RSS

"Якщо дитина не була в росії, то вона недостатньо постраждала?": чому так складно повертати дітей з окупації

"Якщо дитина не була в росії, то вона недостатньо постраждала?": чому так складно повертати дітей з окупації

російська федерація планує наростити темпи мобілізації на захоплених українських землях. Це відбуватиметься зокрема за рахунок дітей – з березня 2024 року всі 17-річні підлітки тимчасово окупованих територій півдня України мають стати на військовий облік росіян.

Така доля могла б спіткати Михайла, якому цього року виповниться вісімнадцять, але йому вчасно допомогли евакуюватися в Україну спеціалісти проєкту "Шлях додому" Української мережі за права дитини та Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, спрямованого на пошук і повернення дітей, переміщених в "рф" або на тимчасово непідконтрольні уряду України території.
Точна кількість українських дітей, які залишаються в окупації – невідома, але за оцінками Центру громадянської просвіти "Альменда", таких дітей понад 1,6 мільйона. Водночас самі росіяни повідомляли, що вже "евакуювали" до "рф" понад 324 тисяч дітей і готуються депортувати під виглядом оздоровлення на період літніх канікул 2024 року ще тисячі.
Центр національного спротиву пише, що лише санаторії Санкт-Петербургу готові прийняти на "відпочинок і психологічну реабілітацію" 2480 дітей і 150 педагогів. До такої "ініціативи" планують долучитися ще щонайменше п’ять регіонів росії.
Повернення дітей, переміщених в "рф" або на тимчасово непідконтрольні Україні території, – це складний процес. Станом на квітень 2024 року, за даними порталу "Діти війни", 388 дітей привезли назад в Україну.
Зусиллями фахівців і партнерів проєкту "Шлях додому", а раніше благодійною організацією "СОС Дитячі Містечка Україна" і Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, було повернено 180 дітей. Щоразу це індивідуальна історія, не схожа на жодну іншу.
Одна дитина
Михайло виїздив з окупованого Маріуполя сам, але за допомоги людей, яким не байдужа його доля.
Він добирався на українську територію автобусами та маршрутками понад 5 діб. Каже, що в дорозі на нього особливо ніхто з супутніх не звертав уваги, не розпитував, чому він їде сам – всі були заклопотані своїм. Та самому їхати небезпечно, не знаючи ні маршруту, ані того, що варто відповідати будь-кому. Тільки росіяни в дорозі його перевіряли чотири рази. Дистанційно юнака підтримувала Українська мережа за права дитини. І навіть розбитий потім телефон не завадив йому тримати звʼязок з фахівцем.
Михайло – круглий сирота. Як і три його рідні сестри. Дівчата не настільки дорослі, щоб отримати над ним опіку, тож до війни хлопець жив у дитячому будинку сімейного типу.
У перші дні після повномасштабного вторгнення росії в Україну сестри зібрались виїжджати з Маріуполя і хотіли забрати його з собою, але названа мама з дитячого будинку не відпустила з ними неповнолітнього.
Поверненням хлопця на підконтрольну Україні територію займаласа Анастасія Халіулова, фахівчиня соціальної роботи проєкту "Шлях додому", а також її колеги.
"Михайла і його сестру я знаю дуже давно, бо сама з Маріуполя. Власне саме його сестра побачила, що ми займаємось поверненням дітей і вирішила написати мені з проханням допомогти. Той факт, що сестри виїхали, а він – лишився, хлопець переживав дуже складно", – розповідає соцпрацівниця.
Станом на початок війни Михайло навчався у восьмому класі, й коли у березні 2022 року була зруйнована його школа, то разом з іншими дітьми був змушений перевестися в іншу. На дев’ятий клас його знову повернули до старої школи – її показово й у пришвидшеному темпі відновили. Після дев’ятого класу Михайло вступив до технікуму.
Він розповідає, що майже одразу по окупації Маріуполя в шкільну навчальну програму додали російську мову і літературу, а всесвітню історію замінили на історію росії. Українська мова та історія залишались. У технікумі вже не було вибору мови та історії – все викладали російською та про росію.
Щопонеділка у школі класні керівники розповідали учням про історичні події, свята та традиції, які відзначаються цього тижня в російській федерації.
