Москва споконвічна

Уявіть, що історію Франції вивчають виключно як історію, наприклад, Провансу, діставшись до міста Парижа лише через 400 років? Так от саме за таким принципом вивчається історія росії. Береться історія регіону, завойованого Москвою 700 роками пізніше (Новгородської республіки), потім береться історія взагалі іншої держави (України) і все це гордо називається стародавня історія росії. Про те, що відбувалося на момент приходу до Києва русів Олега – практично ні гу-гу. Несправедливо?

Ми усунемо цю несправедливість і розглянемо, які народи та держави існували на території росії в ті часи.

Згадуючи тезу про те, що предки сучасних українців колись платили данину хазарам, російські історики та пропагандисти постійно забувають додати, де ці хазари знаходилися територіально. А знаходилися вони на території Поволжя та Передкавказзя, на теренах від Дніпра до Уралу, зі столицею на Волзі. Те на території сучасної росії. Таким чином, як не крути, але історія Хазарського каганату - це частина історії сучасної росії. Хто такі хазари – історики сперечаються досі. Повість Тимчасових літ називає їх нащадками скіфів: «прийшли від скіфів, тобто від хозар». Домінуюча думка в сучасній російській науці, хозари – тюрки, племінний союз огурів, савірів та алтайських тюрків. Існує і безліч інших версій. Держава хозар – могутній Хазарський каганат був уламком іншої величезної держави – Тюркського каганату. Коли останній упав під ударами військ Китаю, частину його території було взято під контроль елітою хозар. Вже VII столітті хазари дуже успішно воювали проти Персії.

Чим займалися хозари? Здебільшого – воювали. Постійними їх противниками були Персія та Візантія. Алани, булгари, угорці, буртаси, слов'яни та народ русь (згідно з арабськими джерелами) платили хазарам данину. Не до кінця зрозумілі стосунки хозар зі своїми північними сусідами – фінно-угорськими племенами мокші, ерзі, черемісами та іншими. Однак, враховуючи, що одним із джерел доходу хозар була работоргівля, можна припустити, що ці народи регулярно ставали об'єктом атаки. Принаймні, Новгородська республіка язичниками-фінами торгувала багато років і хрестити їх початку (християн у рабство продавати було не можна) лише коли тим самим зайнялися Лівонські лицарі-хрестоносці.

Торгівля була значним джерелом доходів для каганату – держава хозар контролювала кілька торгових шляхів, зокрема Волзький і «З варяг у греки». По суті, основою економіки каганату були торговельний транзит та данина із завойованих народів.

Причина, через яку хазари стали об'єктом різноманітних спекуляцій – їхня віра. Довгий час Хазарський каганат залишався мультирелігійною державою – в ньому чудово вживалися і зороастрійці, і язичники, і мусульмани, і православні християни (візантійські), і навіть християни-аріани (кримські готи). Однак наприкінці VIII ст. релігією еліти Хазарського каганату став іудаїзм.

Своїм розвитком іудаїзм вдячний насамперед мультирелігійності каганату. Якщо у Персії юдеїв переслідували мусульмани, а Візантії – християни, у каганаті таких проблем був і багато юдейські сім'ї переселилися туди, створивши великі громади. З каганатом також пов'язана діяльність єврейських торговців – рахдонітів, що були на той час основним каналом зв'язку Сходу із Заходом.

Хазарський цар Обадія встановив іудаїзм певною мірою, як альтернативу мусульманству (тобто релігії Персії) та християнству (християнською була Візантія). Однак у каганаті ці дії викликали бурю невдоволення і привели до результату з каганату булгар, угрів-угорців та частини самих хозар – каварів. Виникли проблеми між правлячою елітою та армією – вона була переважно мусульманською. У цей період з-під контролю хозар пішли землі слов'ян – полян, древлян та інших, оскільки взяли під контроль русами Хельга (Олега) і малолітнього кагана Інгвара (Ігоря). Звідси розпочала свою історію Київська Русь.

