Про божевільного сусіда, мову та концерти під час війни: інтерв'ю з фронтменом гурту "СКАЙ"

- Наразі триває тур гурту на підтримку альбому "Напролом". Позаду концерти в 19-ти містах України. Сьогодні ви в Одесі. На вашу думку, як змінилася публіка за час повномасштабної війни? Чи складніше зараз грати?

- Набагато ми стали синхронніші, єдині стали. Тобто, мається на увазі, що єдність однозначно більша. Раніше, до війни, виступаючи в Дніпрі чи в Одесі, на "Слава Україні" відгукнулося людей дуже мало. Зараз "Героям Слава" - це синхронно, гучно, впевнено і в усіх містах. Але шкода, що такою ціною. Тому продовжуємо допомагати перемагати.

- Звісно, було. Ми не змогли б три тури підряд, а це десь 65 концертів, обійти всі тривоги. Ми зупиняли концерт, проходили в укриття, спускали в фойє, грали з людьми, співали. Однозначно, під час тривоги не маємо право продовжувати концерт взагалі далі. Адміністрація говорить нам, куди можна піти і ми туди йдемо. Людей ми не лишаємо самих, продовжуємо грати. У нас є акустичні гітари, тамбурин, є кахон, є шейкери, різні акустичні історії. І блекаути були в минулому турі з симфонічним оркестром. І резервні генератори, за допомогою яких ми продовжували. Але, ви знаєте, коли вимикалося світло, то люди із задоволенням співали, просто співали, без підключки. Ми перечікували це переключення і потім продовжували ще з кращим настроєм. Веду до того, що насправді нас українців нічого не зможе вбити - це 100%. Ми найсильніші, однозначно. Нам головне втримати це, цінувати, поважати, і навчитися жити і перемагати.

- З початку повномасштабного вторгнення рашистів ми вже зібрали і передали на суму більше, ніж 13 мільйонів гривень. За хештегом #допомагаємоперемагаємо на наших сторінках у соціальних мережах можна чітко простежити нашу активність, починаючи з повномасштабного вторгнення. Це фіксовані платежі на благодійні фонди різні, так само це конкретно офіційні прохання від частин, батальйонів і т.д. Це БПЛА, це автівки, різні снайперські історії, коптери. З 15 квітня ми почали співпрацю з фондом "Здоров‘я українського народу", безпосередньо з програмою "Врятуй кінцівку". Ми збираємо на операції наших поранених військових. Вже назбирали близько пів мільйона гривень.

- Це найважче, це сльози. Мається на увазі, що це страшна повага. Це коли хлопці посміхаються, а ти плачеш. Плачеш від поваги і вдячності їм, і тебе це ще більше мотивує їхати далі, допомагати, передавати, перемагати. Тому наші хлопці і дівчата, хто віддав своє здоров’я задля того, щоб ми були на своїй землі живі, заслуговують на якісний ремонт, на якісні операції. Сама програма "Врятуй кінцівку" її мета – це збереження кінцівок, не ампутація, а збереження. Тобто, це ендопротези внутрішні, я вже трохи в курсі. Є екзопротези - це зовнішні, а є ендопротези - це пластини, внутрішні протези, які дозволяють зберегти кінцівку. І це набагато дешевше, ніж ампутація, і зручніше, звісно. Звісно, є різні випадки, коли вже немає що рятувати, але більшість це, все ж таки. Ця програма передбачає врятувати кінцівку, зібрати кошти і врятувати саме кінцівку, щоб наші воїни мали якісне, повноцінне життя. 99% наших бійців в госпіталях, а я вже трошки покатався, хочуть стати в стрій назад і нищити рашистів. Це викликає дику повагу і респект.

- Відбулася прем‘єра пісні "Напролом". Хто надихнув на написання цієї пісні? Знаємо, що є певна історія.

