Як Сталін готував третю світову війну, але не встиг

Маловідомо, що після перемоги над нацистською Німеччиною Сталін готував "останній і рішучий бій" - зрозуміло, зовсім не з метою самопожертви. Світове володарювання було метою його життя упродовж десятиліть — починаючи з 1917 року, в 1920-і й 1930-і, зазначає видання  DSnews.ua.

Проте війна з Німеччиною, як відомо, пішла не за планами радянського керівництва, але вже на той момент, коли кінець сутички з Райхом ще тільки виднівся вдалині, кремлівський вождь на Тегеранській конференції спробував схилити союзників до дивного заходу - винищування майбутнього полоненого командного корпусу Вермахту. Ділячи шкуру ще недобитого ведмедя, за вечерею він пропонував стратити від 50 до 100 тисяч офіцерів і сержантів.

Рузвельт спробував обернути все на жарт, а нажаханий Черчіль відхилив пропозицію "германської Катині". Навряд чи можна якось інакше пояснити подібну ініціативу вождя, окрім як його бажанням запобігти швидкому відтворенню німецької армії союзниками. Адже він не з чуток знав, наскільки важкою перешкодою вона стане при задуманому ривку до Лісабону.

19 листопада 1944 року, коли британо-американські війська вже звільнили Францію, Сталін інструктував лідера тамтешніх комуністів Моріса Тореза стосовно червоних партизанів: "…Треба перетворити озброєні загони в іншу організацію, в політичну організацію, а зброю треба сховати. …

Наприкінці січня 1945 року, в дні, коли Червона армія проводила Вісло-Одерську операцію, глава Комінтерну Ґеорґій Дімітров зробив щоденниковий запис про прийом на сталінській дачі. Були присутні кілька керівних югославських і болгарських комуністів, а також ланка радянських наближених вождя, який під час одного з тостів припустився відвертості: "Криза капіталізму виявилася в поділі капіталістів на дві фракції - одну фашистську, іншу демократичну (курсив в оригіналі. - О. Г.). Альянс між нами та демократичною фракцією капіталістів відбувся тому, що остання була зацікавлена в запобіганні пануванню Гітлера, оскільки цей жорстокий стан довів би робітничий клас до крайнощів і до повалення самого капіталізму. Зараз ми об’єднані з однією фракцією проти іншої, але в майбутньому ми також будемо проти першої фракції капіталістів".

Про те, що подібні настрої витали також і в армії, згадував фронтовик Давид Самойлов: "Варіант подальшого походу на Європу – війна з нинішніми союзниками – не здавався неймовірним ні мені, ні багатьом з моїх однополчан. Воєнне щастя, відчуття перемоги і непереможності, наступальний порив, що ще не вичерпався, - усе це підтримувало відчуття можливості й здійсненності завоювання Європи. З таким настроєм в армії можна було не зупинитися у Берліні".

Але обачному Сталіну хизування було непритаманне. Він розумів, що спочатку потрібно зализати рани і підготувати радянські країну і армію до походу проти нових супротивників. Про його наближення Сталін езоповою мовою заявив на зборах виборців Сталінського виборчої округи Москви 9 лютого 1946 року. Надрукована в газеті "Правда", його промова містила чимало войовничої риторики, але найвідвертішою була якраз вступна частина: "Війна виникла як неминучий результат розвитку світових економічних і політичних сил на базі сучасного монополістичного капіталізму. …Капіталістична система світового господарства таїть в собі елементи загальної кризи і військових зіткнень… Мабуть, можна було б запобігти військовим катастрофам, якби була можливість періодично перерозподіляти сировину і ринки збуту між країнами згідно з їхньою економічною вагою в спосіб ухвалення погоджених і мирних рішень. Але це неможливо здійснити за нинішніх капіталістичних умов розвитку світового господарства". Відповіддю на цей виступ стала знаменита Фултонська промова Черчіля про "залізну завісу".

