Не можу сьогодні не згадати про нього. Чотири роки тому, 29 грудня 2017-го на 62-му році пішов з життя Борис Михайлович Косигін, капітан далекого плавання, власник кабельного телеканалу "Дельта" у м. Ізмаїлі з 1998 по 2014 роки.
Це була не звичайна пересічна людина, а креативна, помітна у всіх сенсах цього слова, "з розмахом".
Познайомилися ми для мене несподівано, за його ініціативою під час моєї чергової відпустки до рідного міста на початку 2000-х. Він буквально вирвав мене з тісних обійм однієї дружньої компанії та відвіз на свою студію, якою жив, в яку вкладав свій час, сили, натхнення та кошти. Враження у мене тоді залишилися чудові: там все було створено для творчої цілодобової роботи. Треба сказати, що це було не просто, адже у місті вже багато років успішно працювало і, слава богу, працює й сьогодні Ізмаїльське телебачення - справжній лідер регіонального телепростору, з яким мене пов'язує вже тривалий час дружня творча співпраця.
Запрошуючи мене до заздалегідь відмінно сервірованого столу, смачно затягуючись сигаретою та розливаючи по першій чарці коштовної горілки, Боря тоді промовив фразу, з якої згодом розпочиналася кожна наша зустріч: "Серёга, давай сделаем план..."
Він не любив багато розповідати про себе, фотографуватися, більше заряджав своїми ідеями, демонстрував відео з далеких морських походів, концертів улюблених музикантів, часто запрошував їх та організовував виступи в Ізмаїлі. Коли випадала нагода, знайомив мене зі своїми друзями (моряками, лікарями, музикантами...). Найбільш пам'ятною була наша зустріч під час його поїздки у справах до Києва з Кузьмою Скрябіним (світла пам'ять Андрію) у нього вдома десь на початку 2000-х. На той вечір у мене вже був запланований прямий ефір на Українському радіо (для мене завжди було честю та відповідальністю виступати на найкращому радіо країни), довелося встигати і там, і там, але з Борисом не було нічого неможливого. Підбиваючи підсумки того дня, Боря сказав: "Все пройшло класно, незвичним для мене було лише те, що ти розмовляв українською".
Він міг викупити під сотню моїх книжок, аби потім дарувати їх присутнім під час моїх виступів в університеті, школах міста, міг зателефонувати серед ночі зі словами: "Серёга, я опять не могу уснуть из-за тебя..." та, не давши отямитися, пояснити, що слухає з друзями мої пісні.
Таким залишився для мене Косигін Борис Михайлович, світла йому пам'ять...
Сергій Льовін