У них уже немає майстерень, де можна було б вільно творити й виставляти полотна, немає й багатьох створених раніше робіт. Ба більше – у них немає уже й власного даху над головою: їхні домівки в окупації або під постійними обстрілами. І, попри все, ці митці не втратили здатності помічати красу, відображати її на полотні й папері.
Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» розповідає про трьох художників
із зони тривалих обстрілів – з Сєвєродонецька, Нікополя та Харкова. Усі
троє зараз живуть у Дніпрі й беруть участь у Всеукраїнській виставці
акварелі «Весняний розмай».
Плете маскувальні сітки й малює акварелі
74-річний Борис Романов із Сєвєродонецька, що на
Луганщині, – визнаний художник-графік. Майже 40 років займається
гравюрою, зокрема створює екслібриси (тобто гравюри у вигляді
мініатюрного графічного зображення, які засвідчують приналежність книжки
певній людині або бібліотеці). У лютому 2022-го митець якраз готував
свої роботи до відправлення в Київ, але розпочалася повномасштабна
війна.
Під обстрілами Борис Романов з дружиною прожили більш ніж місяць. У
місті зникли опалення й вода, за харчами в магазинах стояли черги,
гуманітарку також швидко розмітали, згадує він. Зрештою вирішили
виїжджати.
Борис Романов з дружиною
З собою майже нічого не взяли – лише пляшку води, шматок сала та
набір для акварелі, розповідає Романов. Розраду, каже він, на новому
місці знайшли в роботі – ходять плести маскувальні сітки до
волонтерської групи «Павучки Дніпра».
«Встаємо зранку, їдемо до «павучків», там дуже гарний колектив,
атмосфера доброзичливості й підтримки. Це щодня, у будні. А субота й
неділя, ми так вирішили, – «вільний час». Це час для малювання», –
зазначив Борис Романов.
"У мене немає майстерні, тому в тих умовах, які є, намагаюся творити". Борис Романов
Створювати нові екслібриси в евакуації, ділиться він, немає змоги –
інструменти та обладнання лишилися вдома. Тому зараз його стихія –
технічно простіша акварель.
«Я завжди казав, що екслібрис – це для розуму, а акварель – для душі.
Це відпочинок від роботи. Натхнення і умов для того, щоб робити щось
серйозне, немає. Екслібрис – більш серйозне, це маленька картина, там є
сюжет, «згусток». А акварель – це природа… Багато акварелей уже тут
зроблено – до сотні за рік. У мене немає майстерні, тому в тих умовах,
які є, намагаюся творити. Немає ні етюдника, нічого. Роблю начерки. Або,
якщо щось сподобалося, – на телефончик, раз, клац. А потім вже
обробляю», – ділиться майстер.
«Повернення», Борис Романов
Частина його робіт, створених уже на новому місці, – це спогади про рідні краї.
«Акварель «Повернення». Зображені лебеді… Це сюжетна робота.
Повернулися птахи, і ми хочемо повернутися. Птахи повернулися – і вони
здивовані: на озері щось неприродне, щось стирчить. А, то – міна… А це
робота – з пролісками. На тому боці – Лисичанськ, а це – Сіверський
Донець. Усе синьо від пролісків. Так приходить у нас весна», – розповів
Романов.
«Так приходить у нас весна»
З любов’ю, каже художник, працює й над циклом «дніпровських»
краєвидів. На цих акварелях – непарадні вулички міста, яке його
прихистило, і річка.
«Дніпровські замальовки» – так я назвав цей цикл. Це над Дніпром –
район Сухачівки... Красу можна знайти в будь-чому, головне – захотіти
побачити. Дніпро мені подобається, це мальовниче місто, тільки дуже
шкода, що багато старих будинків занедбані», – каже він.
Із циклу «Дніпровські замальовки»
Виставка в дніпровському Будинку мистецтв – це шоста його експозиція після евакуації, підрахував майстер.
«Кажуть: художник працює для народу. Воно врешті, може, і так.
Приємно, коли твою роботу бачать інші. Але я працюю, тому що це мені
приємно, це мені подобається. Бо я без цього не можу… Вдома – поки наш
будинок більш-менш цілий. Але що буде далі? Контрнаступ може знести… На
жаль, там, удома, лишилося чимало людей, які не чекають на Україну», –
говорить митець.
«У сусідній будинок прилетів снаряд»
Художник
Костянтин Поддубко
народився й виріс у
Криму, в Алушті. Може, тому, каже 63-річний митець, він так любить
зображувати море. А, втім, велика частина його життя минула в Нікополі.
Там він жив, творив, виставляв і продавав роботи, вів заняття з учнями в
дитячій студії. Планував чергову виставку мартиністики, але розпочалося
повномасштабне вторгнення.
