Операція “Захід”. “На збір давали 15 хвилин”
Радянська влада депортувала до Сибіру й Казахстану понад 26 тисяч українських сімей.
21 жовтня 1947 року уряд СРСР розпочав примусове виселення українців зі своїх домівок. Операція називалася “Захід” (мовою оригіналу - “Запад”) і стала наймасовішою в історії депортацією населення заходу України. Про ще один злочин радянської влади розповідає історик, дослідник визвольного руху Ігор Дерев’яний.
- Після звільнення Західної України від нацистів радянська влада автоматично окупувала цю територію, - каже Ігор Дерев’яний. - Проте з 40-х років там активно діяв партизанський рух, до якого була залучена велика кількість населення. Без його підтримки партизанщина була б неможлива, і радянська влада це добре розуміла. Після того, як використання Червоної армії у боротьбі з повстанцями не принесло очікуваних результатів, було вирішено вдарити по базі підтримки повстанців, застосовуючи вже звичний для радянської влади метод масової депортації. У серпні 1947 року міністр держбезпеки СРСР Віктор Абакумов видав наказ “Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України”. У жовтні було затверджено план оперативних заходів, а керував цим процесом міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач. Регіон охоплення депортацією включав Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку області.
- Як саме відбувалася каральна акція?
- Операцію “Захід” готували в повній секретності. Виконавцям на місцях стало відомо про неї лише за 2-3 дні до її початку. Планували здійснити операцію протягом однієї доби. 21 жовтня о 2-й годині ночі оперативники увійшли в будинки жителів Львівської області, а в інших областях це сталося приблизно о 6-й ранку. Щоправда, у Станіславській та Чернівецькій областях операцію зупинили складні погодні умови. На збір давали приблизно 15 хвилин. Люди покидали домівки в тому, в чому були одягнені. Взяти з собою могли небагато. Радянська влада була зацікавлена в тому, аби цінне майно залишалося у будинках, адже потім речі депортованих описували й конфісковували. Хоч здебільшого ті, кого виселяли, були бідними. Та, окрім боротьби з націоналістами, свої дії карателі прикривали ще й гаслами про боротьбу з куркулями. До виконання операції було залучено понад 50 тисяч військових і “стрибків” - осіб, які пішли на співпрацю з радянською владою.
- Скільки людей було депортовано?
- 77 791 особу, а це - 26 332 сім’ї. Серед виселених найбільше було жінок, а також дітей до 15 років. Чоловіків депортували менше, в основному це були люди старшого віку. І це зрозуміло, адже внаслідок воєнних та окупаційних дій кількість молодого чоловічого населення різко зменшилася.
- Куди виселяли українців?
- До Казахстану та віддалених районів Сибіру (Карагандинської, Архангельської, Вологодської та інших областей). На цих територіях діяли концтабори та спеціальні поселення. Людей везли до залізничних станцій, а після цього поїздами - до спецпоселень. Поїзди відправлялися тільки тоді, коли вагони були переповнені. Очевидці описували страшну задуху та тисняву. Вагони були обладнані триярусними ліжками-нарами. Депортованим давали гарячу воду і якусь баланду (рідку пісну юшку), щоб вони не померли з голоду. За поганих санітарних умов та швидкого поширення хвороб діти та старші люди часто хворіли, і деякі у дорозі помирали. У середньому дорога до спецпоселень тривала приблизно місяць. Є свідчення, що перевезення людей зазвичай відбувалося тільки вночі, а вдень вагони залишалися на околицях населених пунктів або біля лісів.
- У яких умовах жили депортовані українці?
- Людей розміщували у спецпоселеннях без права на виїзд. Втеча з цих місць каралася 20-річним ув’язненням у концтаборі. Діяла система пропусків. Депортовані проживали у дерев’яних будинках - в одному могло жити й декілька сімей. Постачання продуктів забезпечувала адміністрація поселення, і це в основному були овочі, м’ясо було делікатесом. Якщо влада не організовувала доставку продуктів вчасно або якість харчів була поганою, то люди змушені були голодувати. У спогадах часто згадували заморожену картоплю, яку майже неможливо було споживати. Депортовані мали працювати, жінки переважно виконували важкі роботи, зокрема на шахтах, залізниці, у колгоспах, дереводобувній промисловості. За роботу вони отримували талони, які можна було обміняти на продукти. Лише після смерті Сталіна, у 50-х роках, жителі спецпоселень отримали можливість вирощувати овочі та заводити свійських тварин. Тоді ж з концтаборів почали звільняти в’язнів, які створювали сім’ї з місцевими жителями. Також у ті часи за роботу люди вже почали отримувати гроші. У другій половині 50-х років частина депортованих стала повертатися в Україну.
Операція “Захід” підірвала основи визвольного руху, адже все менше людей погоджувалося на співпрацю з повстанцями. У 1949 році УПА припинила своє існування, перейшовши у підпілля. Повстанці зосередилися здебільшого на антирадянській агітації.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
