Історик Володимир Кравцов: "Сформувалися росіяни ординцями – ними й залишилися…"

- Мені здається, будь-яка влада відповідає ментальним потребам більшості народу на тому чи іншому етапі історичного розвитку. Принаймні так завжди було в росії. Ординський менталітет московитів вимагав необмеженої влади імператора на зразок Каракорумських каганів, й у країні оформилося царське самодержавство. Минув час, і чернь, яка іноді влаштовувала російський бунт безглуздий і нещадний, клюнула на «марксизм» у ленінській більшовицькій упаковці. У країні десятиліття встановилася диктатура комуністичних генсеків. Нинішній політичний режим у росії - плід обміну більшістю населення країни, що так і продовжує страждати рабською психологією, своїх конституційних прав і свобод на горезвісну стабільність і магазини, повні горілки та закуски. Магазинні полиці поки не спорожніли, а стабільність обернулася відновленням чи то авторитарного, чи то диктаторського режиму. Досі зміни системи влади у росії відбувалися, переважно, з допомогою внутрішніх чинників. Чому «переважно»? Та тому, що внутрішні чинники ніколи не є єдиними. Так чи інакше, вони виступають у діалектичній ув'язці із закордонним впливом. Привертає увагу дві обставини, що зумовлювали зміну влади у росії. Не лізтиму у віддалені часи. Почну із XX століття. Трон Романових звалився на тлі і під впливом народного невдоволення, що посилювалося, невдачами Російської імперії в Першій світовій війні. Безпосередніми подіями, що обрушили монархію, стали масові заворушення у Петрограді, спричинені дефіцитом хліба у торговельній мережі. Обвалення необмеженого панування генсеків, диктаторів від КПРС, і  розпад СРСР підготувала десятирічна афганська авантюра компартійних старців. Хронічний товарний, включаючи продовольчий, дефіцит, порожні магазинні полиці, відсутність громадянських прав та свобод вивели на вулиці мільйони людей. Під цим натиском компартійна влада не встояла. Ось і зараз керівництво "рф" поводиться агресивно на міжнародній арені, приклади чого є загальновідомими. У зв'язку з агресією в Україні, окупацією Криму та Донбасу Захід ввів усім відомі санкції, які негативно впливають на економіку росії. Однак це поки не протвережує гарячі «правлячі» голови. Інакше як можна пояснити чергову військову авантюру в Сирії задля збереження при владі диктатора Башара Асада? Поки що у російських магазинах горілка та закуска є. Але ситуація в економіці ахова, і все це розмаїття незабаром закінчиться. Тоді й скаже своє слово обурений народ, як це було під час серпневих подій 1991 року. Може так рвонути, що ніякого зовнішнього втручання не потрібно. Хоча зовнішні фактори, як я вже сказав, завжди впливають на розвиток внутрішніх процесів. Чи бачу я альтернативу ідеології «уварівсько-ленінсько-сталінського імперського великодержавного шовінізму в обгортці сучасного чекізму»? Відповім категорично: не хочу бачити ні цю неповноцінну ідеологію, ні будь-який, хай навіть «найпрекрасніший», її аналог. Тут я стовідсотково згоден з моїм Великим співвітчизником Дмитром Сергійовичем Ліхачовим, який казав: «Жодної особливої ​​місії в росії не було і немає! Не треба шукати жодної національної ідеї для росії, це міраж. Життя з національною ідеєю неминуче призведе спочатку до обмежень, а потім виникне нетерпимість до іншої раси, до іншого народу та іншої релігії. Нетерпимість обов'язково призведе до терору. Не можна добиватися повернення росії до якоїсь єдиної ідеології, тому що єдина ідеологія рано чи пізно приведе росію до фашизму». Як у воду дивився мудрець. Передбачений ним фінал у повному обсязі і з надлишком є ​​в росії, що особливо переконливо проявляється в українській Білокам'яній політиці, і не тільки...