"Це мало назву "Разговоры о важном", – уточнює Михайло.
У технікумі цього вже не було.
"В моїй школі дуже багато було дітей, які хотіли українською мовою продовжувати вчитись і спілкуватись, хотіли повернення української влади. А вже у технікумі я зустрів інших людей, які хотіли, щоб ми були з росією", – пригадує підліток.
Михайло займався кікбоксингом. Тож розповідає, що активне зросійщення також культивували спортивні секції. Тренери возили дітей на змагання до росії, шикували команди фотографуватись з прапором-триколором та вмикали російський гімн при сходженні переможців на п’єдестал.
"Я на такі змагання не їздив, але друзі їздили. І, на жаль, вони були проросійськими. Я дізнався про їхню позицію через місяців два. Коли ми почали спілкуватися, вони не одразу її озвучували", – розповідає Михайло.
Та що там, хлопець не одразу дізнався навіть позицію дорослої, яка була його опікункою у дитячому будинку сімейного типу:
"Кожна родина там розповідає своїм дітям іншу історію. Ця жінка створила ДБСТ у 1999 році, багатьма дітьми опікувалась, жила в Україні, але щойно зайшла російська влада, вона почала "топити" за неї. Кожного дня вона вела зі мною пропагандистські розмови, хоча знала, що мої сестри в Україні, і щоразу ці розмови закінчувались скандалом".
Перебування в такій родині було для Михайла максимально некомфортним, але альтернатива була ще гірша – інтернат та евакуація з ним до росії.
"Тоді шансів його знайти і повернути в Україну практично не було б", – пояснює Анастасія Халіулова.
Завдяки спілкуванню з сестрами та інтернету Михайлу вдавалось залишатись в українському контексті:
"Там всі дивляться новини, читають соціальні мережі, просто ніхто не розмовляє про політику в цілях безпеки. Отакий тип спілкування".
По приїзду в Україну хлопець не мав нічого.
"Йому потрібна була допомога з усім – від одягу до телефону, і закінчуючи оформленням документів та заселенням в гуртожиток", – розповідає Анастасія.
Зараз Михайло продовжує навчання в Маріупольському фаховому будівельному коледжі, який евакуйований до міста Хмельницький. Його опікуном до досягнення повноліття є директор цього закладу Антон Білай.
Крім хлопця, під його опікою та на повному державному забезпеченні перебувають ще четверо дітей. Донедавна п’ятою була сестра Михайла – Настя, яка стала повнолітньою. Всього з 2022 року в технікумі продовжують навчання 16 дітей, які виїхали з Маріуполя.
"Все це наші діти", – завершує розмову Антон.
Сотні тисяч дітей
"Зараз є таке ставлення, що якщо дитина не була в росії, то її історія не така цікава. Вона наче недостатньо постраждала, – зазначає Дар’я Касьянова, голова правління Української мережі за права дитини, програмна директорка "СОС Дитячі Містечка Україна". – Але насправді історії дітей в окупації, з якими ми працюємо, викликають дуже багато запитань. По-перше, чому вони там залишились, чи справді не було кому вивезти дітей? Друге питання, чи справді зараз нам потрібно займатися вивезенням дітей з окупованих територій?
І якщо на перше питання я не можу відповісти однозначно, то на друге моя відповідь – так. Від дітей, яких вдається вивезти, ми чуємо страшні речі, як їм промивали мізки, як їх запевняли, що немає країни України та не буде. Ми бачимо, що діти – це інструменти впливу інформаційної війни, й ними максимально маніпулюють".
Юристка Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська зазначає, що з юридичного погляду діти, які залишилися на окупованих територіях, перебувають в іншому правовому становищі, аніж ті, які були депортовані або примусово переміщені. Утім, за міжнародним статусом всі вони є постраждалими від збройного конфлікту.
"Щодо того, хто постраждав більше – діти, які залишались в окупації, чи ті, яких вивезли в росію, – тут краще цитувати психологів, які вважають, що інколи діти, які не виїздили, є більш травмованими, – додає Катерина. – Річ у тім, що вони багато чули, бачили та переживали під час окупації, чого не відбувалось з дітьми на територіях без бойових дій. Вони переживали тривоги й обстріли, переховувались у підвалах, піддавались перевіркам та обшукам. Продовжували жити в атмосфері страху та несвободи, а це все наносить деструктивний вплив".