Костянтин Поддубко і його роботи
«Насправді війна для мене розпочалася давно, 2014-го. В Криму у мене
була мама, зараз там лишилася сестра, двоюрідні сестри... Було
передчуття чогось лихого, так і сталося. Перші вибухи ми почули 24
лютого. Спочатку бахкало десь за містом, було чутно. Потім у передмісті –
вибухи, дим. Спочатку по околицях били, потім почало в центр прилітати.
Сусіди ховалися, ми сиділи за двома стінами», – розповідає художник.
У таких умовах було неможливо не тільки творити, а й жити. У червні в
сусідню багатоповерхівку вдарив снаряд, а в їхньому будинку повилітали
вікна, розповідає митець. Тоді Костянтин з дружиною вирішили виїжджати з
Нікополя до Дніпра, до однієї з двох доньок.
Художник розповідає: від ідеї взяти з собою роботи й усі матеріали для творчості довелося відмовитися.
«Великі картини, полотна залишилися вдома, в майстерні. Близько 300
робіт. З собою про всяк випадок прихопив лише акварелі. Ми зібралися
швидко, за чотири години, забили вікна – і поїхали. Донька давно
кликала, наполягала, щоб не сиділи під обстрілами», – каже він.
На відкритті виставки
Художник говорить, що зараз він повернувся до творчості, але пише
дуже мало. На виставку до Будинку мистецтв відібрав шість своїх робіт –
усі були створені ще до повномасштабної війни.
«Три акварелі й три роботи в змішаній техніці – гуашшю. Для мене це –
експеримент. Квіти – писав їх з натури. Кульбаби – з галявинки,
тюльпани – на день народження подарували... А ті роботи, які я намалював
тут, я поки не показую. Має минути час. Але по-свіжому помилок не
бачиш, згодом помічаєш, тоді виправляєш», – зазначає майстер.
"Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу квіти, щось вигадую". Костянтин Поддубко
Зараз митець готується до персональної виставки, яка планується тут
же, в Дніпрі, у Будинку мистецтв. Каже: творчість рятує від зневіри.
«Дуже допомагає творчість переживати війну. Відволікаєшся. Пишу
квіти, щось вигадую... Несумне. Є художники – вибухи показують, танки...
Мені це важко. Я не пишу війну, хоча колись, ще в училищі, займався
батальним живописом (живопис, який показує військові дії – ред.). Спершу нам треба все це пережити», – говорить він.
«Війна дивним чином виставляє пріоритети»
Олена Середа – художниця з Харкова, яка була
вимушена переїхати до Дніпра. На виставці акварелей – одна її робота.
Тут же, у Будинку мистецтв, діє персональна експозиція мисткині – «Рік у
житті». Усі твори написані за рік великої війни.
Олена Середа, художниця з Харкова
Олена розказує: 24 лютого застало її в Харкові. Їхній район –
П’ятихатки – одразу опинився під обстрілами. Вулицею йшла російська
техніка, згадує, її спинили бійці Збройних сил.
"Моїй родині на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося вибратися з Харкова". Олена Середа
«Російські танки та бої були на вулицях нашого району. У нашому
будинку – дірка… Війна – одна з найстрашніших речей у світі. Моїй родині
на обстріляній машині з пробитим бензобаком важко, але вдалося
вибратися з Харкова. Уже майже рік живу в родичів, за що безмежно їм
вдячна. Війна дивним чином виставляє пріоритети, що у твоєму житті
головне, а що другорядне. Головне для мене – щоб були живі та здорові
близькі люди. Важливо також, попри все, займатися улюбленою справою», –
каже художниця.
«Острови», Олена Середа
Олена Середа малює з двох років. Навчалася у студії образотворчого
мистецтва та в художній школі. Зараз – магістр Харківської академії
дизайну та мистецтв. Каже: з її останнього року переживань та роздумів
народилася серія графічних робіт.
«Серія «Крихкість тиші» – це про звичні речі, про тишу, про нормальні
людські речі, про прості речі, які цінні і можуть в один момент бути
зруйновані», – зазначила авторка.
Цикл про війну
Проте найбільше, говорить Олена, їй подобається працювати в техніці олійного живопису.
«Цей матеріал живий, теплий та пластичний. Ним можна ліпити, як у
скульптурі. Напевно, найбільше мені подобається зображати людей, їхній
внутрішній світ та взаємини. Я – постійно в пошуку нових сюжетів та форм
їхнього уявлення. Вважаю, що цей постійний пошук і є творчістю», – каже
авторка.
На персональній виставці Олени Середи
За цей рік художниця кілька разів представляла свої роботи жителям
Дніпра, зокрема на виставках «Мистецтво нескорених» у Будинку мистецтв
та «Прямуй за світлом» в арткафе. Зараз працює над серією на вічну тему –
кохання. А ще – чекає на завершення війни.
«Після війни насамперед зустрінемося з друзями та вип’ємо за нашу
перемогу. Святкуватимемо у Харкові, на найбільшій площі Європи – площі
Свободи», – ділиться мрією Олена.