- Абсолютно впевнений, що можлива, але за однієї неодмінної умови. Величезна росія має стати, як цілком справедливо помітили ви, реальною, а не фіктивною конфедерацією, в рамках якої чітко визначено функції та права конфедеративних регіонів та Центру. На відміну від нинішньої «федерації», від якої, фактично, залишився лише номінал, бо все «завертикалено» у всемогутньому Центрі, а регіонам залишено в усьому лише крихти з великого федерального «столу», всебічні переваги в усьому мають переміститися до конфедеративних регіонів росії . У сучасному світі є реальні конфедерації, з яких нам не гріх брати приклад. Це насамперед США. Так, територією вони майже вдвічі менші за "рф", але росія більш ніж удвічі поступається Штатам за чисельністю населення. І ось те, що ця величезна з численним населенням країна стала такою, якою вона є сьогодні, стало результатом реального конфедеративного устрою. Сьогодні США - зразок економічного процвітання, свободи та демократії. Чи можлива в росії така конфедерація з такими приголомшливими результатами? Безумовно, можлива, якщо у нас не на словах, а на ділі утвердяться права і свободи людини та громадянина, незворотний поділ влади на всіх рівнях, правова держава, активне та ефективне громадянське суспільство, інші цінності демократії. Лише за міцному утвердженні цих демократичних цінностей у повсякденну практику може відбутися Російська Конфедерація як величезну цілісну державу. Інакше перспектива буде незавидною.

- Слід врахувати, що путін та його ближнє оточення (втім, у багатьох випадках і далі теж) - переконані сталіністи, шанувальники поглядів, засобів та методів «батька всіх народів». І нічого дивовижного! Усі вони, як правило, - вихованці, штатні чи секретні співробітники відомого відомства «Ілліча-Едмундича-Віссаріоновича». Там у них всюди портрети та бюстики батьків-засновників, чим вони підтверджують непорушну вірність їхнім ідеям та практиці. А тому нині є те, що було і в СРСР. Суспільство ділять на «ми» та «вони», «наші» та «не наші», «прихильники режиму» та «п'ята колона». росія та її керівництво завжди і в усьому мають рацію. Всі наші проблеми та негаразди - плід підступів Заходу, особливо США, та внутрішніх найманців Вашингтона. росія - осередок всіляких чеснот, які тільки можна собі уявити. Європа, США - носії зла, всього низинного та непотрібного. Тому росія обрана самим Господом Богом, щоб невпинно очищати світ від скверни. Одним словом, змінилася форма, суть залишилася та ж, що й у колишні, радянські часи.

- Не став би перебільшувати рівень підтримки російським суспільством внутрішньої та зовнішньої політики керівництва. Даним вітчизняних соціологічних опитувань, як я вже казав, є серйозні підстави не довіряти, особливо з урахуванням їхньої пропрезидентської пропагандистської спрямованості. Тому навряд чи сильно підтримують у суспільстві курс нинішнього режиму. До того ж завищені цифри притуплюють пильність диктаторів, зміцнюють у них хибну віру у своє всесилля. Західні країни у вибудовуванні своєї політики щодо росії мають орієнтуватися не на пропагований Луб'янсько-Киселівським агітпропом стан справ, а знаходити можливості отримання об'єктивної інформації щодо цього. Думаю, вони це роблять, але недостатньо. Мені здається, в жодному разі не слід послаблювати санкцій, чого прагне кремль. Навпаки, їх треба розширювати та посилювати. Дуже вірно, що у відповідь на московський ракетно-ядерний шантаж посилилася активність НАТО. Однак того, що діється, мало. Слід домогтися, щоб у Сирії, на Близькому Сході загалом Білокам'яна зазнала поразки. Не можна повторити помилки, як із «вивезенням» хімічної зброї. Це був грубий промах Обами та безперечний виграш Луб'янки-кремля. Якби тоді Асада було повалено, а його російського союзника з тріском вигнано з Сирії, можливо, не було б агресії Першопрестольної і в Україні. Заходу не слід «тиснути хвіст» у відповідь на  ядерний шантаж російського «гаранта». москва блефує, шантажує. Не може вона завдати першого ядерного удару по супротивнику, що багаторазово перевершує її і в економічному, і у військовому відношенні. Він, цей удар, виявиться для росії першим та останнім. Розмови про перший ядерний удар, про здатність росії перетворити США на ядерний попіл виходять від високопоставлених холуїв САМОГО, які замість занять журналістикою приставлені курирувати військово-промисловий комплекс. США, НАТО треба менше звертати уваги на цю балаканину, а серйозно зайнятися розробкою на крайній випадок ультиматуму на адресу агресора, що зарвався, і такого, щоб у адресата піджилки затремтіли. Захід повинен надавати ефективну військово-технічну допомогу країнам, які перебувають під загрозою російської агресії, бути готовим в екстремальних ситуаціях до введення своїх військ на їхню територію.

