RSS
Історія     

Бєлгород був звичайним українським містом, поки не напали більшовики - історик

Бєлгород був звичайним українським містом, поки не напали більшовики - історик

Ще 100 років тому Бєлгородщина була українською територією.

З 22 травня вся Україна уважно стежить за подіями на території росії. Бійці-добровольцы "Російського добровольчого корпусу" та Легіону "Свобода Росії" увійшли спочатку на територію Бєлгородської області, а потім вже й Курської, та заявили про початок звільнення цих земель. У мережі одразу ж зʼявилися меми про Бєлгородську народну республіку та повернення Бєлгорода в рідну гавань. І хоча Україна не претендує на землі поза межами кордонів 1991 року, варто зазначити, що колись Бєлгородщина була українською.
Про історичне минуле Бєлгородщини, ставлення регіону до Москви та можливість відокремлення цих земель від росії виданню "Апостроф" розповів
військовослужбовець ЗСУ, історик Олександр Алфьоров.
- Попрошу вас зробити історичний екскурс подій, що відбуваються на Бєлгородщині. Вони нас мимоволі приводять до сторінки історії. Поговоримо з вами про історичні землі українські – Стародубщина, Бєлгородщина, Курщина – що з цими навколослобожанськими землями? Коли, чиїми і якими вони були? Чому у перехопленнях, які зараз публікуються, ми чуємо там наполовину українську мову, хоча її намагаються видавати за російську?
- Давайте з вами усвідомимо, що 100 років тому відбулися колосальні зміни кордонів України. От путін сьогодні говорить, що Ленін створив Україну, Сталін долучив західні території, пʼяний Хрущов подарував Крим, і на 1991-й рік ми з вами отримали 603 тисячі квадратних кілометрів – мовляв, у нас всі все зробили. Проте у 1918 році, коли існувала Українська держава Павла Скоропадського, територія нашої держави була близько 800 тисяч квадратних кілометрів. Той, хто товаришує з математикою, розуміє, що щось московити не договорили в цьому контексті.
А що ж сталося насправді? Етнічні українські землі простягаються на східну Слобожанщину і північне Полісся. От сьогодні пролунала фраза про Брянщину, Бєлгородщину, Курщину. Брянщина - це Брянська область російської федерації. Це наш колишній Стародубський полк Гетьманщини. Ті міста, де ми теж бачили вхід ще 2 березня, якщо не помиляюся, одного з російських загонів – на території Клінців – власне, ці території є нічим іншим, як частиною старої Гетьманщини. Зауважу, що Стародубський полк у Брянський області більшовики хотіли якомога більше розформувати, бо саме Стародубщина дала для Гетьманщини неймовірну кількість еліт, тому що це був найшляхетніший полк Гетьманщини за кількістю еліт. Тому Стародубщину в 20-х роках розділили між урядами так званих УРСР та РФРСР.
З територією Слобожанщини цікавіше питання, тому що ці території входили до складу нашої середньовічної Української держави Русь під кабінетною назвою Київська Русь. Тоді там була низка поселень, які контролювалися нами. Проте з приходом монголів ці території поступово занепадають, і життя там з'являється в XVI столітті, тому що це було рубіжжя Московського царства та територій, які перебували у васальній залежності від Кримського хана. На ці території масово заходять українські колонізатори, які бачать вільну землю, які не є кріпосними, які отримали права.
І тут, на Слобожанщині розбудовується система полків козацьких, які формально знаходяться під владою московського царя. Одночасно формально вони так само могли знаходитися під владою Кримського хана, тому що ці території були спірними – нічиїми. Московський цар не міг забезпечити їхній захист, а кордон вони проводили за принципом: "А там ще бурячки посадимо".
- Це вже після Переяславської угоди?