У 1948 році Сталін дохідливо пояснив комуністичним лідерам Болгарії і Югославії перспективи розвитку міжнародної ситуації і необхідність підтримки громадянської війни в Греції: "Ви не повинні боятися якогось "категоричного імперативу" з питання мор[ального] боргу. У нас таких катег[оричних] імпер[ативів] немає. Усе питання полягає у балан[сі] сил. Якщо ти в змозі – бій. Якщо ні – не приймай бою. Ми прийм[аемо] бій не тоді, коли хоче супротивн[ик], а тоді, коли це в наш[их] інтересах".

Розгорнувши випуск хімічної та біологічної зброї, створивши власну ядерну бомбу, Сталін не виключав того, що ініційована ним війна в Кореї може перерости в ґлобальну бійню. Про це він відверто писав Мао Цзедуну на початку жовтня 1950 року: "США все ж через престиж можуть втягнутися у велику війну, …отже, втягнуть у війну Китай, а тоді ж втягнеться у війну і СРСР… Чи варто цього боятися? Як на мене, не варто, оскільки ми разом будемо сильніші, ніж США і Англія. Якщо війна неминуча, то нехай вона буде тепер".

Після нападу Північної Кореї на Південну командування американських ВПС пропонувало нанести контрудар не по Пхеньяну, а по військових заводах Уралу і Сибіру. Але обережні політики відхилили цю ініціативу, оскільки, як і зараз, не бажали ескалації. Адже окрім цього між СРСР і КНР на початку 1950 року було ухвалено пакт про взаємодопомогу і… у кінці 1950 року зі вступом "добровольців" Мао конфлікт в Східній Азії став китайсько-американською війною.

Цього Сталін і домагався, вправно стравивши найбільшу націю світу з найбагатшою. Подібний прийом він уже випробував в 1939 і 1941 роках, коли пактами про ненапад з Німеччиною і Японією спровокував планетарну м'ясорубку. У 1950 році він знову залишив собі роль третього, що радіє. Тим більше, що згідно з донесеннями, які лягали йому на стіл в грудні, реактивні літаки МіГ-15 виявилися ефективні не лише проти "суперфортець" (B-29 Superfortress), але і винищувачів їхнього супроводу. Американська ядерна відповідь ставала тепер не такою страшною.

Чисельність контингенту США в Кореї незабаром перевищила кількість американських солдатів, розміщених в Європі. СРСР нарощував постачання озброєнь і в'єтнамським повстанцям – як руками Мао, так і безпосередньо – щоб відтягнути з жаданої Європи ще й частину французьких військ.

Радянський Союз отримав ще одну п'ятирічку для розробки термоядерної бомби і підготовки удару, в якому важливу роль повинні були зіграти збройні сили сателітів.

Пізно ввечері 9 січня 1951 року в Кремлі почалася нарада військово-політичного керівництва СРСР і п'яти центральноєвропейських країн "народній демократії". Згідно із записом міністра оборони Румунії Еміля Боднараса, Сталін намітив терміни Третьої світової: "Той факт, що Сполучені Штати будуть прив'язані до Азії впродовж найближчих двох-трьох років, є дуже сприятливою обставиною для нас, для світового революційного руху. Ці два-три роки ми мусимо вміло використати". Далі вождь дав "молодшим братам" ряд вказівок, сенс яких можна звести до перетворення своїх держав на казарми поряд з військовими заводами: "Ви в країнах народної демократії повинні протягом двох-трьох років створити сучасні та потужні армії, які мають бути боєздатними до кінця трирічного періоду". З перервами засідання тривало до пізнього вечора 12 січня, коли сталінські пропозиції було уточнено і схвалено. Польський учасник цієї зустрічі Едвард Охаб згадував у бесіді з журналісткою Терезою Троянською: "З важким серцем ми сприйняли ці "пропозиції" і перспективи, які з них випливали".