- Взагалі-то москва і сьогодні не проти використання потенціалу Заходу, щоб виправити свої передусім фінансово-економічні справи. Але хоче зробити це, не відмовляючись від своєї антизахідної політики. Зрозуміло, що з цього нічого не вийде. Принаймні хотілося б у це вірити. З відходом путіна, - а він (відхід), як на мене, у тій чи іншій формі неминучий, - чергове звернення москви до можливостей та досвіду Заходу нове російське керівництво спробує перевести у практичну площину. У цій ситуації треба буде уважно дивитися, хто перехопить владу, чи залишатиметься вона переважно в руках ФСБ . Якщо чекісти, як і раніше, правитимуть бал, то слід дуже обережно підходити до такої співпраці. Коли ж у росії будуть по-серйозному взяті на озброєння та переможуть базові демократичні цінності, тоді її звернення до західних можливостей та досвіду стане природним, постійним та необоротним.

- Дезінтеграція чи розпад держав, особливо таких величезних, як був СРСР, - явище неоднозначне і в сприйнятті, і в оцінках. Більшість сучасних політиків вітають цей акт як довгоочікуваний крах імперії зла, але, наприклад, нинішній російський гарант вважає його геополітичною катастрофою століття. Захід найбільше турбувало і спантеличувало, як би ракетно-ядерний потенціал СРСР не розповзся країнами СНД - колишніми союзними республіками. Одна річ, коли ядерна держава одна, і зовсім інша, якщо поруч із нею з'являться ще кілька. Ті ж побоювання долають Захід, коли йдеться про перспективу розпаду росії, що широко обговорюється нині. Якби таке трапилося, йшлося б про численні поділи не лише за національним, а й за територіальним, а також Бог знає, за яким ще принципом. Цього разу розлучення тихим не вийде. Нові освіти, безперечно, матимуть безліч взаємних претензій: територіальних, економічних, політичних, військово-стратегічних тощо. І це все на ракетно-ядерному тлі. Кожен захоче отримати частку цього арсеналу, щоб убезпечити себе у майбутніх кризових ситуаціях. В результаті цілком можливе складання дуже небезпечної ситуації. Це не може не турбувати. І, проте, про збереження будь-що нинішньої російської державності не йдеться. Вона має перетворитися з авторитарної (або диктаторської) на справді демократичну.