- Це 1650-ті роки, після Переяславської ради, яка нічого в історії України не змінила абсолютно, бо ми продовжували битися як з московитами, так тоді і з поляками. Але суть в тому, що ці нічийні землі по суті були величезним землеволодінням, де не було населення. І туди прийшли наші українські пращури, організували п'ять слобідських полків: Харківський, Сумський, Ізюмський, Охтирський, Острогозький. Власне це й називається Слобожанщиною. Сам термін Слобожанщина пішов від слова "Слобода" – тобто вільні землі.
Так і на сьогоднішній день ця Слобожанщина була перекроєна більшовиками в 1919 році, і в України забрали Бєлгород. Коли ми проголосили свою незалежність, і наші війська звільняли територію України від більшовиків в квітні 1918 року, Бєлгород був так само приєднаний до Української народної республіки, а потім пішов до складу Української держави Павла Скоропадського, де і знаходився як звичайне українське місто до грудня 1918 року, поки більшовики вчергове не напали на Україну.
Бєлгород був містом, де розмовляли українською мовою. Багатомовне місто в цілому, але економічно Бєлгород завжди тягнувся до Харкова і був ближчим до наших економічних центрів. Тому жодного спротиву не відчувалося. Те місто, про яке ми чули позавчора, – Грайворон і Грайворонський район – україномовних за переписом 1890-х років там було майже 50%. Все інше – це російська, єврейська і польська мови. Тож в принципі Слобожанщина – це строкатий регіон. І от території східної Слобожанщини, яка опинилася за межами України цю строкатість завжди намагались пояснити російськістю. І через це у нас Бєлгород відійшов, хоча ще українські комуністи сварилися з російськими комуністами в 1919 році, щоб Бєлгород приєднати до української так званої ССР. Тобто навіть у комуністів українських, які слухалися Москву, все одно було яскраве враження, що Бєлгород - це українське місто.
- В які роки нинішня межа кордону утворилася? На момент створення Радянської республіки?
- Ця межа утворилася поступово. Ми можемо зафіксувати основні чинники – це 1920-1925 роки, коли формується східний кордон між Україною, окупованою совєтами і названою УРСР, та РФРСР. Оцей кордон був посунутий якомога західніше для РФРСР, а з територій, які увійшли до складу РФРСР – тобто Брянщина та Слобожанщина східна – провели депортацію населення. Це політика, яка не змінювалася ніколи.
- За вашою оцінкою, наскільки сильно і активно протягом цього століття відбулася асиміляція? Чи для цього регіону якихось особливих зусиль докладала радянська влада, російська влада? Адже зараз ми чуємо ну таку українську говірку, дуже багато питомих слів і вимову, характерну для української мови.
- Ми чули днями повідомлення про Шебекінській район – є таке містечко Шебекіно Бєлгородської області, дуже близько від Харкова. Наскільки я знаю, там існувала так звана козацька церква – тобто церква, яка була від Української православної церкви, і до неї ходили ті, хто не сприймав московську патріархію, величезна кількість людей, які говорили так званою балачкою. Звичайно народна мова, але одночасно з тим наша "г" присутня, присутнє "шокання", поширені популярні імена українські.
Навіть топоніміка цих назв все одно є питомо українською. Ну от Грайворон – розумієте, російською мовою навіть його вимовити неможливо правильно. Тобто це назва, яка в цілому розрахована на пом'якшену літеру "г". Одночасно з тим, є величезна кількість вулиць, названих на честь українців. У Бєлгороді є проспект Богдана Хмельницького, наприклад, є величезна кількість вулиць Сумських, Харківських. Це все є топонімічними варіативами та демонструє їхню прив’язку до Слобідської України.