Про те наскільки глибоко проникнув іудаїзм у суспільство хозар – думки різняться. Історики Ізраїлю вважають, що проник глибоко, проте російські історики наполягають, що юдейською була лише правляча еліта.

Очевидно, саме релігія хозар є причиною, через яку російська наука всіляко намагається дистанціюватися від держави, яка знаходилася прямо на її території. Імперія «риси осілості» не може змиритися з тим, що вона – один із уламків середньовічної юдейської держави хозар.

Згадки про східних та північних сусідів слов'ян – народів фіно-угрів зустрічаються з перших розділів Повісті Тимчасових років. За збігом обставин саме ці народи населяли всю північну частину сучасної європейської росії. «А ось інші народи, що дають данину Русі: чудь, міря, весь, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям».

Фінно-угорські народи і зараз живуть у російській федерації, за переписом їх близько 3,5 мільйонів людей. У цьому слід пам'ятати, як визначається росії національність. Віктор Цой, маючи корейця – батька та білоруску – матір, за паспортом був 100% російським. Є всі підстави вважати, що насправді фінно-угрів у росії в десятки разів більше – проте вони змішалися зі слов'янським населенням і свою свідомість давно втратили. З трьох існуючих нині фінно-угорських держав, дві – Естонія та Фінляндія своїм існуванням завдячують тому факту, що свого часу потрапили під владу католицьких та лютеранських Швеції та Данії. Племенам їхніх сусідів – іжори, води, вепсів, мері та муроми пощастило значно менше – вони потрапили під владу Московії. Мері і муроми більше немає, інші ж стрімко зникають.

Чим займалися фінно-угри за часів відділення Русі від Хазарського каганату? Здебільшого – полюванням та збиранням. Селилися вони вздовж річок у лісах, добували звіра та рибу, збирали інші дари природи.
Землеробство серед фінно-угорських племен було розвинене мало, і мабуть особливої ​​потреби в ньому не було - величезні простори лісів могли прогодувати їх і так. Крім того річки були транспортними шляхами, саме ними переважно проходили всі пересування.

При цьому не варто сприймати племена фінно-угрів, на кшталт таких індіанців, які виглядали дикунами навіть для тодішньої Русі. Перший період існування держави Русь фіно-угорські племена часто виступали військовими союзниками Києва. У війську Олега ми зустрічаємо представників чуді, мері, муроми та весі. У поході Олега на Візантію згідно з ПВЛ у 907 р. брали участь чудь та міря. Представники чуді воювали у війську князя Володимира.

Враховуючи те, що до приходу до Києва народу русь, згідно з ПВЛ з фінно-угорських племен «збирали данину варяги», то просто їх грабували, можливо, тісна дружба фінно-угрів зі слов'янами мала на меті якраз захист від вікінгів-норманів.

Потрібно додати, що тодішні фінно-угри - далеко не тільки лісовики з дрімучих хащів. На момент приходу русів Олега вже існували фінно-угорські міста: «в Ростові – міря, у Білоозері – весь, у Муромі – мурома». Нагадаю, що Новгорода, згідно з дослідженнями археологів, тоді ще й у проекті не існувало. Керували фінно-угорськими племенами їхні царі – у кожного народу називався по-своєму.

Взагалі фінно-угорське коріння має багато російських казок (хатинка на курячих ніжках) і пісні (всі ці «люлі-люлі»). Фінно-угорські легенди проникли в казки Олександра Пушкіна (у Лукомор'я дуб зелений, золотий ланцюг на дубі тому…). Живучи серед фінно-угрів у своїх маєтках і вихований нянею-іжоркою (та сама Арина Родіонівна), Пушкін саме їхню культуру сприймав як споконвічно-російську. Хоча мав звичку називати Петербург та околиці «чухляндією», маючи на увазі, що стоїть тодішня російська столиця на фінсько-угорських землях.

