроводжувався іронічним написом "Не хочу уезжать из Крыма", а придется!". За основу взяли фразу з вірусного відео, на якому росіянка, втікаючи з українського півострова, сльозливо бідкається, що в Криму було "так по-домашньому".
За словами нашої співрозмовниці, рух почав активно розростатися саме тоді, коли долучилися жінки з Криму. Нині Мавок у сотні разів більше, ніж було на початку, а географія їхнього спротиву розширилася на всі тимчасово окуповані території – від Мелітополя і Бердянська до Донеччини та Луганщини. Однак найбільше їх у Криму.
"Дівчата об'єднувались, коли розуміли, що це (представниці руху – ред.) – жінки, які теж в окупації, які їх розуміють.
Найбільша кількість наших жінок і дівчат саме з Криму. І там вони найактивніші", – говорить Мавка, однак додає – точної кількості представниць руху назвати неможливо.
Річ у тім, що Мавки не знають одна одну, вони взаємодіють анонімно і лише онлайн з міркувань безпеки.
"Всі дівчата не знайомі між собою і ми ніколи не зустрічаємося персонально. Ми не просимо приходити на зустрічі чи щось таке. Якщо дівчина пише, що хоче приєднатися, ми питаємо, що вона може робити. Вона обирає, чим хоче і може допомагати, а ми даємо відповідне завдання", – пояснює Мавка.
Каналом комунікації слугує спеціальний функціонал у Telegram. Часто буває таке, що ним користуються не лише потенційні партизанки, але і ФСБшники. Утім, їх вирахувати просто – "вони не дуже розумні", іронізує Мавка, не занурюючись у деталі.
"Знаєте, їх дуже легко ідентифікувати, і уже з повідомлення розумієш, що це, наприклад, дядя із ФСБ. Наша система побудована так, що ми ретельно перевіряємо безпечність. Тому навіть якщо це хтось засланий, то найгірше, що може трапитися у цьому випадку – їм доведеться піти і приклеїти нашу листівку", – зауважує представниця руху.
Замість рублів – гроші Мавки
Стереотипи це чи ні, але наші партизанки впевнені, що росіяни здебільшого ласі до двох речей – легких грошей і горілки. Тож Мавки, використовуючи їхню "слабкість", вирішили створити свою версію грошей – на перший погляд, вони схожі на російські рублі, але якщо придивитися, можна зрозуміти, що це не так.
На купюрах номіналом 50 рублів – Мавка, яка тримає у руці український тризуб. Зображення оточують написи зрозумілою окупантам мовою: "Это вам не Россия", "Вы в Украине".
На 200 рублях – український прапор і напис "Крим – це Україна".
Ці псевдорублі Мавки залишають для окупантів всюди, де це можливо, аби нагадувати, що вони – досі в Україні.
Пекельна "кухня Мавки"
Ворогам вже неодноразово доводилося переконуватись, що Мавки – вправні господині: і нагодують, і напоять. Щоправда, "солодко" буде лише на початку.
"Вони дуже голодні, особливо до алкоголю. Тож ми робили дуже-дуже паршивий самогон – додавали туди багато проносного, а потім ящики з "подарунками" відправляли до хлопців. Думаю, після цього їм було не так весело", – іронізує жінка.
"Кухня Мавки", як її назвали українки, працює не так часто, як хотілося б, однак напрочуд ефективно. За словами представниці руху, після таких "частувань" окупанти розповсюджували попередження для російських солдатів, аби ті не брали їжу та напої у місцевих жінок. Мавок ці "істерики" неабияк мотивують.
Такі прояви характеру українок поставили окупантів у вельми незручне становище, адже заперечувати той факт, що спротив на загарбаних територіях існує і він потужний – виходить дедалі гірше.
початку вони намагаються робити вигляд, що нас не існує. Потім, коли вже чогось забагато трапляється, і їм все-таки треба відбрехуватися, вони починають облави, обшуки – дуже часто це просто показові вистави.
Але так – вони шукають нас. Є патрулі, багато камер, що з'явилися не просто так, а саме для того, щоб знаходити партизанів і рухи опору. Іноді просто так влаштовують обходи і обшуки у будинках, перевіряють людей на вулицях", – розповідає Мавка і додає, що безпека – завжди на першому місці, тож до партизанської діяльності жінки залучаються виключно за бажання, готовності і можливості.
Як Мавки борються з пропагандою "рф"
Ні для кого не секрет – окупанти щодня насаджують російську пропаганду українцям, які досі залишаються в окупації. Але якщо молодь здебільшого знає, як безперешкодно отримати доступ до українських новин і контенту, то старшому поколінню часто доводиться послуговуватися тим, що "лежить на поверхні" – російським пропагандистським телебаченням та імітацією преси.
Усвідомлюючи це, Мавки вирішили створити свою газету з українськими новинами та прорвати інформаційну бульбашку, в яку окупанти занурюють людей. Газети кладуть до поштових скриньок, біля дверей будинків, залишають у під’їздах, іноді – загортають у російські, щоб не було видно.
Газету назвали "Тижневі новини від Злої Мавки. Про що не розкажуть окупанти". Таких на окупованих територіях розповсюдили уже понад 7 тисяч копій.
"Ми поширюємо газету з новинами України і світу, тому що тут, в окупації, росіяни намагаються створити новинний вакуум.
Молоді ще легше, тому що вона знає, як обійти всі ці заборони і почитати той самий Telegram чи ще щось. А старші люди залишаються сам на сам з російським телебаченням", – визнає Мавка.
