"Люди відрізали собі кінцівки і їли. Мали вижити будь-якою ціною" - Лариса Волошина

Парламентська асамблея Ради Європи визнала Голодомор актом геноциду українського народу. Торік Німеччина визнала Голодомор геноцидом. Рішення ухвалив Бундестаг. У травні цього року аналогічне рішення ухвалили Сенат Франції і Палата громад Великої Британії.

Це визнання сучасної агресії росії проти України. Голодомор на тлі симпатій до України визнали геноцидом. Але є інший бік – прийнявши таке рішення, світ зробив вигляд, що не помітив як росія продовжує свої методи боротьби з українцями. І що росія продовжує геноцид. Не було таких порівнянь і заяв на Заході.

Варто згадати фото військових, яких росія вирішує віддати на обмін. Якими вони повертаються. Що відбувається на окупованих територіях. Те, як після підриву Каховської ГЕС росіяни кидали людей на дахах будинків. Без їжі і води, обстрілювали тих, хто намагався привезти воду. Це продовження того ж Голодомору.
Лариса Волошина – психологиня, публіцистка. Народилася у Вінниці. Закінчила Таврійський національний університет ім. Володимира Вернадського у Сімферополі за спеціальністю ”психологія”. Жила у Феодосії. Навесні 2014-го переїхала до Києва. Заробляє приватною психологічною практикою, публікує статті в українських і зарубіжних виданнях. Займається волонтерською діяльністю, працює як психолог із переселенцями.

- Ні. Хоча росіяни намагалися заводити в Україну свою п'яту колону, вели розмови про неважливість української мови та державності. Це була спроба культурної асиміляції. Але не спрацювало. Напередодні анексії Криму, за місяць до того, було велике опитування. Результати показали, що більше половини мешканців Криму назвали себе українськими громадянами. Було очевидно, що ще років десять і Крим стане звичайним українським регіоном. Тому росія зробила стрибок у минуле і почала відроджувати свої методи захоплення України. москва одразу почала відтворення своїх практик, серед них і катування голодом. Люди розповідали, що в катівнях росіяни не давали їсти. І ті, хто виходив, були схожі на фото з часів Голодоморів.

- Будь-яке пропагандистське послання спрямоване на внутрішню чи зовнішню аудиторію. Другий критерій – це погляд у минуле як виправдання чи у майбутнє – підготовка, до чого люди не готові, що викличе шок. Наприклад, напередодні широкомасштабного вторгнення пропаганда росії остаточно підготувала їхнє населення. російська пропаганда сотнями років виношувала ідею знищити Україну та нашу націю. Назовні роки за роками повторювали, що це все один народ. Про це досі говорять деякі західні політики чи аналітики. Тобто Захід не бачить факту колонізації і загарбання. Бо не можна сказати зараз, що треба віддати Алжир знову Франції, бо там же раніше жили краще. А щодо українських земель так кажуть. І це є результатом пропаганди. росія весь час намагалася приховати свої колоніальні практики. Світ досі не розуміє, що Росія була і досі є імперією. Тому так важко буває довести, чому росія хоче зламати наше суспільство і загарбати землі. Нам не вдається донести через ці упередження масштаб Голодомору. Світ не розуміє і рівня злочинів росіян під час цієї війни. Не можемо пробити стіну і донести, що геноцид має системний характер. Що ця політика не припиняється століттями. Що просто хочемо жити і не допустити повторення Голодомору.

- Не тільки. Вони просто знищують людей. росії цікавий такий повторювальний сценарій, що загарбаний народ винищується, а території заселяють "хорошими росіянами". Вони просто не шкодують людей. Тому одночасно створюють зернову блокаду і вивозять їжу з України зараз. А потім зруйновані міста відбудовують і заселяють своїми людьми. Такі "героїчні" історії чуємо зараз про Маріуполь. Це типова практика для росіян.

Факт Голодоморів для росії – це дуже вдала практика. "Чорні дошки" успішно застосували на Донеччині та Луганщині. І там досі живуть по селах люди, що говорять українською. Але їх після голодоморів стало значно менше. Голод росіяни використовували у Криму після звільнення Болбочаном, українською армією, коли їм допомагали кримські татари. Тоді коли росіяни прийшли на півострів – зробили голод, під час якого загинула третина корінного населення Криму. Це їх стала практика, бо сходить з рук. росіяни відрікаються від минулої влади, що це робила. Але повторюють жахливі практики. А відповідальності немає.