Фінно-угр «пощастило» приблизно так само, як індіанцям, на територіях яких блідолиці знайшли золото. Їхні ліси були багаті лісовими бджолами та хутровим звіром. Нагадаю, що хутро та віск були саме тим продуктом, на торгівлі яким пізніше процвітала Новгородська республіка, а Іван Грозний свого часу встановив на торгівлю воском царську монополію – віск із Московії у вигляді свічок горів у храмах усієї Європи.

Але це було згодом.

За дивним збігом обставин біля сучасної росії власне слов'янські племена мало проживали. Винятком є ​​території Новгородської та Псковської республік, окупованих Московією та околиці Смоленська заселені на той час кривичами – предками сучасних білорусів. І все. російська наука виділяє ще одне плем'я – в'ятичів, яке вона завзято називає слов'янським. Відповідно до російської історії саме в'ятичі заселили територію на берегах річок Москви та Клязьми – тобто землі сучасного міста Москва. Артефакти в'ятичів знайшли на Боровицькому пагорбі – тому самому, де розташований Московський Кремль.

Повість Тимчасових років дає в'ятичам веселу характеристику: «А радимичі, в'ятичі та жителі півночі мали спільний звичай: жили в лісі, як і всі звірі, їли все нечисте і сором'язливі при батьках і при невістках, і шлюбів у них не бувало, але влаштовувалися ігрища між селами, і сходилися на ці ігрища, на танці і на всякі бісівські пісні, і тут умикали собі дружин за змовою з ними; мали ж по дві та по три дружини. І якщо хтось помирав, то влаштовували по ньому тризну, а потім робили велику колоду, і покладали на цю колоду мерця, і спалювали, а потім, зібравши кістки, вкладали їх у невелику посудину і ставили на стовпах дорогами, як роблять і тепер ще в'ятичі».

Але цікава деталь. Перераховуючи племена слов'ян, автор Повісті Тимчасових років не називає серед них в'ятичів: «Ось тільки хто говорить по-слов'янськи на Русі: поляни, древляни, новгородці, полочани, дреговичі, жителі півночі, бужани, прозвані так тому, що сиділи по Бугу». Про в'ятичі ПВЛ повідомляє так: «Радимичі ж і в'ятичі - від роду ляхів. Адже були два брати у ляхів – Радім, а другий – Вятко; І прийшли вони й сіли: Радимо на Сожі, і від нього прозвалися радимичі, а Вятко сів із родом своїм по Оці, від нього дістали назву в'ятичі». З цієї фрази роблять висновок про слов'янське походження в'ятичів. Однак очевидно – йдеться про те, що деякі слов'яни із заходу свого часу захопили владу над народом, який став згодом в'ятичами. Але ким були ці самі в'ятичі?

Відповідь на це питання дала антропологія, причому, як не дивно – радянська та російська. Академік РАН та кавалер ордена Дружби народів, антрополог Тетяна Алексєєва стверджувала: «Основу в'ятичів та поволзьких кривичів становлять фіно-угорські племена». З висновком радянського та російського академіка не згодні багато вчених. Наприклад, кандидат історичних наук археолог Тетяна Нікольська стверджувала, що в'ятичі – балти та найближчим до них народом були не галявини з Дніпра, а сусіднє їм плем'я голядь.

Кому насправді припадали рідні в'ятичі – сучасним фінам та естонцям або сучасним латишам (балтам), залишимо вирішувати фахівцям. Висновки російських учених і так сказують прихильників скріпної версії історії – у росії їх нещадно критикують.

Адже якщо прийняти версію про неслов'янське походження в'ятичів, доведеться визнати, що окрім окремих територій окупованих Москвою, жодні слов'яни в момент державотворення Русь на території росії не проживали і близько. Сучасні слов'яни в росії, населення настільки ж корінне, як білі англосакси протестанти – споконвічне населення США.

Реально корінним населенням росії слід вважати нащадків кочівників, представників фіно-угорських та балтських народів. І – юдеїв.
Підготувала Рина ТЕНІНА