- Так, вона не висмоктана з пальця. У мене є товариш, він полярник на станції Вернадський. Він просто заговорив про пісню для полярників у свій час, показував різні фото і т.д. А потім почалась війна і я знаю, що багато полярників пішли в ЗСУ. Ось так і народилася по суті пісня "Напролом". Там частина тексту складена, зредагована з реальних листів полярників додому. Це такий своєрідний фетишизм, деколи полярники принципово відправляють додому конверти. Так, вони йдуть місяць, але є таке. Звісно, емейли є, але є такі листи. Я отримав ці фотографії, відредагував, написав перший куплет, а другий куплет - це вже військова тематика. Але пісня має посил один – напролом, у нас єдиний шлях, тому що в нас дурний, божевільний, неадекватний сусід. Іншого в нас шляху немає.

- Ви знаєте, людина це таке створіння, що те, що нас не вб’є, зробить нас сильнішими.

- "Тебе це може вбити" я зараз співаю "наша армія зможе їх вбити" або "ми зможемо їх перебити". Я можу сказати точно, що спочатку це був шок, але все одно потім треба просто прийняти це, що і більшість українців зробили. Прийняти це і рухатись далі. Допомагати і перемагати, однозначно. Ти приймаєш це і тоді в тебе на рівні хімічних реакцій тіло починає працювати зовсім інакше.Ти починаєш розуміти, що треба робити, інакше виходу немає. Тому не лише пишемо пісні, не лише їх співаємо, а й допомагаємо практично. Ось так.

- Прямий, те, що він кончений, божевільний, дебільний, я можу далі продовжувати з матюками, якщо хочете. Гіршого сусіда на планеті Земля немає.

- Це дуже індивідуально. Один, якщо він відчуває, вміє, знає – йде у військо. Другий, якщо він не знає і розуміє, що він тут буде корисніший – йде на сцену і збирає донати. Якщо у нього це виходить класно і має результат, і це масштабна історія, тоді це класно. Іван Леньо класно сказав: "Ти або в ЗСУ, або для ЗСУ". Я повністю підтримую цю фразу. Я не буду розписуватись за інших артистів, я скажу про себе: якби я був ефективніший і корисніший там, то я був би там вже давно, повірте мені.

- Не тільки думки. У мене валізка в Тернополі на балконі до сих пір спеціальна лежить.

- На початку війни. Мої друзі, які там, мене відмовили і просили, щоб я просто передавав їм те, чим вони будуть нищити. І вони це зробили дуже впевнено. Але бажання в мене, звісно, було.

- Тому що так було десятиліттями. Чому навколо ще стільки російської мови? Це так швидко не вирішиться, але з цим треба боротися щодня. Шкода, що такою ціною, але ця війна дуже суттєво повпливала на це. Україна швидкими темпами нарешті робиться українською, але цьому всьому треба сприяти концертами, книжками, законами, відповідними івентами. Максимально популяризувати українську мову. Якби в Україні всі розмовляли українською, не було б цієї війни, не було б кого "спасать". Мені сподобалося як Жадан написав: "це війна Пушкіна проти Шевченка. Хочете ви цього чи ні". Тому наше завдання - не лише перемогти, а й утримати і зробити так, щоб Україна нарешті стала українською, бо українська мова - це п’ятий елемент. Лише вона здатна, якщо думати масштабно, відбити це зло. Лише вона. Зброя - так. Але мова - це потужна історія.

- Мій досвід: дуже класно зустрічають. Останні наші тури біли в Європі, Норвегії, Данії, США, то вперше на наших концертах було дуже багато місцевих. Раніше 95% — це була наша діаспора, це стандарт, це завжди так. Але з початком війни - багато іноземців. Шкода, що такою ціною, але затребуваність певна є і тут головне - втримати золоту середину, щоб було не забагато і не замало.

- Я впевнений, що воно дуже допомагає, інакше ми б не їздили, інакше не було б повних залів, інакше б люди не приходили. Тому, що музика і мистецтво - це те, що нас повертає до життя, це те, що нагадує нам, що ми живі, надихає, заряджає, мотивує. Ще плюс дає донати для нашої перемоги. Ось як допомагає музика і мистецтво.
Підготувала Рина ТЕНІНА