Безперечно, слід сказати, що в Російській імперії був закон, що містами визнавали тільки ті, де більшість – росіяни. Коли ми говоримо, що існує Бєлгород, а поруч, наприклад, якесь українське село, яке мого мати 5-10 тисяч населення, але не визнаватися містом – це теж політика, специфічна для Російської імперії. Тож сам Бєлгород дійсно є строкатим за національностями. Економічно він був прив'язаний до Слобідської України. По суті, якби його не відділили тоді від України більшовики російські, то ми мали б з вами таке місто на рівні з Сумами, скоріше за все. Справа в тому, що росіяни дуже сильно русифікують свої території, але от Слобідську Україну, на відміну наприклад від Кубані і Донецька, це оминуло. Насправді там такого гніту посиленого чомусь не виробили. Значну кількість населення – українців – звідти виставили, переселили. Проте, наскільки я пам'ятаю з розмов з колегами, з якими спілкувався до 2014 року, то Бєлгородщина, Курщина, Воронежчина мають достатньо високу свідомість про те, що пращури цих людей не належать до Московитського регіону, що це регіон козацький, що вони себе теж асоціюють зі Слобожанщиною, як з ознакою свободи.
- Я вважаю за необхідне зробити від себе таку ремарку, що я точно не веду мову про якусь велику державу. Україна не претендує на території, які не належать до її кордонів 91-го року, і в мене немає жодного сентименту про необхідність повертати якісь території. Але ми в цьому розбираємося зараз для того, аби зрозуміти, чи для якихось політичних зрушень, для якихось втручань є підстави. Якщо дійсно те, що відбувалося вчора, відбувається сьогодні – якась російська організація там починає діяти і заявляє, що вона кілька сіл звільнила від гніту путіна, тоді історичний контекст, певні культурні зв'язки важливі, щоб зрозуміти, які наслідки це може мати. Чи реально ті люди можуть претендувати на культурну автономію чи на якусь таку самосвідомість особливу, порівняно з Москвою. Недарма ж народжуються ці меми про БНР. Це жарт, але у кожному жарті є тільки частка жарту, нам важливо розуміти суспільно-політичну механіку: що відбувається, що може відбутися, виходячи із наявних історичних і суспільних обставин.
- Справді, ми не говоримо про ситуацію зміни українського кордону 1991-го року. Тут треба одразу сказати, що ми знаходимося в міжнародному правовому полі, це перше.
Друге: що ж на цих територіях? Ви знаєте, окрім того, що є абсолютна сепаратизація місцевого регіону від Москви, ці речі базувалися на тому що Москва завжди брала собі все. І от у цих перегонах "брати собі все" несподівано оці території – Бєлгородська, Курська і Воронезька області – змогли самостійно зробити маленьке економічне диво і за рахунок сільського господарства спроміглися розбагатіти так чи інакше. І це всі відчувають в цьому регіоні східної Слобожанщини, що вони піднялися не за рахунок Москви, а за рахунок своїх природних зусиль, пов'язаних з тими самими агрокультурами та власне пташиними фабриками. У них є розуміння, що Москва - це та столиця, яка їх кинула в голодні роки, коли сама розвивалася. Відповідно, тут політичний ефект дуже потужний, і разом із тим, що ми говорили про їхню ментальну відмінність від московитів, то в принципі, як на мене, цей регіон може бути однією з незалежних держав, яка виникне на на території російської федерації після її розпаду. В гіршому варіанті це буде та сіра буферна зона між переможною Україною та росією, що програла.
- У нас є ще південні межі, є місто Таганрог, яке колись було українським, чи не так?
- З Таганрогом більш суперечлива ситуація. Дійсно, його входження до території України піддавалося певній суперечці з боку війська Донського, і ця територія вважається суперечливою. Проте Таганрог – дійсно місто, яке заселяли українці. Це було дійсно важливе місто для України, і тепер, бачите, він приймає українських полонених в тюрмах. Все змінилося. З Таганрогом все набагато складніше. Проте південні землі – Таганрог і Кубань – в принципі наприкінці 1918-го року вже майже увійшли до складу Української держави Павла Скоропадського на правах широкої автономії.
Підготувала Рина ТЕНІНА

28.06.2023    

Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!


Поділитися новиною

Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели": Телеграм-канал Фейсбук группа


*Залишити коментарі можуть зареєстровані користувачі Facebook.

-->
Угору