26 листопада - День пам’яті жертв Голодоморів в Україні
Щорічно у четверту суботу листопада в Україні вшановують пам'ять жертв трьох Голодоморів - 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Цьогоріч дата випала на 26 листопада.
Перший, штучний Голодомор тривав з 1921 по 1923 роки, який став наслідком поразки Української революції 1917-1921 років.“У 1921 році крім природних факторів - небаченої посухи, що охопила значні території - до катастрофічного становища селян спричинилася грабіжницька політика більшовицької Росії, яка розглядала селянство як “підозрілий елемент”, який постійно перебуває під впливом “класових ворогів”. А Україну - як сировинний придаток, що мав забезпечувати “диктатуру пролетаріату” всім необхідним, у першу чергу - продовольством”, - зазначають в Інституті національної пам’яті.
Голод 1921-1923 років не приховували від міжнародної спільноти. Проте гуманітарну допомогу везли саме на Поволжя, а степові зони України продовжували віддавали продукти у Росію. Лише в серпні 1922 року продовольчі пайки з гуманітарних місій почали отримувати й українці.
Голодомор 1392-1933 років став другим для українців. Цього року, 2022, - 90-ті роковини Голодомору 1932-1933 років.Він охопив період з квітня 1932 року по листопад 1933 року. За ці 17 місяців було вбито понад 7 мільйонів людей в Україні і 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це намагались висвітлити спершу радянські, а згодом російські історики.
Фото: holodomormuseum.org.ua
“Смерть через голод” стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану “українську проблему” за наказом Йосипа Сталіна. Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі.
Фото: holodomormuseum.org.ua
Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів та майна як штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим “чорних дошок” і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на “чорні дошки”, оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйона людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору. Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зроблено заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 - щогодини, понад 30 тисяч - щодня. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.
Фото: holodomormuseum.org.ua
Реальні цифри загиблих замовчувалися, що підтверджується наданим владою розпорядженням не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв’язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 року у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано.
В Україні існує Єдиний реєстр жертв Голодомору. Пошук імен жертв геноциду продовжується.
Третій штучний Голодомор радянська комуністична влада влаштувала українцям у 1946-1947 роках. Він забрав життя понад 1,5 мільйона українців. В умовах повоєнної розрухи радянська влада, використовуючи досвід організації Голодомору 1932–1933 рр., вилучила з українських сіл майже все збіжжя та овочі, надмірну кількість продуктів тваринництва й вивезла поза межі України.
26 червня 1946 р. Рада міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) визначили, а у липні 1946 р. київське керівництво ухвалило для УРСР план хлібозаготівель у розмірі 340 млн пудів й вимагало завершення хлібоздачі до 1 жовтня. Кремль заборонив знижувати цей хлібозаготівельний план, попри очевидну його нереальність. 22 липня 1946 р. - збільшено на 50 % план хлібоздачі колгоспам у 23 областях, а 17 листопада - ще на 100% у 13 областях. У підсумку загальний план склав 362,75 млн пудів. Українське село було знову поставлене на межу виживання. Вилучення збіжжя, засипаного в насіннєві, страхові та інші колгоспні фонди, не допомогло виконати план через фізичну відсутність зерна. В рахунок хлібозаготівель за продрозкладкою почали забирати зерно, вирощене на присадибних ділянках. Колгоспи припинили оплату селянам зароблених тяжкою працею трудоднів. Українське село охопив голод.
“Я бачив, що рік загрожує катастрофою… Хоча я переконував, що записки, які я послав (Сталіну - ред.) відображають дійсний стан справ і Україна потребує допомоги, але лише ще більше збуджував у Сталіна гнів”, - занотував у мемуарах поплічник Сталіна і тогочасний перший секретар ЦК КП(б)У та голова Ради міністрів УРСР М. Хрущов.
Сталінський ЦК у постанові від 8 жовтня 1946 р. наказав “забезпечити здачу державі продовольчих культур за планом”.
Пограбування українського села в 1946 р. й вивезення до Москви і Ленінграда не тільки хліба, а й інших продуктів, призвело до масового голоду на більшій території України. Пік опухань і масової смертності припав на весну-літо 1947 р. Проте знесилені люди, гнані на лани й ферми колгоспним керівництвом, провели весняну посівну кампанію й жнива. Але українське село так і не отримало продовольчої допомоги. Хлібозаготівельний план з урожаю 1947 р. було виконано на 100%. Керівництво СРСР ретельно приховувало від світу факт масового голоду. Персоналу місій ЮНРРА в Україні та Білорусії обмежували пересування на території республік. Виїзд за межі столиць дозволявся тільки з відома МДБ. Спецслужби перлюстрували й піддавали цензурі листи людей за кордон. Документи, які висвітлювали механізм творення голоду, йшли під грифом “таємно”, “цілком таємно”, “особисто”. На офіційному рівні повідомлялось про “післявоєнні труднощі” та “утруднення з продовольством”.
День пам’яті жертв Голодоморів
Спершу указом президента України від 26 листопада 1998 року остання субота листопада оголошувалась Днем пам’яті жертв голодомору. Проте потім указом від 31 жовтня 2000 року цей день став іменуватися Днем пам’яті жертв голодомору і політичних репресій.
У 2007-му році, згідно з указом президента України № 431/2007 від 21-го травня, в назву цього пам’ятного Дня були внесені зміни: “Внести до Указу Президента України от 26 листопада 1998 року N 1310 (1310/98) “Про встановлення Дня памяті жертв Голодоморів та політичних репресій” (в редакції указу від 15 липня 2004 року № 797 (797/2004) зміни, виключивши у назві та тексті слова “та політичних репресій”.
Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння й ставлять символічні горщики з зерном і свічки до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні.
О 16.00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція “Запали свічку”, у межах якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку на своєму вікні.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