- Те, що й сучасна росія - імперія, не підлягає жодному сумніву, що б там не твердили луб'янсько-кремлівські пропагандисти. Ідеологічним імперським стовпом є великодержавний шовінізм, який передбачає, як мінімум, неприязнь до народів, які перебувають у колоніальній залежності. Особливості великодержавного шовінізму у росії визначаються самобутніми рисами росіян. Здавна нав'язувався жителям росії та світу міф про доброту, простодушність та миролюбність російського народу. Однак життя показує, що це - нахабна та безсоромна брехня. Завищена самооцінка, відверта демонстрація переваги, втім, що не існує в реальності, над іншими, милування особистою «особливістю» та «особливістю», богоданністю всього російського народу, схильність до фанаберії, брехливість, жорстокість - ось далеко не повний перелік рис російських. Носіями цих рис є всі - від двірника до першої особи у державі. Це лише в «шедеврах» соціалістичного «реалізму» царя Московії Петро Перший зображується великим реформатором, який вів росію до світла прогресу. Насправді важко, якщо взагалі можливо, знайти у світі правителя, який би особисто катував підслідних і власноруч відрубував на пласі голови засудженим до смерті, як це було під час розправи над стрільцями. І він не єдиний такий правитель у росії. Чого тільки вартує постать Івана Грозного. А чим милостивіше Ленін , Сталін і вся їхня більшовицька банда? Вся історія росії-СРСР-росії - це насильство, страждання, страти, війни, кров. Титульна нація, яка стоїть на чолі всіх цих драматичних процесів, не може бути милостивою та доброю. Захопивши величезну територію в Європі та Азії, вона могла втримати владу над нею протягом століть лише кривавим насильством над народами, що її населяють, багато з яких були русифіковані, а деякі зникли безвісти. Російський великодержавний шовінізм - найжорстокіший із усіх існуючих і існуючих нині, і зумовлений особливостями росіян як титульної нації. Звідки все це? Та все звідти ж, з давнього монгольського степу часів Чингісхана, а можливо, і раніше. Сформувалися російські ординцями - ними й лишилися...

- Немотивована ворожість до інших народів - органічна риса росіян. Якщо подивитися на російську історію, то вона здебільшого складається з воєн з іншими державами. Неприйняття іншого, крім свого, лежить і в основі ворожості до Заходу. Ні про яку альтернативу західному світу в луб'янсько-кремлівському виконанні й мови не може бути. Ленін запропонував соціалізм замість капіталізму, а Сталін із наступними генсеками намагався реалізувати задуми «вождя і вчителя». Що з того вийшло, знає весь світ. Отже, антизахідна риторика кремля призначена для внутрішнього споживання, для обдурювання мас.

- Стратегія дуже проста: якнайбільше економічно освоїти слабозаселені території Далекого Сходу, відтік населення з яких продовжується. Щоб перешкодити територіально-економічній експансії Китаю на Далекому Сході "рф", російське керівництво має серйозно, а не так, як і досі, зайнятися комплексним розвитком регіону. Так, де там! Воно вважає більш актуальними війну проти України, викидання грошей на вітер у Сирії, розмахування ядерною «дубиною», загострення до крайніх меж відносин із найрозвиненішими та найцивілізованішими країнами сучасного світу. Поки влада перебуває в руках чекістів, нічого тут, як і загалом у країні, не зміниться на краще. Далекий Схід "рф" явочним порядком опиниться у руках Піднебесної. І тоді Китай справді може стати країною з другою економікою світу, після США. А поки що такі висновки - словоблудність...

- Про якийсь український національний рух на Далекому Сході, тим паче на Сахаліні, щось не чути. Тут на острові на початку 1990-х років було українське земляцтво, але правили бал там комуністи. Регіональна організація руху «Демократична Росія», координаційну раду якої я очолював на початку 1990-х років минулого століття, намагалася навести мости із цим земляцтвом, але відбити його у комуністів не вдалося. Зараз про стан справ там не знаю. На Сахаліні сьогодні немає скількись структурованої демократичної організації, яка могла б зайнятися політичним орієнтуванням місцевих українців. Офіційна Україна має впливати на настрої українців, які мешкають на Далекому Сході, зокрема в Сахалінській області. Що для цього потрібно робити, українському уряду видніше. Я дуже маленька людина, щоб щось радити.

- Та повноті вам! Які важливі відмінності? Адже «гарант» та ЕдРо одні по всій росії, «зомбоящик» теж один на всіх. Тому одні одноголосно «схвалюємо» політику «президента, уряду та правлячої партії», інші безрезультатно заперечують, треті, як водиться в нашій «Батьківщині», похмуро мовчать... до пори, до часу...
Підготувала Рина ТЕНІНА