Після 13-річної перерви в жовтні 1952 року був скликаний XIX з'їзд КПРС. Сталін присвятив свою промову міжнародному становищу і навіть завуальовано вказав напрям майбутнього першого удару: "Коли товариш Торез або товариш Тольяті заявляють, що їх народи не воюватимуть проти народів Радянського Союзу, то це є підтримка, передусім підтримка робітників і селян Франції та Італії".

Назвавши СРСР "ударною бригадою світового революційного руху", вождь підкреслив, що КПРС і зарубіжні компартії надають один одному взаємну підтримку у справі "звільнення": "На особливу увагу заслуговують ті комуністичні, демократичні або робітничо-селянські партії, які ще (sic! – О. Г.) не прийшли до влади і які продовжують працювати під п'ятОю буржуазних драконівських законів. … Однак їм не так важко працювати, як було важко нам, російським комуністам, в період царату… Проте російські комуністи вистояли, не злякалися труднощів і домоглися перемоги. Те ж саме буде з цими партіями". Далі вождь заявив, що буржуазія відійшла від лібералізму і "продає права й незалежність нації за долари": "Ці обставини повинні полегшити роботу комуністичних і демократичних партій, що не прийшли ще (sic! – О. Г.) до влади".

Дочка Сталіна Світлана Алілуєва згадувала, що в той період вождь "… був озлоблений на цілий світ… Зимою 1952-1953 років морок згустився до межі. … До всього безумства додавалося ще брязкання зброєю. З дріб'язкового приводу посла США Джорджа Кенана було вислано з Москви. Один полковник, артилерист, товариш моїх братів (ймовірно, йдеться про прийомного сина Сталіна Артьома Сєрґєєва. - О. Г.), довірчо сказав мені тими днями: "Ех, зараз би самий час почати, щоб відвоюватися, - доки живий твій батько. Зараз ми непереможні!" Про це жахливо було подумати серйозно, але, очевидно, такі настрої були й в уряді. Люди боялися висловлюватися, все стихло як перед грозою".

Але грім гримнув в голові у Сталіна – 1 березня його розбив інсульт. Крововилив в мозок. Залякана охорона й соратники зволікали з викликом лікаря. Чого вони побоювалися більше: що генералісимус видужає і таки вчинить кінець світу, або ж того, що, оклигавши, він потлумачить звернення до ескулапа спробою усунути його від влади?

З часом став вимальовуватися варіант вже гарантованої загибелі усіх відповідальних осіб: вождь сам міг отямитися і розгніватися через ненадання допомоги. Тому медиків викликали, але врятувати деспота вони були не в змозі. Майже п'ять діб він провів в жахливих муках, включно з кривавою блювотою. Проте, за свідченням дочки, кремлівський вождь намагався працювати навіть на смертному одрі: "Обличчя потемніло і змінилося, поступово його риси ставали невпізнанними, губи почорніли. (…) Агонія була страшною. Вона душила його в усіх на очах. У якийсь момент – не знаю, чи так насправді, але так здалося – очевидно в останню вже хвилину, він раптом розплющив очі і обвів ними усіх, хто стояв навкруги. Це був жахливий погляд… І тут, – це було незрозуміло і страшно… – тут він підняв раптом догори ліву руку (яка рухалася) і чи то вказав нею кудись вгору, чи то погрозив усім нам. Жест був незрозумілий, але загрозливий…".

І через десятиліття образ колишнього головнокомандувача жахав його найближчого соратника В’ячеслава Молотова уві сні. Психологи відзначали, що в обіймах Морфея людина найчастіше бачить якраз те, про що наяву наполегливо хоче забути. Ймовірно, саме тому Молотов описав сцену в Армагедоні у відповідь на питання журналіста Фелікса Чуєва, чи відвідує його Сталін ночами: "… Іноді насниться. І якісь абсолютно незвичайні умови. У якомусь зруйнованому місті… Ніяк не можу вийти… Потім зустрічаюся з ним".
Підготувала Рина ТЕНІНА