Катерина Рашевська також пояснює, що діти на окупованих територіях стають жертвами політичної індоктринації, адже відбувається мілітаризація їхньої освіти, примусова русифікація та нав'язування російського громадянства.
За даними Центру громадянської просвіти "Альменда", на окупованих територіях зараз 615 тисяч дітей шкільного віку і понад 100 тисяч із них залучені в російські військово-патріотичні молодіжні дитячі рухи, на кшталт "Юнармії".
"Там відбувається пропаганда служби у Збройних силах російської федерації та нав'язування російських політичних ідеологічних наративів. Що в сукупності є порушенням не лише Конвенції ООН про права дитини, але і міжнародного гуманітарного права", – уточнює юристка.
За словами Дар'ї Касьянової, вивезти дітей з окупованих територій іноді складніше, ніж з території росії.
"Місцева окупаційна влада ретельно дивиться за дітьми, особливо за статусними, в яких немає батьків. І коли дитина їде кудись, навіть з бабусею, то обов’язково виникає багато питань: куди везуть і чому. Питають, чи це дійсно їхня добра воля їхати. Питають, чи отримали російське громадянство, внутрішній та закордонні паспорти. Річ у тому, що виїхати можна без закордонного паспорта, а от в'їжджати назад потрібно вже з ним – для них це ознака майбутнього повернення, і вони таке контролюють", – додає Касьянова.
Ситуація Михайла була полегшена тим, що його опікуном є керівник навчального закладу, який встиг евакуюватися з окупованих територій. У нього були відповідні документи і він мав можливість надати доручення, щоб цього хлопця, з урахуванням його думки, повернули в Україну. Якби щось пішло не так, або росіяни запросили якісь додаткові документи, то Михайло міг і не виїхати.
"Перебування хлопця передпризивного віку на окупованій території має додаткову низку ризиків та загроз, – пояснює Катерина Рашевська. – На окупованих територіях, на жаль, значна частина населення була вимушена отримати російські паспорти. І хоча їхнє російське громадянство не визнається Україною та більшістю держав цивілізованого світу, однак для "рф" ці особи є її громадянами. Тобто у 17 років вони мають з'явитися до військкомату та надати всі відомості про себе. З 18 років їх очікує строкова служба. Тобто ці діти перебувають під загрозою вчинення щодо них воєнного злочину – примусової служби в Збройних силах "рф".
Експертки прогнозують, що якщо лінія фронту знову розпочне активно рухатись, то російська федерація оголосить евакуацію та буде вивозити дітей на свою територію. Як це було, наприклад, на Херсонському напрямку.
Передусім ця евакуація буде стосуватися статусних дітей, які перебувають в інтернатах та будинках сімейного типу, але діти, які мають законних представників, також від неї не застраховані. І на жаль, Україна неспроможна допомогти цим людям безпосередньо за місцем їхнього нинішнього проживання до моменту відновлення контролю над територіями.
"За 10 років війни ми втратили вже багато дітей, – констатує Дар’я Касьянова. – Ми повністю втратили дітей в Криму, куди у 2014 році виїхали багато родин на "пересидіти", а також було вивезено тисячі прийомних та статусних дітей – дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування. З Криму ніхто не вивозив дітей із закладів, а їх там до окупації було майже 4 тисячі... Тому я переконана, що зараз нам потрібно боротись за кожну дитину".
***
Матеріал підготовлено у межах проєкту "ШЛЯХ ДОДОМУ", спрямованого на пошук і повернення дітей, переміщених в "рф" або на тимчасово непідконтрольні уряду України території. Проєкт реалізує "Українська мережа за права дитини" в партнерстві з Міжнародною гуманітарною організацією Save the Children in Ukraine.
Також партнерами Мережі у проєкті є Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Благодійний фонд EDUKIDS, Медійна ініціатива за права людини.
Підготувала Рина ТЕНІНА

24.05.2024    

Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!


Поділитися новиною

Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели": Телеграм-канал Фейсбук группа


*Залишити коментарі можуть зареєстровані користувачі Facebook.

-->
Угору