Єдина капеланка Одещини на передовій працює бойовою медикинею
Єдина жінка капелан на Одещині, мама трьох дітей і бабуся одного онука. Олена Жевець - колишня капеланка ув'язнених. У 2017 році жінка стала військовою капеланкою у лавах ЗСУ. Маючи понад 20 років медичного досвіду, 25 лютого 2022 року вона прийшла до військкомату і відтепер служить воєнною медикинею.
Про своє життя та службу розрповіла в телемарафоні "Єдині новини" на телеканалі "Рада", пише видання "Релігійно-інформаційна служба України".До 2016 року Олена Жевець займалася соціальною роботою із вразливими групами населення: допомагала нарко- та алкозалежним. Жінка пояснює: з часом працівників у в’язницях почали називати тюремними капеланами, а її відправили на навчання в профільну школу капеланів при Білоцерківському військовому училищі.
"Була група, в якій були капелани чоловіки, нас дві жінки - євангельські християнки - і три монахині. На всю групу було п’ять жінок, це був 2016 рік. Потім я вступила до духовної семінарії "Благодать та істина" у Києві. У 2018 році закінчила її, була однією жінкою військовим капеланом разом з чоловіками на курсі. В Одесі я одна жінка воєнний капелан", - зазначає вона.
Додає: долати стереотипи давалось не легко, бо не хотілося сперечатися чи грубити.
"Іноді навіть доходило і до цього, Бог давав мудрості, як це зробити, щоб людина зрозуміла, що не має права вішати ці ярлики... Ви знаєте, у мене є чоловік і моя думка. Якщо мені треба чиясь думка, я можу у чоловіка спитати. В Одесі я одна жінка воєнний капелан, не завжди мені комфортно там, де я знаходжуся. Ми не за комфортом їдемо на фронт і ось зараз там, де я перебуваю, цей комфорт ми самі створюємо. І свій авторитет в спілкуванні з людьми, ми самі заслуговуємо", - зазначає капеланка.
Олена Жевець
З 25 лютого 2022 року Олена Жевець служить в роті охорони. Ділиться: спочатку "прижилась" серед військових, як медик, утім носить шеврони капеланки, бо їй дозволили їх лишити. Не всі побратими знали про таких священослужителів, тому жінці довелось пояснювати.
"Знаєте, когнітивний дисонанс у багатьох. Відкриваю тоді вже Писання і пояснюю значення своєї присутності тут: я молюся за вас, я тут і я вірю, що Бог з нами. І я кажу, хлопці, я вам багатьом, як мама, ви можете приходити до мене і я обіцяю те, що ви мені довірите, залишиться між нами та Господом", - зазначає капеланка.
Жінка розповідає: раніше, разом з музичною командою капеланів "З Україною в сердці" їздили по фронту, проводили для військових святкові та патріотичні концерти. У грудні 2021 стали лауреатами конкурсу "Пісні, народжені в АТО". Через цей фестиваль подружилися з багатьма людьми, пише "Суспільне".
"Минулого року я була на горі Карачун, мене запросили з нагоди семиріччя визволення Слав'янська та Краматорська. Там подружилася з одним автором, виконавцем та християнином Русланом. В процесі поспілкувалися, потім я йому підіграла на сцені. Для мене це було за честь і у нас це було настільки на довірі. І він, коли щось писав, мені надсилав: сестро, послухай, будь ласка, і скажи як тобі. Я постійно була з ним чесною і казала, що мене торкнулося, а що - ні. На жаль, 5 травня ми поховали Руслана, він, як парамедик, віддав своє життя під Красногорівкою. Але пісні його і пам’ять про нього буде вічною. Він навічно залишиться в моєму серці", - ділиться медикиня.
Олена вважає: коли ти залишаєшся вірним справі, яку ти виконуєш за дорученням Бога, люди це бачать.
Розказує: часто питають, як взяла в руки зброю, вона ж капеланка.
"Я завжди кажу, що зброю можна використовувати по-різному, але якщо прийшли до мене додому і прийшли зі злом, я буду стріляти на поразку. І потім я буду розбиратися з Богом. Засудить мене хтось чи ні, у мене є автомат, який мені довірили, я опанувала цю непросту зброю, я стріляла і я його розбираю, я його чищу, я розумію його призначення. І більше того, я скажу, що рука не здригнеться", - зазначає медикиня.
Розказує: часто питають, як взяла в руки зброю, вона ж капеланка.
"Я завжди кажу, що зброю можна використовувати по-різному, але якщо прийшли до мене додому і прийшли зі злом, я буду стріляти на поразку. І потім я буду розбиратися з Богом. Засудить мене хтось чи ні, у мене є автомат, який мені довірили, я опанувала цю непросту зброю, я стріляла і я його розбираю, я його чищу, я розумію його призначення. І більше того, я скажу, що рука не здригнеться", - зазначає медикиня.
"Я знаю, що в Біблії написано "Хто взяв в руки меч, той від меча і
загине". Україна в оборонній позиції. І ми не прийшли забирати чужі
землі та життя, ми не прийшли робити той жах, який роблять росіяни і
їхні найманці, які приїхали ґвалтувати наших дітей, вбивати старих
людей, вбивати нас. Ось проти цих нелюдей і буде використаний мій меч. Я давно знаю, що я не пацифістка, я добре володію ножем, бо в дитинстві
росла з хлопцями. Коли ми їхали на фронт, ніхто не знав, чи повернемося
ми, і була загроза полону. Я для себе все зрозуміла. Якщо буде загроза
полону - ви самі знаєте, що з жінками там роблять - я для себе вирішила,
що я буду до останнього, до крові змагатися за своє життя. І тут нічого
не змінилось. Я так само зараз живу і розумію, що якщо мені треба
стріляти, я буду", -
ділиться Олена Жевець.
Підготувала Рина ТЕНІНА
Підготувала Рина ТЕНІНА
Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!
Поділитися новиною
Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели":