Ідея відповідальності всього російського народу досі викликає страх у росіян. Виникають суперечки, що ні, росіяни хороші люди, а всі злочини зараз чинить тільки влада. А спробуй сказати, що ваша імперія винищувала народи, то зачиняється ґвалт. росіяни бояться усвідомити свої злочини. А українців при цьому називають нацистами. І просувають це на Заході. А паралельно кажуть, що ми "один народ". Що українці винні, бо "почали говорити про свою незалежність". Вони про це вже зараз говорять – поки наших людей катують і вбивають. Саме тому дуже важливо пам'ятати про Голодомор. росіяни досі його заперечують – навіть так звані "хороші".
Лариса Волошина: "Після багатьох штучних голодів, які ми пережили, під час повномасштабної війни ми продовжуємо годувати світ зерном. Це така наша місія"

- росіянам байдуже. Для них українці не існують. За кілька місяців до початку повномасштабної війни у пропагандистському ЗМІ "ТАСС" з'явилася стаття "Яка Україна нам потрібна". Там чітко наголосили про "остаточне вирішення українського питання". російський пропагандист пише, що робити з тими українцями, на землі яких окупанти прийдуть. А саме – що на долю українців росіянам має бути байдуже, бо ми всі винні, що "бандерівський режим" панує в Україні. Там прямо кажуть, що треба забрати їжу і просто дати померти. Фактично, це програма дій росії. І вони її втілюють у життя на окупованих територіях.

росіяни у Бучі вбивали тих, хто намагався розвозити хліб. Вони полювали на цих людей. Це були цивільні, які хотіли підтримати сусідів літнього віку. Але росіянам вони не потрібні. Треба хлопці для війська і діти, щоб їх виростити під себе. Можливо, молоді дівчата. А на окупованих територіях часто залишаються саме старі, які не можуть виїхати, залишаються хворі. Це спланове вбивство і справжня селекція людей.

- Тоді було кілька великих повстань. Але маємо розуміти, що це не тільки про винищення нас окупантами. Це також про колаборантів. Бо українці на службі радянської армії знищували українців. Той ще Хрущов – один з антигероїв Голодомору. Для того, щоб зберегти собі місце, українці брали участь у винищенні односельчан. І це повторювалося постійно. Коли у 1980-х в Україні стояли в чергах за продуктами, Москва лопалася від їжі. Наш спротив через всі ці страшні події глибоко заснув. Але українці унікальні тим, що у кожному новому поколінні відроджувалася ідеї української державності. Хоча кожне покоління приходили загарбники і знищували українців. І за допомогою наших колаборантів винищували тих, хто задумувався про волю. Але кожен раз ця ідея відроджувалася. За 30 років свободи ми виростили з себе націю воїнів. І це неймовірний результат. Останнім часом з'являються фото, де у день пам'яті українці викладають фотографії свічки, а поруч – зброя. Зі словами "Ніколи знову". Українські військові у роковини Голодомору викладають фото з окопів. Для нас це відповідь: якщо програємо, росіяни знову знищуватимуть нас голодом. Ця страшна пам'ять – запобіжник, чому ми продовжуємо воювати.

- Це велика провина, яка лягає на людей. Дії радянської влади призвели до того, що багато людей не мали іншого вибору, крім як вижити. І вони діяли як тварини. Знаємо випадки, коли люди відрізали собі кінцівки і їли. Але вся провина за такі випадки лежить на діях окупантів. І після тих жахіть їй немає місця на нашій землі.

- Радянській владі все таки вдалося зламати. Ми пам'ятаємо, що на початку незалежності України, причиною голосування на території Донецької і Луганської області голосом за вільну Україну було те, що Москва відбирає їжу та гроші. Це один з наслідків Голодомору – не віддати свій хліб комусь. Шахтарі Донбасу перші підняли галас, що не треба жодних союзних договорів. Страх бути пограбованим метрополією працював так. А ідея саме державності пішла із Заходу країни. Можна згадати 2014-й рік і 2022-й. У нас є пам'ять, що було тоді і чого не можна допустити. Бо ми ще раз утвердилися, там де прийшли росіяни, там смерть і голод. Це наш спільний досвід.

- Голодомор має стати історією нашої перемоги. Бо ми знайшли сили жити далі і будувати свою родину і країну. Ми гостинні – ті, хто приходять до нас з миром, ніколи не голодують. Це звичайна побутова річ, але це також наслідки Голодомору. Ми вижили і змогли зберегти у собі людяність. Цей жахливий досвід ніколи не забудеться, але ми змогли його використати для себе. Ми ніколи не забудемо, як родючу Україну змушували голодувати поколіннями. І саме для цього потрібен Музей Голодомору. Це має бути великий інститут і великі дослідження, які ми вже маємо почати. У нас мають початися програми психологічної реабілітації суспільства. Цікаво, до речі, що після багатьох штучних голодів, які ми пережили, під час повномасштабної війни ми продовжуємо годувати світ зерном. Це така наша місія. І ми також маємо почати це досліджувати. Голодомор повинен стати для нас досвідом і основою для росту. І держава повинна наголошувати, що ми робимо все, щоб більше у такій ситуації ми не опинимося.
Підготувала Рина ТЕНІНА