Кожному, хто обирає для себе шлях спротиву, детально розповідають, чого і кого потрібно уникати на вулицях, на що звертати увагу і як поводитися, аби убезпечити себе. Представницям руху рекомендують не розповідати про свою діяльність навіть близьким, аби не наражати на небезпеку ні їх, ні себе.
"Коли починаєш це робити, то вже розумієш, на що звертати увагу, що і як проносити, як комунікувати, де і що зберігати. Це все приходить з досвідом. І ми цей досвід намагаємося передавати всім Мавкам", – наголошує співрозмовниця.
Щоденники Мавок в окупації
Українки, які долучаються до партизанського руху, чинять спротив по-різному. Дехто, як зазначалося раніше, бере активну участь в акціях, приготуванні "смаколиків". Інші – паплюжать російський триколор, розносять газети чи пишуть щоденники. Розповіді Мавок про життя в окупації нещодавно можна було побачити на виставці "Небачена сила" у Києві. Її створили для того, аби голос українок, що змушені жити під гнітом росії, було почуто щонайменше на підконтрольних Україні територіях.
Нижче ми наводимо деякі з історій Мавок.
5 грудня 2023, Сімферополь, Крим, Україна
Я не впевнена, що варто про це писати, але й треба. Ходила сьогодні, вішала плакати, вийшло непомітно дістатись до нових цікавих місць. Хоча знайшла багато, але майже усюди були люди, які ну зовсім йти звідти не хотіли. А як знати, що за люди?
Іноді нападає параноя, хочеться тупо бігти, тікати звідси, але внутрішній голос каже: "Ти потрібна тут". Тому сиджу, чекаю.
Чекаю, поки зайві свідки підуть і можна буде приклеїти плакат. Чекаю на чергові новини про вдалі справи на фронті та в тилу.
Знов думаю про чергові затримання наших. Знущаються з них жахливо. Якщо брати мою особисту ситуацію, то основний мінус і загроза – це камера. А плюс в тому, що мало хто, а швидше за все навіть ніхто не дивиться на дівчину як на партизанку, отак за замовчуванням. Зручно бути Мавкою!
Але дуже сумно від проросійського оточення. Ясно, що відкрито підтримку Україні висловлювати небезпечно, але іноді так не вистачає людини, з якою можна було б безпечно хоча б поговорити про речі, що хвилюють...
14 грудня 2023, Мелітополь, Запорізька область, Україна
У перший місяць окупації я повною мірою відчула гнів в бік окупантів і їхню безпардонність. Поки відвідувала бабусю, в квартирі, де я мешкала, зрізали вхідні двері.
Шукати в мене немає чого, та вони нічого й не знайшли. Але влаштували в помешканні справжнісінький жах! Розбили усі дзеркала, виламали двері в шафах, багато речей зникло.
Терплю… Їх дуже багато у місті, це так гидко. Чекаю на наших хлопців. Вірю в перемогу.
Огида – ось, що я найчастіше відчуваю.
26 грудня 2023, Старобільськ, Луганська область, Україна
Прийшов різдвяний час і дедалі більше думаю про минуле, що ми втратили.
Я памʼятаю, як страх оселився в нас, ми не знали, до чого нам готуватись, почали збирати речі, документи, ліки. І тільки тут я зрозуміла, що весь мій дім помістився у дві невеликих сумки. Вікна ми обклали подушками та приготували місце у коридорі, де немає вікон... Так і живем в коридорі.
Ту ніч ми провели у підвалі, були "прильоти", було дуже гучно Зранку все місто мовчало, і ми вийшли на вулицю. Разом з сусідами ми обговорювали нічний обстріл, але ще ніхто не знав, куди влучили ці нелюди. У місцевих каналах ми дізнались, що потрапили по житловим квартирам, недалеко від центру. Навіть страшно уявити, що відчували ті люди, з якими це сталося.
Кілька днів у місті було тихо, але далеко від своїх будинків ніхто не відходив. Були ті, хто почав виїжджати. Вони робили правильно, бо згодом це стало дуже важко. Місцеві активісти створили Telegram-канал для нашої громади, де було багато місцевих жителів. Вони вирішили створити проукраїнський мітинг на підтримку України.
Мій син був серед тих активістів. Спочатку проходило все спокійно, а згодом вони побачили як містом пересувається ворожа техніка. Люди з піднятими руками почали благати розвернутися і поїхати до себе, кричали, що вони не хочуть війни, що вони – мирне населення. У відповідь ці покидьки почали стріляти над їхніми головами. Старобільчани, звісно, злякалися і їм довелося пропустити їх далі.
Коли син повернувся, він був настільки засмучений через те, що їм не вдалося їх (росіян) зупинити, що вони пропустили їх.
Мені хотілось підтримати його, але він мовчки пішов у свою кімнату.
Це лише три уривки спогадів, які назавжди залишаться у пам’яті наших співвітчизниць. Таких історій сотні тисяч. Вони просякнуті відчаєм і гнівом, часом – надією, відвагою і любов’ю, але ніколи примиренням.
"росіяни повинні звідси піти. Це єдиний варіант, який я бачу. Наші міста – це Україна. І якщо зараз треба почекати – добре. Але можна ж не просто чекати, а піти і зіпсувати їм життя.
А ще – нагадувати. Щодня нагадувати, що тут – Україна, і це ніколи не зміниться. Поки триває спротив на окупованих територіях – це означає, що вони не перемогли", – безапеляційно заявила Мавка.
Підготувала Рина ТЕНІНА

14.06.2024    

Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!


Поділитися новиною

Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели": Телеграм-канал Фейсбук группа


*Залишити коментарі можуть зареєстровані користувачі Facebook.

-->
Угору