RSS

Реклама

Вийшов новий номер газети "Кур`єр тижня", тисни по малюнку:
Вийшов у світ зимовий номер журналу "Бессарабський вернісаж".


Три ріки та два острови підполковника запасу Віталія Терещенка

Три ріки та два острови підполковника запасу Віталія Терещенка

Знайомтеся: підполковник Прикордонної служби Віталій Терещенко.

Попри те, що його дід та батько були танкістами, Віталій Терещенко стає прикордонником, як його старший брат. При розподілі у військкоматі на строкову службу комісар, враховуючи параметри юнака, відправляє його служити в Біробіджанський прикордонний загін, що на кордоні з Китаєм. Ділянка кордону прикордонної застави проходила вздовж річки Амур. Служба йому дуже сподобалася. Офіцерів, які проходили службу на заставі, він дуже поважав, вони для нього були справжнім взірцем. Саме завдяки їм строковик Віталій вирішив стати офіцером-прикордонником. Отримавши направлення та успішно склавши усі заліки, він вступає до прикордонного вишу – Голицинського прикордонного училища. Там він був не просто курсантом, а командиром відділення, адже під час проходження строкової служби пройшов школу сержантів у місті Біробіджан та отримав військове звання сержант. Під час навчання у прикордонному виші сержант Терещенко проходив стажування на прикордонних заставах  Гадрутського прикордонного загону Закавказького прикордонного округу, що охороняв ділянку кордону з Іраном по річці Аракс,  та Бахарденському прикордонному загоні Середньоазіатського прикордонного округу. Для нього було дуже важливо знати,  як здійснюють управління прикордонними підрозділами офіцери, Віталій намагався увібрати в себе найкращі практики. Після того як Віталій Терещенко отримав первинне звання лейтенанта, по закінченню училища в 1987 році, його було направлено для подальшого проходження служби до Одеського прикордонного загону. Тоді начальником загону був полковник Валерій Селиверстов, який запропонував Віталію посаду заступника з персоналу підрозділу зв’язку.  Але амбітний молодий лейтенант попросив начальника, аби той його відправив служити на кордон. Одразу потрапив на прикордонну заставу, що була дислокована на острові Кислицький річки Дунай. Тоді на ділянці Одеського загону було три острівних підрозділи де були найважчі умови служби – застава «о. Репіда», застава «о. Кислицький» та «о. Зміїний». Він проходив службу на всіх, крім останнього. Після чого був  призначений заступником начальника 5 прикордонної застави «Матроска». Тоді начальником застави був майор Володимир Боковий, якого він, по праву, вважав своїм наставником та вчителем. На цій посаді перебував до 1990 року. З цікавих моментів служби Віталій згадує спільне з румунськими колегами затримання громадянина, який на саморобному плоту, зробленого з порожніх пластикових пляшок, перетнув кордон до Румунії. Тоді, як і зараз, з прикордонниками Румунії була налагоджена взаємодія за допомогою засобів зв’язку та відповідних сигналів. Окрім цього, двічі на рік проводилась уточнення взаємодії з румунськими прикордонними підрозділами, де здійснювався обмін інформацією та досвідом з охорони державного кордону. Також його підрозділ ловив румуна, який був настільки худий, що міг, не зачепившись, пролізти через стійку воріт сигналізаційного комплексу. Невдовзі Віталію Терещенко пропонують очолити заставу на острові Репіда, яку жартома прикордонники називали «Петушки». Мабуть, головною історичною подією було складання офіцерами, прапорщиками, сержантами та солдатами Військової присяги на вірність українському народові просто на прикордонній заставі, після розпаду Радянського Союзу. Хто був родом з інших країн - мали змогу поїхати на свою Батьківщину, проте багато молодших офіцерів продовжили службу в Україні. В перші дні на заставі після роз’їзду було 18 військовослужбовців строкової служби, а вже за тиждень їх стало 70, через те, що з інших колишніх республік повернулись проходити службу уродженці України. Особисто для Віталія Терещенка вибір був очевидним, бо ще у сталінські часи його родину, по лінії батька, з України примусово депортували до Алтайського краю. Офіцер вважає, що не залишився, а повернувся на свою історичну Батьківщину.  Умови служби на заставі «острів Репіда», мабуть, були найважчими в прикордонному загоні. Бувало по 1,5-2 місяці були відірвані від «великої землі» - ні катером, ні вертольотом, ні позашляховиками дістатись до застави через погодні умови не могли.  У 1994 році на базі ОКПП «Ізмаїл» та прикордонної комендатури «Ізмаїл» створився 17 прикордонний загін у місті Ізмаїл, командиром було призначено полковника Володимира Лисова. У 1994 році Віталій Терещенко отримав звання капітана та продовжував служити на острівній заставі. У 1996 році його призначають на заставу «Матроска». Підполковник Володимир Боковий в цей рік очолив відділ охорони кордону в загоні. Він неодноразово пропонував капітанові Терещенку стати старшим офіцером цього відділу, але той відмовлявся, вважав що його місце на кордоні. У 1996 році його все ж таки призначають старшим офіцером відділу охорони кордону. Практично штаб тоді тільки формувався, багато документів доводилося брати в інших прикордонних загонах, аби відпрацьовувати власні. Основну методичну допомогу надавали офіцери Одеського прикордонного загону. В період з 1996 по 1999 роки майор Терещенко проходить навчання в Академії прикордонних військ України (м. Хмельницький), перебуваючи на посаді заступника начальника штабу – начальник відділу бойової підготовки. Там він бере активну участь у проведені занять з тактики прикордонної служби з викладацьким складом, ділиться набутим досвідом. В період служби загін перейшов на нову модель охорони кордону. Все більше опиралися на роботу  з місцевим населенням. Взаємодія з 18-м загоном морської охорони дозволила здійснювати охорону кордону безпосередньо річкою Дунай. А в навігаційний період до кожної застави від загону морської охорони передавались в оперативне підпорядкування малі катери морської охорони. З теплом він згадує співпрацю з офіцерами-прикордонниками морської охорони – капітаном 1 рангу Аванесовим,  капітаном 1 рангу Мартияном, капітаном 1 рангу Ісаковим, капітаном 1 рангу Тарасенком, капітаном 2 рангу Сидорушкіним,  капітаном 1 рангу Зап’янцевим, капітаном 2 рангу Перевертайлом та капітаном 3 рангу Каховським. Стосовно капітана 1 рангу Ісакова згадує про проведення загально гарнізонної вечірньої повірки із залученням оркестру, всього особового складу прикордонного гарнізону з урочистим проходженням містом Ізмаїл. Ця подія морально підняла дух прикордонників, адже наприкінці 1990-х військовослужбовці по півроку не отримували грошове забезпечення та звільнялися. Та й містяни побачили, що вони мають захисників державних рубежів і боєздатні підрозділи.       
У 2002 році підполковник Терещенко за станом здоров’я звільнився з лав прикордонного відомства. Коли почалась мобілізація, з тієї ж причини не зміг поповнити офіцерські ряди прикордонників.  
Всю службу його супроводжувала дружина Ольга, яка об’їздила з офіцером увесь кордон. Вона працювала вчителькою у прикордонних населених пунктах та навіть проходила службу на вузлі зв’язку.  Діти – син Михайло та дочка Тетяна отримали вищу освіту. Закінчили Митну академію в місті Дніпрі. Дочка нині працює за фахом.  
Багато колишніх підлеглих підтримують зв’язок з ним через соцмережі та телефоном. Нині Віталій працює на цивільній посаді в Ізмаїльському загоні. 
Він окреслює свою службу доленосними річками -  Амур, де строковиком вирішив стати офіцером-прикордонником, Аракс, де набув офіцерського досвіду під час курсантського стажування, та Дунай, де пройшла його служба на двох острівних прикордонних заставах.
Ігор Перегняк, начальник пресслужби
Ізмаїльського прикордонного загону

06.12.2021    

Увага! Використання публікацій ВД «Кур'єр» у спільнотах соцмереж та ЗМІ без зазначення автора и назви видання ЗАБОРОНЕНО!


Поділитися новиною

Слідкуйте за новинами у інформаційних пабліках "Курьера недели": Телеграм-канал Фейсбук группа


*Залишити коментарі можуть зареєстровані користувачі Facebook.

-->
Угору